Иоганн Вольфганг Ґете (1749-1832) був найвидатнішим представником Освіти в Німеччині. Це великий німецький поет і мислитель

Ґете народився в м. Франкфурте-на-Майне, одному з “вільних міст”, що входили до складу тодішньої Німеччини. Майбутній поет одержав гарне по тимі часам виховання й утворення. В університетах Лейпцигу й Страсбурга він вивчав юриспруденцію, медицину, літературу

Ліричні вірші, створені Ґете в молодості, знаменували собою новий етап в історії німецької поезії. Поет відкидає традицію аристократичної лірики. Він прагне передати у своїх віршах биття пульсу самого життя. У центрі його лірики стає людина з усім багатством його внутрішнього мира

Ліричний герой Ґете активний, він не дозвільний споглядальник, а живий учасник повнокровного життя. Він уміє любити й ненавидіти, радуватися й страждати. З дивною силою Ґете передає всю гаму почуттів людини, виявляючи надзвичайне для молодого поета знання життя народу й уміння підглянути дрібні відтінки людських переживань

Уперше в німецькій поезії знаходить живе реалістичне втілення рідна природа. Зелений луг, що починається відразу ж за міським валом, невисокі гори, покриті лісом, поле, що поростило вересом, – все це ожило, заблискало, заговорило в піснях “До Фридерике”, в “Травневій пісні”, “Трояндочці”, “На озері” і в інших віршах. Пейзажі Ґете зігріті живим почуттям. Образ людини органічно вплітається в тему природи. Тема любові молодого селянина зливається з темою його повсякденної праці:

Мир орачеві тому

У його саду. Як рано довелось йому

Затишну гряду розпушити для посіву

(“Елегія”, 1772)

У творчості Ґете з’являється образ бунтаря, “бурхливого генія”, що протестує проти всякого роду гніта. Такий його Прометей, що одночасно представлений у Ґете як творець, майстер, художник. Він втілює творчі сили людини, його неприборкану творчу енергію, як би передбачаючи фаустовскую тему

Світову популярність одержує роман Ґете “Страждання молодого Вертера”. Це “крик епохи”, за словами Бєлінського. Перед нами роман у листах, де розкривається історія любові Вертера до Шарлотте. Герой роману Вертер, парубок неабиякий здібностей, не може знайти собі місця в житті. Його обурюють навколишні його чиновники, обивателі, думки й прагнення яких “роками спрямовані на те, щоб просунутися хоч на один стілець і сісти вище за спільним харчуванням”. Знатні дворяни, у суспільстві яких виявляється Вертер, принижують його, ображають його людське достоїнство

З вуст розчарованого Вертера вириваються гіркі слова: “Як зсихають мої почуття; ні єдиної мінути серцевої повноти, ні єдиної блаженної години! Нічого! Нічого!” Він намагається знайти задоволення в спілкуванні із природою, у читанні Гомера. Але ніщо не може замінити йому тої життєвої повноти, про яку він марне мріє серед навколишнього його злиденності

Любов до Шарлотте для Вертера не просте захоплення. Він бачить у ній втілення тих теперішніх людських якостей, які дарма було б шукати серед навколишніх його людей з офіційного суспільства. Її правдивість і природність протистоять неправді й штучності цього суспільства, її природна простота – тому “блискучій злиденності”, що обурювало Вертера. Але Шарлотта належить іншому. Вона змушена була вийти заміж за Альберта, людину доброго й люблячого її, але сухого й розважливого, типового німецького бюргера

Вертер не знаходить у собі сили й мужності жити в цій обстановці й кінчає життя самогубством. Це була трагедія парубка, оказавшегося самотнім серед навколишніх його людей

Фінал роману свідчив про початок ідейної кризи молодого Ґете. Вертер найменше годився в герої, але інших героїв реальна німецька дійсність не підказувала

Цікавий той факт, що Ґете намагається провести деякі реформи, але вони не зачіпали феодальних основ держави. Це була програма “освіченої монархії”. здійснювана в масштабах герцогства Саксен-Веймарского. Його темперамент, його енергія, всі його духовні прагнення штовхали його до практичного життя. Але практичне життя, з якого він зіштовхувався, була жалюгідна

У лірику Ґете цього років звучать мотиви примирення, заспокоєння, гармонії. Вірші його втрачають емоційну напруженість раннього років. Епічний^-епічні-лірико-епічні жанри приходять на зміну чисто ліричним. Ґете більше проявляє турботи про композиційну стрункість, строгість форм вірша, про єдність художнього образа. Всі частіше Ґете звертається до жанру балади. Багато хто з них, як “Рибалка” і “Лісовий цар”, створені на матеріалі народних переказів. У баладі “Співак” Ґете дає образ поета, пісня якого вільна й голос непідкупний; він відхиляє подарунок пануючи – золотий ланцюг. Нагородою йому служить сама пісня, що він співає як птах

Два роки Ґете проводить В Італії, де він багато й інтенсивно працює: вивчає італійське мистецтво й римські стародавності, сам займається малюванням, завершує раніше початі драми, працює над “Фаустом”, жадібно вбирає в себе враження від південної природи, кипучого життя італійського народу

Радісно почуваю: я натхненний класичним ґрунтом.

Колишній і нинішній мир голосніше із мною говорить

У Римі Ґете завершує драму “егмонт”, почату ще у Франкфурте-на-Майне. Тема драми – боротьба Нідерландів за свою національну незалежність проти іспанського гніта. У центрі – один з вождів дворянської опозиції іспанському пануванню – егмокт і проста дівчина з народу – Клерхен. Дівчина любить егмонта., бачачи в ньому народного героя. егмонт стає жертвою своєї слабості й нерішучості й попадає в руки жорстокого герцога Альби. Драма завершується в ранок страти героя мужнім закликом до волі, у якому звучить віра в прийдешню перемогу правої справи

Французька буржуазна революція 1789 – 1794 років викликала суперечливе відношення в поета. Загнивання старого режиму у Франції стало для Ґете явним уже з 1785 р., коли він довідався про скандальний процес при французькому дворі, у якому була замішана королева. Ґете, за його словами, побачив тоді й двір, і держава на краю ганебної безодні. Але народне повстання викликає страх у Ґете. Він пише кілька добутків, спрямованих проти революції

В 90-е роки XVIII в. Ґете працює над більшим романом – “Роки навчання Вільгельма Мейстера”. Героєм його є молодий бюргер, що намагається визначити своє місце в житті. По жанрі це так званий роман про виховання особистості, типовий для епохи німецької Освіти. Цікаві в романі картини німецького провінційного побуту XVIII в.

Нескладний духовний мир рядових німців, представників провінційної Німеччини, колоритно, з разючою творчою майстерністю відтворений Ґете в епічній поемі “Герман і Доротея” . Героїня поеми Доротея – біженка, що прибула з місць, окупованих французькими революційними військами. Це дає привід поетові не тільки розповісти про бурхливі події епохи, але й передати те, як сприймалися ці події у відсталій Німеччині. Визнаючи велич ідей, висунутих французькою революцією, Ґете в той же час поетизує тихий патріархальний уклад німецької глушини

«У мене величезна перевага, – говорив Ґете, – завдяки тому, що я народився в таку епоху, коли мали місце найбільші світові події”. Весь свій історичний досвід великий поет і мислитель втілив у геніальній трагедії “Фауст”. В основу її лягла німецька легенда XVI в. про мага й чорнокнижника, що уклав договір сдьяволом.

У сюжеті трагедії сполучаються фантастичні ситуації й реально-побутові сцени. У цьому змісті “Фауст” – добуток, характерне по своєму художньому методі для літератури Освіти. Це – притча про Людину, про його борг, покликання, про відповідальність перед іншими людьми. П’єса відкривається двома прологами. У першому з них Ґете висловлює свої погляди на мистецтво, другий безпосередньо починає собою історію героя, даючи ключ до розуміння ідейного змісту трагедії

Мефистофель, з’являючись перед господом. знущається з людини, уважаючи його жалюгідним і незначним. Навіть прагнення до істини такої людини, як Фауст, представляється йому безглуздим. Позиції Мефистофеля Ґете протиставляє свою жагучу віру в людину, у силу й велич його розуму. Ця просвітительська програма вкладена у вуста добродії:

Поки ще розумом у мороці він блукає,

Але істини променем він буде осяяний…

Так, Ґете дає зав’язку боротьби навколо Фауста й пророкує оптимістичний її дозвіл. Сцена за сценою розкривається історія Фауста. У першій сцені перед нами сам Фауст. Він показаний у суворій обстановці похмурого кабінету. Його оточує курна громада книг, перед ним загадково лежить череп. Він трагічно переживає свою безпорадність у дозволі корінних питань життя, тому що науки ие стані дати відповідь на них

Фаустові протипоставлений образ Вагнера – самовдоволеного обивателя в науці, що бачить весь зміст своїх учених занять лише в тім, щоб

Поглинати за томом тім, сторінку за сторінкою!

“Незначний хробак сухої науки”, як презирливо характеризує його Фауст, Вагнер втілює мертву теорію, відірвану від практики. Глибокий зміст протиставлення двох образів з більшою художньою майстерністю розкривається в сцені “За міськими воротами”. Перед нами селяни, ремісники, бюргери, студенти, служниці. У радісне весняне свято вони зібралися під радісним сонцем на зеленій галявині в стін стародавнього середньовічного міста. Вся сцена овіяна світлим почуттям пробудження природи. Але не тільки природа опам’яталася після зимового сну. Фаустові здається, що увесь світ святкує своє відродження

З кімнати задушливої, з роботи важкої,

Із крамниць, з тісній своїй майстерні,

З тьми горищ, з-під даху різьблений

Народ кинувся гурьбою веселої…

Місто з його похмурими кріпосними стінами, з вузькими вулицями ост-роверхих будинків представляється як символ похмурого середньовіччя, з тісних меж якого прагне вирватися сам Фауст. Радісно змішується він з юрбою селян і тут, серед народу, уперше відчуває себе людиною. Народ з повагою зустрічає Фауста й дякує йому за допомогу в. час епідемії. А Вагнер цурається народу, боїться й не розуміє його.

Крок за кроком Ґете розкриває великий гуманістичний зміст шукань Фауста. Фауст прагне знайти істину й розуміє, що її треба шукати не в мертвому мотлоху стародавніх книг, як це робить Вагнер. Із презирством він відкидає й жалюгідні спокуси Мефистофеля, що хотів би його оглушити веселим розгулом і тим відволікти від шляхетних мет

У сцені перекладу Євангелія Фауст болісно шукає сенс буття. Він не вдоволений церковною формулою: “Спочатку було Слово”. “Я Слово не можу так високо цінувати!”. Висновок, до якого приходить Фауст, виконаний великого значення: “Спочатку була Справа”. Це означає, що діяння, дія – основа всього життя й зміст людського існування

Сцени, у яких зображується трагедія Маргарити, насамперед залучають майстерним зображенням соціального побуту, типового для німецької провінції того часу. Маргарита – проста, скромна дівчина. Але саме ця простота й наївність її, тихий сімейний уклад її будинку зачаровують Фауста

Мефистофель сподівається, що, захопившись Маргаритою, Фауст забуде про свої шукання. Він не розуміє того, що искреннее, глибоке почуття Фауста є прояв тих же шукань. Маргарита для пего знаменує красу й повноту самого життя. Її безпосередність і простота представляються йому втіленням природи. “Ах, дві душі живуть у груди моєї!” – викликує Фауст

Герой Ґете прагнув до пізнання ідеалу, але він не хотів втрачати зв’язки з реальною дійсністю. Це було трагедією багатьох німецьких мислителів і поетів: пошуки ідеалу вели від життя, а життя, що оточувало, у тодішній Німеччині були вбогі й жалюгідна, занадто далека від ідеалу. Як примирити ці “дві душі” – прагнення до ідеалу й бажання залишитися на ґрунті реальної дійсності? Це питання болісно тривожило Фауста, як тривожив і самого Ґете

И от Фаустові здалося, що зустріч із Маргаритою принесе щастя, тому що в цій дівчині як би сполучаються ідеали й життя. Але це було трагічною оманою. Мир Маргарити виявився маленьким мирком дівчини із провінційної німецької глушини. У фіналі першої частини, покинута Фаустом, що вбив своєї дитини, що збожеволіла від горя, Маргарита чекає страти. Це одна із хвилюючих сцен трагедії

Зміна віршованих ритмів виразно передає нестримний потік суперечливих почуттів героїні. От вона в страху приймає Фауста за ката, просить його на колінах про пощаду, незв’язно розповідає про свою дитину. Хвиля радісних і гірких спогадів охоплює її при думці про Фауста. Свідомість її затуманена, вона не розуміє звернених до неї слів

Жах охоплює Маргариту з появою Мефистофеля, у повному розпачі вона відштовхує Фауста: “Генріх, ти страшний мені!” Вона сама стала жертвою того миру, до якого належала. Страх перед судом обивателів, страх перед церковним покаянням штовхнули її на вбивство свого “незаконного” дитини. Але й Фауст розділяє провину за її загибель. Він важко переживає наслідки невірного кроку, їм зробленого Він розуміє тепер, як велика відповідальність кожної людини перед іншим людиною

Друга частина трагедії багато в чому складніше першій. Мир маленького німецького міста, у якому жили й Вагнер, і Маргарита, і студенти, що бенкетували в погребке, і сусідки, що судачили в колодязя, – мир, з якого прагнув вирватися Фауст, був зображений у першій частині живими фарбами, у всієї нього реальної повсякденності

Тепер Фауст продовжує свої шукання за межами цього маленького миру. І тут все здобуває умовний, символічний характер – і обстановка, і герої. Фауст показаний те при дворі імператора, безпомічного перед особою невідворотних сил, що руйнують його імперію, то серед міфологічних героїв древньої Греції. Довгий і важкий шлях проходить Фауст, перш ніж столітнім старцем знаходить істину:

Лише той гідний життя й волі,

Хто щодня за них іде на бій

Перед смертю він натхненний думкою про те, щоб на відвойованій від моря землі оселити мільйони вільних трудівників

Все життя в боротьбі суворої, безперервної

Дитя, і чоловік, і старець нехай веде,

Щоб я побачив у блиску сили чудової

Вільний край, вільний мій народ!

Історія Фауста складна й фантастична. Але після того як вона була відтворена великим поетом, жодна мисляча людина на землі не міг пройти повз цей високий приклад духовного дерзання. Образи, створені великим Ґете, хвилювали А. С. Пушкіна. Вони надихнули на творчі пошуки М. А. Булгакова

Наш час відкриває в “Фаусті” Ґете нові грані. Питання про борг і відповідальність ученого набуває особливого сенсу в епоху науково технічної революції, в епоху величезних історичних змін