Традиції російської класики у творчості Буніна

Початок XX століття прийнято вважати часом масштабних історичних і культурних потрясінь, періодом більших надій і розчарувань. Багато хто прийшли до висновку про неможливість так жити далі. У напружений пошук нової моделі житія активно ввімкнулася Література рубежу початку XX століття. Похмурі передчуття, трагічне бачення на те, що чекає людини в майбутньому, відбиті й у творчості Івана Буніна. Автор намагався зрозуміти складні філософські проблеми моральності

Головним учителем своїм письменник уважав Л. Толстого, що зробило сильний вплив на його творчість. Буніна завжди захоплювала теорія непротивлення злу насильством Толстого. Так Кузьма, герой повести “Село”, незыблемо вірить у принцип Платона Каратаева. Але життя наділяє героя власним баченням дійсності й розчаруваннями

У Буніна інтерес до всього вічного, до теми життя й смерті. Ця тема, порушена ще у творі Лева Толстого “Смерть Івана Ілліча”, змушує Буніна, оцінити її по – своєму.

Погоджуючись із Толстим, він просувається далі свого вчителя й у невеликій розповіді “Пан із Сан – Франциско”, де розповідається про американського мільйонера, чиє життя нікчемне й суцільно пронизана фальшю. Не випадково, цей американський пан умирає, здавалося б, у кращий момент життя. Після його смерті нічого не міняється. Хазяїн готелю не бажає постояльців тривожити, а на пароплаві, де раніше американець був бажаним гостем, тепер ретельно приховують труну в трюмі з його тілом. Приховують і продовжують жити никчемно й примарно. Пароплаву цьому з назвою “Атлантида” письменник надає символічний образ, роблячи його моделлю миру, що перебуває в хаосі, на краю безодні, що загрожує “зжерти” корабель – людство

Складним було відношення Буніна до Достоєвського. Він усіляко не приймав його світогляд, хоча й звертався до проблем, порушеними Федором Михайловичем. Яскравий приклад – розповідь “Петлистые вуха”, у якому Бунін доводить до крайності образ ідейного злочинця. Дивлячись на образ Раскольникова, письменник оповідає про злочин без покарання. Мир, підкреслює Бунін, досяг межі бездуховності

Адам Соколович, герой розповіді, іронізує над Достоєвським, підкреслюючи, що покаяння – це доля слабовільних людишек. Петербург мимоволі стає також одним з героїв розповіді. Бунін розвиває тему міста – диявола й “петлистых вух”. Ця моторошна картина, описана письменником, переконує в тім, що надії російської класики перетворюються вбезнадежность.

По світогляду Іванові Буніну ближче всіх був Антон Чехов, що передбачав зміни, що зароджувалися в новому сторіччі. Розповідь “Чаша життя” проникнуть духом чеховського “Ионыча”. Мир речей поглинає героїв, убиває їхньої мрії. Наприкінці розповіді уведений образ поїзда, що мчиться через всю Росію, що де багато розчарувалися й не відбулися людей. Письменник не знаходить шляхів і можливостей що – небудь змінити в житті. Єдина цінність – це спалах любові. Для нього любов – це тільки мить осяяння, за яким не випливають які – небудь зміни, а тільки виправдання прожитого життя

Звертаючись до творчості И. Буніна, ми маємо подання про те, як розвивалася Російська література на початку XX століття. Мистецтво завжди опирається на досвід своїх попередників