Засудження війни в кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні»

За свою багатовікову історію український народ переніс багато випробувань. Але найстрашнішим лихом двадцятого століття стала війна проти гітлерівської Німеччини. Уявно переношусь у той далекий червневий світанок сорок першого року. Невже це можливо, щоб у якусь одну страшну мить зупинилось все, що зветься життям? Світ став чорним від вибухів і диму, страшним від людського зойку. Йшли з життя перші солдати, жертвами війни ставали діти і жінки. Весь народ піднявся на захист рідної землі і день за днем кував Велику Перемогу.

Битва з фашистами породила небачений злет української літератури. Серед письменників, які у своїх творах зверталися до теми війни, провідне місце належить Довженкові, де неповторний художник слова, патріот рідної землі, Довженко сильно і беззастережно любив Україну, свій народ, брав близько до серця його долю, болів усіма його болями, мучився всіма його муками. І цей біль, ці муки будили його сумління, прояснювали розум і серце, підводили до розуміння причин трагедії, що сталася. Боліла душа письменника, коли Україна опинилася під фашистським чоботом. Ця біль вилилася в кіноповість «Україна в огні», яку й сьогодні не можна читати спокійно.

Серед чудових повістей Довженка «Україна в огні» займає особливе місце. Це трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу. Перед нами постає чесна, неприхована правда про перший період війни, ми бачимо невимовне народне горе. Земля тремтить від вибухів, гинуть люди, війна несе лише біль, кров, смерть. Страшні картини бою заставляють здригатися, викликають почуття ненависті до війни: «Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій... Тут боролося безсмертя із смертю...»

У творі діють дві основні сили: прості українські люди — Лаврін Запорожець, його діти, Мина Товченко, Христя Хуторна. З другого боку — завойовники — полковник фон Краузе, його син Людвіг, італійський капітан Пальма, фашистський посіпака- заброда. Між цими двома таборами розгортається тяжка й нерівна боротьба не на життя, а на смерть. Очолює цю боротьбу колишній, голова колгоспу Лаврін Запорожець. В образі Лавріна втілені найкращі риси українського народу. Це палкий патріот рідної землі. В його серпі бурлить-клекоче ненависть до фашистських загарбників і їхніх посіпак: «Що ж ви наробили, німецькі запроданці? Звідки ви налетіли, чорні круки?.. Все одно пропаде ваш Гітлер».

Пригадаймо Христину Хуторну — добру, працьовиту дівчину з чесної родини. Її звинувачують у зраді, у відсутності національної свідомості. Але хто виховував у ній це почуття? Адже люди були духовно убогими, не знали своєї історії, цуралися звичаїв, традицій приниженої, але нескореної України.

Такі прості люди, як Лаврін, Христина самі своїми силами творили перемогу, завдяки їм наш народ вистояв, бо вела його воля до життя, оте велике й найглибше, що складає суть буття народу. Ворог хотів поживитися на послабленії! національній свідомості людей. Але кати не передбачили, що вона засяє на весь світ, і осліпнуть від заздрості вороги, і не буде рабів на козацькій землі, і продовжиться славний рід запорожців.

З твору «Україна в огні» постає жахлива картина війни. Україна палає вогнем. Але це не лише вогонь ненависті, а й вогонь любові до рідної землі. Постають з твору і образи солдатів, які захищали рідну землю від фашистських окупантів, які вмирали, але були непереможеними. Ми повинні пам’ятати про загиблих та милосердно ставитися до тих, хто ще поряд з нами, у кого ще не загоїлися рани війни і болить від страшних втрат серце. Тому твір «Україна в огні» має не лише пізнавальне, а і виховне значення. Він виховує в нас любов до життя, миру, добра і ненависть до війни, кровопролиття, зла. Нехай ніколи не повториться війна!