Вона тихо переступила через поріг будинку й задумалася. Спустілий будинок, зблякли фіранки на вікнах, вся кімната в чорному кольорі. Катерина думала про своєму улюбленому, збіглому на війну, без нього будинок став похмурим, якимсь незатишним, і заходити в нього було боязно. Котячи зайшла в передню й запалила свічу. Вогник став розпалюватися, і відблиски променів стали рухатися по стінах. Котячи заплакалО. А якщо вона не побачить його більше? А що, якщо він буде сильно поранений і не зможе вижити? Ці думки лякали її. Вона подумала: «Як я буду жити без негр?» Катя не помітила, як заснулО. На вулиці була осінь. Чорні похмурі хмари перетинали небо, час від часу мрячив дрібний осінній дощ, листи з дерев уже облетіли й тепер, що підганяються вітром, із шерехом неслися по дорозі. Птахів теж не було чутно.
Багато хто з них уже полетіли, а ті, хто залишився, зникли від непогоди в лісі. Жодного звірка не було чутно й видно. Була схоже, начебто природа співчувала Катерине. Прокинувшись ранком, Катя побачила, що сонце сховане за хмарами, і ранок здавався від цього сірим. Усе потопало в сизому ранковому тумані. Катерина одяглася й пішла за водою до колодязя. Ідучи по дорозі, вона помітила, що хтось ворушиться в кущі шипшини. Коли вона підійшла ближче, те побачила, що це була маленька пташка, що, видимо, хотіла вкритися в кущі, але заплуталася пір’ям у ньому й зламала собі крило. Катерина вийняла птаха й віднесла її додому. Вона початку лікувати її. Прокинувшись рано ранком, вона виглянула у вікно.
Сонце ще не встало, але як прекрасним здавалося їй цей ранок. Котячи приготувала собі сніданок, поївши, вона вийшла на вулицю й тихо пішла до ріки. Коли Катя повернулася додому, птаха не було. Вона подумала, що це «гарний знак». Катерина представила, що замість птаха був її коханий Олексій, Їй чомусь стало легко на душі, адже вона вірила, що Олексій живий. Так пролетіло кілька місяців.
Один раз удень вона вийшла на вулицю й побачила Олексія. Спочатку їй здалося, що це був не Алеша, а примара, але, коли вона відчула його обійми й поцілунки, вона не могла повірити своєму щастю. Олексій став розповідати, що відбувалося з ним на поле бою. Одна з його історій у точності повторювала долю тієї пташки, що врятувала Катя. Час пройшов швидко, і вони не помітили, як наступив вечір. Катерина й Олексій проговорили всю ніч. Звичайно, у людей долі різні. Може бути, якби Катя не врятувала того птаха, усе було б по-іншому. Але, на щастя, цього не відбулося. Олексій і Катерина зажили щасливо, а любов їх поміцнішала.
