Історичний досвід людства переконливо доводить, що саме в духовній сфері кожний народ черпав сили для подолання будь-яких криз. Тому на часі – вивчення релігійного досвіду нашої країни, серцевиною якого є українська релігійна ментальність.

Найяскравішими представниками українського релігійного менталітету, на думку багатьох сучасних учених, були Г. Сковорода, Т. Шевченко та М. Гоголь. Важлива його характеристика – народне двовір’я, злиття містицизму православного християнства та слов’янської поганської міфології. Маючи природу як основний шлях пізнання Бога, людина ототожнює її із Творцем (цей світогляд має назву пантеїзм). Відповідно, пантеїзм робить наголос на поклонінні сонцю як зримій першопричині та охоронцеві світу. Сонце сприймається як око Боже чи відбиток його лику, або й сам Бог виступає як “Сонце небесних сил” (В. Барка).

Україна розташована на надзвичайно плодючій землі, тому сім’я може повністю забезпечити себе і селитись окремо. Від землі залежить людська доля, тому зв’язок із землею посилюється як запорука щастя.

Українець розуміє землю як святу матір, бо з неї створено людину, ЇЇ освячує кров охоронців та предків взагалі. Для нації хліборобів земля має особливу вагу як годувальниця; бити її без потреби вважається Таким же страшним гріхом, як бити матір. Найурочистішою клятвою наступає з’їдання грудочки землі – форма причастя до найбільшого скарбу. Просякуючи всесвіт, Бог наповнює й людину, тому “земля і небом, людина є богом”, або хоча б його частиною. Радіючи роботі на землі, українець прагне близькості до природи більше, ніж спілкування з людьми.

Розглядаючи українську ментальність, треба зазначити межовість України; географічну і геополітичну, духовну і філософську. Існування як постійний ризик веде до виховання лицарсько-козацького типу людини або втечу в міщанське життя. Очевидно, що сім’я та, ширше, рід – головна суспільна одиниця українці. Правителі міняються кожен день, сьогоднішня влада карає на горло прихильників вчорашньої, і українець охоче ділить увесь світ на “своїх” і “чужих”. Цікаво, що ідеалом хліборобів був не батько – мисливець та воїн, а мати-берегиня, тому саме мати була центром багатьох сімей.