«Деревенские русские люди» у вірші М. Некрасова «Роздуми біля парадного під’їзду»

I. Народ — головний герой творів М. Некрасова. (Творчість великого російсько­го поета М. Некрасова популярна і сьогодні. Секрет популярності криється у його непідкупній любові до батьківщини, до народу. Не кожен великий поет міг би сказати про себе:

Верь, что во мне необъятно безмерная Крылась к народу любовь…

Сказано це не заради красного слівця. Мабуть ніхто із російських письменни­ків не написав стільки творів про звичайних людей — селян, фабричних робіт­ників, представників найбідніших верств суспільства. За його поемами «Коро – бійники», «Мороз, Червоний ніс», «Кому на Русі жити добре» можна вивчати життя і побут селян, народну мову, звичаї і вірування людей. У поезії Некра­сова — велике емоційне напруження. Не лишають байдужим читача такі вірші, як «Плач дітей» або «Роздуми біля парадного під’їзду» тощо.)

II. Концентрація болю й емоцій поета у вірші «Роздуми біля парадного під’їзду».

1. Співчуття тяжкій долі народу. (Народна тема у вірші — ніби «згущена». Це

Не простий переказ епізоду, який побачив поет з вікна своєї квартири. Це — сплеск емоцій! Для Некрасова юрба селян, яких не пустили на при­йом до вельможі, уособлює весь безправний і знедолений народ. Це — ніби «вся селянська країна зі своїми бідами постала тут».

Після того, як підпанки не пустили селян на прийом до чиновника, юрба, понуривши голови, мовчки пішла геть від під’їзду, шо викликало у поета шквал співчуття і обурення діями вельможі і його служителів. Опис драматичної сцени, шо є першим композиційним вузлом вірша, на­гадує скульптурний портрет, який зворушує до глибини душі. Підсилює драматизм детальний опис юрби селян. Тут і засмаглі обвітрені обличчя, і сяка-така свита на плечах, і торбина на зігнугій спині, і «хрест на шиї і кров на ногах», і саморобні лапті, а головне — мольба в очах і благальне «Допусти» з виразом надії і муки.)

2. Заклик поета прокинутися і звільнитися від знущань і приниження. (Зо­бражуючи можновладців та існуючий на ту пору лад у бюрократичних під­розділах самодержавних структур, М. Некрасов дає волю сатирі. Він з пре­зирством пророкує, чим скінчить свій життєвий шлях вельможа: безславно помре під спокусливим небом Сицилії, а родина з нетерпінням чекатиме його смерті, привезуть останки додому, «підеш ти у могилу… герой, потай проклятий батьківщиною».

Дісталося від Некрасова і безсловесному натовпу. Поет обурений довготер­пінням і рабською покірністю народу: де народ, там і стогін. Чи довго стог­натиме народ, чи прокинеться, сповнений сил, чи спочине навіки, вважаю­чи, що все, що міг, він уже здійснив, створивши пісню, подібну до стогону. А це вже заклик до бунту, до повалення самодержавства. Як показала істо­рія, народ тоді не прислухався до голосу бунтівного поета. Не начасі було. Однак це аж ніяк не зменшує його значущості для наступних поколінь і художньої цінності його патріотичних творів.)

Тема народу — стара, реалії — нові. (Некрасов сьогодні в Росії популярний як ніколи. Його любов до батьківщини, народу — із категорій вічних. Та й ситуа­цій, яку описав поет у своїх роздумах, — актуальна і сьогодні. Як і півтори сотні літ 1-ому, до деяких вельмож, наділених владою і статками, важко достукатись, а подекуди — і неможливо. Як і за доби Некрасова, живуть вони розкошуючи, від­почивають на модних курортах (змінилася хіба що географія). І лише мудрі люди до кінця усвідомлюють, що безсловесність натовпу — нетривка і оманлива.)