Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творах Л. Костенко
Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, яка відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м'яка і сувора, глибоко жіночна і на диво мужня, красиво сентиментальна, але ніскільки не плаксива чи песимістична. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова:
Великі поети не вміють писати віршів.
Клював їх орел в печінку
і сумнів сни випасав.
Графоманові краще.
Графоман вирішив
написати — і написав.
З-під пера справжнього поета виходять не просто списані рядками аркуші паперу, а «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику, Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця у ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси що їх нам являють її вірші, є надзвичайно різними.
Олюднення природи, наш зв'язок з нею є однією з найбільших цінностей у житті людини. В її поезіях все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатися і меланхолійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі...», «...Старезні пні... літопис тиші пишуть у траві...», «Колише хмара втомлені громи...», «Сплять діамантові жуки...», «Блакитні вії хата підніма...», «Світить сонце оком загадковим...», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози». Подібним світочуттєвим настроєм дихають чудові твори Ліни Костенко, написані на згадку про дитинство. До нього веде «стежка, по якій вже тільки сніг іде» («Дзвенять у відрах крижані кружальця...», «Стоїть у ружах золота колиска...», «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки...»).
Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонії людських взаємин, якої вона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіночої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. «Пелюстки старовинного романсу» та «Апологія лицарства» розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних клопотах забуває про свою чарівну жіночість. Вона в'яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з'явиться той, хто помітить і возвеличить в ній жінку: О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
Дещо інший, пом'якшений грою світла й тіні, силует ліричної героїні постає перед нами в інтимній поезії Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю...», «Хуртовини», «В дні, прожиті печально і просто», «Двори стоять у хуртовині айстр...» та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю, з якою автор розкриває внутрішній стан ліричної героїні, шляхетною стриманістю, яка облагороджує, але не ховає від уважного ока бурхливу внутрішню боротьбу: «Я вас люблю. О, як я вас люблю! ... Але про це не треба говорити».
Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. її життєві орієнтири проступають у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави», «Між іншим», «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою і з іншими. В них розкривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною у стосунках з людьми, як і природою. Загальнолюдські цінності — то лише усвідомлена внутрішня гармонія, у якій хоче жити людина.
Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, в яких звучать християнські мотиви («Шлях на Голгофу», «Перш ніж півень запіє»). Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. І ті мірки, за якими вічність розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. Любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва — поняття вічні, на всі часи актуальні. І тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія Ліни Костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові, свободи.
У своїх м'яких, здавалося б, суто жіночих поезіях Ліна Костенко відображає ту боротьбу за людське у людині, яку кожен веде сам із собою. Ці мотиви можна простежити у всіх її віршах, саме цій темі присвячена її Муза. Від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов — всі ці теми у її творчості сповнені гуманізмом та душевною величчю людини.
Великі поети не вміють писати віршів.
Клював їх орел в печінку
і сумнів сни випасав.
Графоманові краще.
Графоман вирішив
написати — і написав.
З-під пера справжнього поета виходять не просто списані рядками аркуші паперу, а «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику, Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця у ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси що їх нам являють її вірші, є надзвичайно різними.
Олюднення природи, наш зв'язок з нею є однією з найбільших цінностей у житті людини. В її поезіях все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатися і меланхолійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі...», «...Старезні пні... літопис тиші пишуть у траві...», «Колише хмара втомлені громи...», «Сплять діамантові жуки...», «Блакитні вії хата підніма...», «Світить сонце оком загадковим...», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози». Подібним світочуттєвим настроєм дихають чудові твори Ліни Костенко, написані на згадку про дитинство. До нього веде «стежка, по якій вже тільки сніг іде» («Дзвенять у відрах крижані кружальця...», «Стоїть у ружах золота колиска...», «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки...»).
Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонії людських взаємин, якої вона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіночої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. «Пелюстки старовинного романсу» та «Апологія лицарства» розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних клопотах забуває про свою чарівну жіночість. Вона в'яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з'явиться той, хто помітить і возвеличить в ній жінку: О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
Дещо інший, пом'якшений грою світла й тіні, силует ліричної героїні постає перед нами в інтимній поезії Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю...», «Хуртовини», «В дні, прожиті печально і просто», «Двори стоять у хуртовині айстр...» та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю, з якою автор розкриває внутрішній стан ліричної героїні, шляхетною стриманістю, яка облагороджує, але не ховає від уважного ока бурхливу внутрішню боротьбу: «Я вас люблю. О, як я вас люблю! ... Але про це не треба говорити».
Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. її життєві орієнтири проступають у віршах «Шукайте цензора в собі», «О, не взискуй гіркого меду слави», «Між іншим», «Ще вчора була я висока...» Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою і з іншими. В них розкривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною у стосунках з людьми, як і природою. Загальнолюдські цінності — то лише усвідомлена внутрішня гармонія, у якій хоче жити людина.
Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, в яких звучать християнські мотиви («Шлях на Голгофу», «Перш ніж півень запіє»). Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. І ті мірки, за якими вічність розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. Любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва — поняття вічні, на всі часи актуальні. І тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія Ліни Костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові, свободи.
У своїх м'яких, здавалося б, суто жіночих поезіях Ліна Костенко відображає ту боротьбу за людське у людині, яку кожен веде сам із собою. Ці мотиви можна простежити у всіх її віршах, саме цій темі присвячена її Муза. Від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов — всі ці теми у її творчості сповнені гуманізмом та душевною величчю людини.
