Короткий зміст Тристан і Ізольда (Лицарський роман) – Середньовічна література

Корольова, дружина Мелиадука, короля Лоонуа, розв’язалася від тягаря хлопчиком і померла, тільки – но встигши поцілувати сина й наректи його ім’ям Тристан (від фр. – смутний), тому що породжено він був у сумі. Дитини король доручила Гуверналу, сам же незабаром знову женився. Хлопчик ріс сильним і гарним, як Ланселот, але мачуха його не злюбила, і тому, побоюючись за життя вихованця, Гувернал відвіз його в Галлію, до двору короля Фарамона. Там Тристан одержав належному лицареві виховання, а дванадцяти років від роду відправився в Корнуэльс на службу до свого дядька королеві Марку

Корнуэльс у ту пору змушений був щороку виплачувати Ірландії тяжку данину: сто дівчин, сто юнаків і сто чистокровних коней. І от могутній Морхульт, брат ірландської королеви, у черговий раз прибув до Марка за даниною, але отут, на превеликий подив, юний Тристан викликав його на двобій. Король Марко присвятив Тристана в лицарі, а місцем двобою призначив острів Святого Самсона. З’їхавшись, Тристан з Морхультом ранили один одного списами; спис Морхульта було отруєним, але, перш ніж отрута встигла подіяти, Тристан з такою силою вдарив супротивника, що розсік йому шолом, а шматок його меча застряг у голові Морхульта. Ірландець біг і незабаром умер, Корнуэльс же був звільнений від данини

Тристан дуже страждав від рани, і ніхто йому не міг допомогти, поки одна дама не порадила пошукати зцілення в інших землях. Він послухав її ради й один, без супутників, сіл у туру; її два тижні носив по морю й нарешті прибило до ірландського берега в замка, у якому жили король Анген і королева, що доводилася сестрою Морхульту. Сховавши своє справжнє ім’я й назвавшись Тантрисом, Тристан запитав, немає чи в замку митецького лікаря, король же відповідав, що дочка його, Білява Ізольда, досить знаюча в лікарському мистецтві. Поки Ізольда виходжувала пораненого лицаря, той встиг помітити, що вона дуже гарна

Коли Тристан уже оправився від рани, у королівстві Ангена з’явився страшний змій, що щодня лагодив розбій і спустошення на околицях замка. Тому, хто вб’є змія, Анген обіцяв віддати половину королівства й у дружин свою дочку Ізольду. Тристан убив змія, і вже був призначений день весілля, але отут один з ірландських лицарів оголосив про те, що меч Тристана має щербину, за формою співпадаючу з тим шматком стали, що витягли з голови покійного Морхульта. Довідавшись, хто ледве було не поріднився з нею, королева хотіла зарубати Тристана його ж власним мечем, але шляхетний юнак випросив права стати перед судом короля. Король же не став стратити Тристана, але велів негайно покинути межі своєї країни

У Корнуэльсе король Марко підняв Тристана, зробивши начальником і управителем замка й володінь, але незабаром воспылал до нього ненавистю. Довго він думав, як позбутися від Тристана, і нарешті оголосив, що надумав женитися. Доблесний Тристан прилюдно обіцяв доставити наречену, і коли король сказав, що його обраниця – Ізольда Ірландська, він уже не міг взяти назад даного слова й повинен був плисти в Ірландію на неминучу загибель. Корабель, на якому відправилися в шлях Тристан Гувернал і ще сорок лицарів, потрапив у буру й був викинутий на берег у замка короля Артура. У тих же краях трапилося в ту пору бути й королеві Ангену, замість якого Тристан вийшов на бій з велетнем Блоамором і переміг його. Анген простив Тристану смерть Морхульта й взяв із собою в Ірландію, пообіцявши виконати будь – яке його прохання. Тристан попросив у короля Ізольду, але не для себе, а для свого дядька й володаря короля Марка

Король Анген виконав прохання Тристана; Ізольду спорядили в шлях, а королева дала служниці дочки, Бранжьене, глечик з любовним напоєм, що належало випити Марку й Ізольді, коли вони зійдуть на подружнє ложе. По дорозі назад здолала жару, і Тристан велів принести йому з Ізольдою холодного вина. По недогляду юнакові з дівицею подали глечик з любовним напоєм, вони покуштували його, і відразу серця їх забилися по – іншому. Відтепер вони не могли думати ні про що, крім як друг про друга, а оскільки наодинці закохані проводили досить багато часу, Тристан позбавив Ізольду невинності

Король Марко був у саме серце уражений красою Ізольди, тому весілля зіграли негайно після прибуття нареченої в Корнуэльс. Щоб король не помітив провини Ізольди, Гувернал із Бранжьеной придумали зробити так, щоб першу ніч той провів із Бранжьеной, що була незаймана. Коли король Марко ввійшов в опочивальню, Ізольда задула свічі, пояснивши це стародавнім ірландським звичаєм, і в темряві поступилася своє місце служниці. Король залишився задоволений

Ішло час, і ненависть Марка до племінника скипала з новою силою, тому що погляди, якими обмінювалися Тристан з королевою, не залишали сумніви в тім, що обоє вони сповнені нескоримого взаємного потяга. Марко приставив наглядати за королевою довіреного слугу по ім’ю Одрі, але пройшло чимало часу, поки той прознав, що Тристан і Ізольда бачаться наодинці в саду. Одрі розповів про цьому своєму панові, і король, озброївшись луком, засів у кроні лаврового дерева, щоб самому у всім переконатися. Однак закохані вчасно помітили спостерігача й повели призначену для його вух бесіду: Тристан нібито дивується, отчого Марко так ненавидить його, що настільки беззавітно любить свого короля й настільки що щиро схиляється перед королевою, і запитував в Ізольди, є чи спосіб перебороти цю ненависть

Король піддався на хитрість закоханих; Одрі потрапив в опалу за наклеп, а Тристан знову був оточений пошаною. Одрі, однак, не залишив думки помститися Тристану. Якось раз він розкидав у спальні королеви гострі коси, і Тристан у темряві порізався про їх, сам того не помітивши. Ізольда відчула, що простирадла стали мокрими й липкими від крові, усе зрозуміла, відіслала улюбленого, а потім навмисно поранила ногу й закричала, що на неї зроблений замах. Винним у цьому міг бути або Одрі, або Тристан, але останній настільки гаряче наполягав на двобої, у якому міг би довести свою невинність, що король припинив розгляд з побоювання втратити такого вірного слугу, як Одрі

Іншим разом Одрі зібрав двадцять лицарів, що мали зуб на Тристана, сховав їх у сусідні зі спальнею покоях, але Тристан був попереджений Бранжьеной і без збруї з одним мечем кинувся на ворогів. Ті з ганьбою бігли, але Одрі почасти домігся свого: Ізольду Марко заточив у високу вежу, у яку не міг проникнути жоден чоловік. Розлука з коханої заподіювала Тристану такі страждання j що він занедужав і ледве було не вмер, але віддана Бранжьена, давши йому жіноче плаття, все – таки провела юнака до Ізольди. Три дні Тристан з Ізольдою насолоджувалися любов’ю, поки нарешті Одрі не прознав про всім і не надіслав у вежу п’ятдесят лицарів, які схопили Тристана сплячим

Розгніваний Марко повелів відправити Тристана на багаття, а Ізольду віддати прокаженим. Однак Тристан по дорозі до місця страти зумів вирватися з рук стражи, Ізольду ж відбив у прокажених Гувернал. Возз’єднавшись, закохані знайшли притулок у замку Премудрої Діви, що в лісі Моруа. Але недовго тривало їхнє безтурботне життя: король Марко прознало, де вони ховаються, і під час відсутності Тристана наскочив у замок і силою відвіз Ізольду, а Тристан не зміг допомогти їй, тому що в цей день був підступно поранений отруєною стрілою. Бранжьена сказала Триcтану, що від такої рани його зможе зцілити тільки дочка короля Хоэля, Ізольда Білі Руки. Тристан відправився в Бретань, і там королівська дочка, що досить сподобалася юнакові, дійсно вилікувала його. Не встиг Тристан: оправитися від рани, як замок Хоэля осадив з більшим військом якийсь граф Агриппа. Очоливши вилазку, Тристан розгромив ворогів Хоэля, і король вирішив у нагороду видати за нього своя дочка

Зіграли весілля. Коли молоді лягли на ложі, Тристан раптом згадав першу Ізольду й тому не пішов далі обіймів і поцілунків. Не відаючи, що існують інші насолоди, молода була цілком щаслива. Королева ж Ізольда, довідавшись про одруження Тристана, важко страждає. Трагічна любов несумісна із щастям. Книга вразила сучасників своїм: сумним висновком про неможливість щастя в цьому світі

Ізольда Білява, або Ізольда Златовласая – героїня романів про Тристане й Ізольду, дружина короля Марка й коханка Тристана. Вона ірландка, володіє таємницями лікування». И. виліковує від ран Тристана, що приплив на острів у турі без керма й вітрила. Через якийсь час Тристан приїжджає, щоб просити И. у дружин для свого дядька. Помилково И. і Тристан випивають любовний напій, призначений для И. і її майбутнього чоловіка. Між ними спалахує любов. Після весілля И. і Марка коханці часто бачаться, про це довідаються барони й злий карлик (традиційні злі наветчики лицарського роману).

Король у гніві наказує спалити И; По дорозі на багаття процесія зустрічає прокажених, і Марко міняє рішення – він віддає И. прокаженим. У прокажених И. відбиває Тристан, і коханці якийсь час живуть удалині від усіх у лісі Моруа (у більше ранніх версіях їхнє житло – печера або курінь, у пізні воно перетворюється в невелику хатину). Один раз удень на сплячих коханців набредает король Марко. Він хоче їх убити, але не робить цього, тому що між Тристаном і И. лежить меч. Прокинувшись, И. і Тристан бачать сліди перебування Марка: меч замінений, на руці в И. замість кільця, ніколи подарованого Марком, рукавиці, які колись вона привезла йому в подарунок з Ірландії. И. вертається в палац, Тристан ховається

Через якийсь час И. відправляється до Тристану, щоб вилікувати його від смертельної рани. Вона не встигає прийти вчасно, і Тристан умирає без її. Більше пізні версії зображують останню зустріч коханців, під час якої Тристан встиг прошептати кілька слів. И. не може пережити смерті коханого й теж умирає. З могил Тристана й И. виростають два дерева (дуб і шипшина, по одним версіях, жимолость із обох могил – по іншимі). Дерева сплітаються кронами, і всі спроби роз’єднати їх або спиляти ні до чого не приводяться

Ізольда Білі Руки – персонаж сказань про Тристане й Ізольду, сестра герцога Каэрдина, дружина Тристана. Одруження Тристана на И. особливо докладно осмислюється в романі Тома, де автор докладно аналізує, чому Тристан вирішив женитися й чому саме на И. Особливу роль тут зіграли ім’я: Тристан намагається замінити одну И. іншої. Немаловажної виявляється й краса И. чоловіки. Крім того, Тристана терзає ревнощі, він страждає при думці, що його кохана належить іншому. Бажаючи відволіктися від думок про Ізольду Білявої й почасти прагнучи заподіяти їй біль, він вирішує женитися, але, залишившись із юною дружиною наодинці, розуміє, що не може забути першої Ізольди. Тристан пояснює свою слабість хворобою, а И. залишається безневинної

И. довго не догадується про існування суперниці – коханої чоловіка. По деяких версіях, вона не догадується про це аж до прибуття Ізольди Білявої до умираючого Тристану. У Тома И. поступово довідається, чому чоловік холодний з нею, і страждає. Утворяться, таким чином, дві пари страждаючих: коханці страждають у розлуці, а їхні законні чоловіки страждають тому, що їх не люблять. И. відіграє фатальну роль у смерті Тристана. Вона не простила йому зради, і коли він, що вмирає, просить сказати йому, якого кольору вітрила на обрії, вона говорить, що вітрила чорні, хоча ясно бачить, що вони білі. Тристан думає, що кохана відмовилася приїхати до нього, і вмирає

Марко, король – персонаж сюжету про Тристане й Ізольду, дядько Тристана (брат його матері) і чоловік Ізольди Білявої. М. – правитель Корнуэльса (іноді його столицею називається Тинтажель, іноді – Лондон). Образ М. – один із самих цікавих у всіх версіях сюжету. За традицією М. повинен був бути мудрим правителем або ж слабким королем, якого рятує його вірний васал, наприклад Тристан. Однак М. – ні те й ні інше. Немудрість М. підкреслюється відносною молодістю персонажа і його прагненням добути собі дружину, що у фольклорній традиції є метою юного героя. Він дозволяє баронам сперечатися із собою й ставити умови. Але він відрізняється й від «слабкого короля», персонажа таких епічних поем, як, наприклад, «Коронування Людовика» і інших з «Жести про Гильоме Оранжском». Він заслуговує симпатії майже всіх без винятку авторів версій сказань про Тристане й Ізольду. Неоднозначність образа М. як правителя підсилюється його сумнівним положенням чоловіка героїні, закоханої в інший. І «міська», і куртуазна Література (у тих її проявах, де мова йде про плотську любов, наприклад в «піснях про нещасне заміжжя» северофранцузских труверів) описує чоловіка як персонаж комічний, покликаний бути обманутим. Або ж він сам обманює коханців і приблизно карає дружину. Але М. – ні те й ні інше, його положення підкреслене трагично. Він смішний, мабуть, лише в одному епізоді – у сцені підслуховування на дереві, коли Тристан і Ізольда, побачивши в струмку відбиття М., перетворюють побачення в безневинну розмову. Але й у цьому епізоді автори всіх версій роблять акцент не на ролі М., а на винахідливості коханців

Тристан – головний герой сказань про Тристане й Ізольду, син короля Ривалена (у деяких версіях Мелиадук, Канелангрес) і принцеси Бланшефлер (Белиабель, Блансебиль). Батько Т. гине в сутичці з ворогом, а мати – у родових борошнах. Умираючи, вона просить назвати новонародженої дитини Тристаном, від французького triste, тобто «смутний», тому що й зачатий, і породжений він був у смутку й сумі. Один раз Т. заходить на норвезький корабель і починає грати в шахи з купцями. Захопившись грою, Т. не зауважує, як корабель відпливає, Т. у такий спосіб виявляється в полоні. Купці мають намір при нагоді продати його, а до пори до часу користуються ним те як перекладачем, те як навігатором. Корабель попадає в страшну буру. Вона триває целую тиждень. Бура стихає, і купці висаджують Т. на незнайомому острові. Цей острів виявляється володіннями короля Марка, брата матері Т.

Поступово з’ясовується, що він – племінник короля. Король любить його, як свого сина, а барони незадоволені цим. Один раз на Корнуэльс, де править Марко, нападає велетень Морхольт, що вимагає щорічної данини. Т. – єдиний, хто вирішується поборотися з Морхольтом. У лютій битві Т. перемагає велетня, але в нього в рані залишається шматок від меча Морхольта, просочений отруєним складом. Ніхто не може вилікувати Т. Тоді Марко наказує покласти його в човен без весел і вітрила й пустити з волі хвиль. Човен пристає до Ірландії. Там Т. виліковує від ран дівчина із золотими волоссями (у деяких версіях – її мати).

Один раз король Марко бачить, як у небі летять дві ластівки із золотим волоссям у дзьобі. Він говорить, що жениться на дівчині, у якої такі волосся. Ніхто не знає, де може бути така дівчина. Т. згадує, що бачив її в Ірландії, і викликається привезти її королеві Марку. Т. їде в Ірландію й сватає Ізольду для свого дядька. У пізніх версіях описується турнір за участю лицарів короля Артура, на якому Т. так добре боровся, що ірландський король – батько Ізольди – запропонував йому просити всього, чого він хоче

Образ Т. має глибокі фольклорні джерела. Його зв’язують із кельтським Дрестаном (Друстаном), таким чином, етимологія його ім’я від слова triste є не що інше, як характерне для середньовічної свідомості прагнення усвідомити незнайоме ім’я як знайоме. У Т. угадуються риси казкового богатиря: він один бореться з велетнем, майже що драконом (не випадково данина, що просить Морхольт, більше підходить для данини змієві), по деяких версіях, він в Ірландії бореться із драконом, за що король і пропонує йому вибрати собі нагороду. Подорож у човні вмираючі Т. зв’язано відповідними обрядами поховання, а перебування на острові Ірландія цілком може бути співвіднесене з перебуванням у загробному царстві й відповідно з видобутком нареченої з інший світу, що для земної людини завжди кінчається погано. Характерно й те, що Т. – син сестри Марка, що знову ж відносить нас у стихію древніх фратриальных відносин (те ж можна сказати й про спробу Ізольди помститися за дядька, про взаємини Т. і Каэрдина – брата його дружини).

Разом з тим Т. у всіх версіях сюжету – куртуазний лицар. Його напівмагічні здатності пояснюються не чудесним походженням, а надзвичайно гарним вихованням і утворенням. Він воїн, музикант, поет, мисливець, мореплавець, досконало володіє «сімома мистецтвами» і багатьма мовами. Крім того, він знаючий у властивостях трав, може готувати притирання й настої, що змінюють не тільки колір його шкіри, але й риси особи. Він прекрасно грає в шахи. Т. всіх версій – людин, що тонко почуває й переживає подвійність свого положення: любов до Ізольди бореться в його душі з любов’ю (і васальним боргом) до дядька. Як і для героя лицарського роману, любов для Т. представляє якийсь життєвий стрижень. Вона трагична, але вона визначає його життя. Любовний напій, випитий Т. і ставший джерелом подальших подій, пов’язаний з фольклорним і міфологічним поданням про любов як про чаклунство. Різні версії сюжету по – різному визначають роль любовного напою. Так, у романі Тома термін дії напою не обмежений, а в романі Беруля – обмежений трьома роками, але й після цього строку Т. продовжує любити Ізольду. Пізні версії, як уже було сказано, прагнуть трохи знизити роль напою: їхні автори підкреслюють, що любов до Ізольди з’являється в серце в Т. ще до плавання. Любовний напій стає символом нескоримої любові героїв і служить деяким виправданням їх незаконних відносин