МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

(1864-1913)

4. Прочитайте життєпис М. Коцюбинського й стисло перекажіть його. Детально розкажіть лише про найцікавіші факти.

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці. Батько, Михайло Матвійович, був дрібним державним службовцем (губернським секретарем). Від природи людина неспокійна, він не терпів утисків начальства й тому змушений був часто змінювати роботу. Тож сім’ї доводилося мандрувати з місця на місце.

Своїм вихованням Михайло зобов’язаний матері, Гликерії Максимівні, яка походила з аристократичних родів — польського (по материній лінії) і молдавського (по батьковій). Від неї він успадкував «тонку душевну організацію», «любов і розуміння природи».

В одинадцятирічному віці Михайло мусив уперше відірватися від рідної домівки. Закінчивши дворічну народну школу в м. Барі, де мешкала тоді родина, хлопець їде до Шаргорода, щоб продовжити навчання в духовному училищі. І хоча в цей період освітньою реформою було скасоване в школі «волосодраніє», «вуходраніє» і вистоювання голими коліньми на гречці, проте задоволення від навчання учні все одно не отримували, адже лекції обмежувалися лише запитаннями й відповідями, від учнів вимагали зазубрювати тексти підручників.

У родині Коцюбинських за чиновницькою традицією панувала російська мова. І як же були здивовані батьки, коли якось їхній син, захворівши на запалення легень, під час марення раптом заговорив по-українськи. Після одужання хлопчикові розповіли про цю дивину, і він загорівся цікавістю до рідного слова. В училищі сталася подія, про яку потім письменник згадував з деяким гумором: 12-літнім підлітком він закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і захопився читанням книжок. Твори Т. Шевченка й Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Почав складати українські пісні на зразок народних, а потім узявся за написання повісті.

Після закінчення Шаргородської семінарії в 1880 р. М. Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. Родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище рідних юнакові не вдалося здобути освіту: мати осліпла, а згодом (у 1886 р.) помер батько. Відповідальність за велику родину (матір і чотирьох молодших братів і сестер) лягла на плечі Михайла. Він дає приватні уроки й продовжує навчатися самостійно, а в 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працює репетитором.

Батько й мати М. Коцюбинського

У ці роки майбутній письменник захоплюється визвольним, народницьким рухом, який охопив тоді імперію, займає активну громадянську позицію, пропагує революційні, самостійницькі ідеї. Відтоді Подільське жандармське управління взяло М. Коцюбинського на облік. На його квартирі було зроблено кілька обшуків, а за самим Михайлом установлено таємний нагляд.

Його літературна кар’єра розпочалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено дуже скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу, щоб «не калічити святу нашу мову». Проте присуд критиків не спинив творчого запалу М. Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає, а згодом замовкає на кілька років, приголомшений своїм невдалим дебютом. М. Коцюбинський почав друкуватися в 1890 р.: львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».

Важливу роль у формуванні світогляду М. Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова в 1890 р. Тут він знайомиться з І. Франком, налагоджує контакти з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок» та ін. Поїздка поклала початок постійному співробітництву письменника із західноукраїнськими виданнями.

У 1891 р. письменник їде в с. Лопатинці, що на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури й розпочинає серйозну літературну працю. Тільки за цей рік з-під його пера виходять оповідання «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат». Ці твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий автор.

Окремою сторінкою в біографії митця стала його робота в Бессарабії1 та в Криму (1892-1896) у складі спеціальної комісії, створеної урядом для боротьби з філоксерою — брунатно-зеленою тлею, яка знищувала плантації виноградників. Ознайомлення з життям молдовського й кримськотатарського народів дало багатий матеріал для нових творів — «Пе-котпьор», «Посол від чорного царя», «Відьма», «В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами». У цих оповіданнях М. Коцюбинський одним із перших у нашій літературі вийшов за межі суто української проблематики, майстерно передав неповторний колорит молдовського села; Криму — з прекрасним теплим морем, скелястими берегами, вузькими татарськими вуличками й мінаретами.

У філоксерній комісії працювало багато учасників Братства тарасівців. На основі спільних поглядів М. Коцюбинський близько зійшовся з ними. У його творах того часу (зокрема, «Для загального добра», казка «Хо») утверджується думка про необхідність просвітницької роботи серед людей.

У 1898 р. Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього мальовничого придеснянського міста. Річ у тім, що тут письменник зустрів свою долю — Віру Дейшу. Вона походила зі старовинного українського дворянського роду, була високоосвіченою людиною, викладала французьку мову в Чернігівській гімназії. Віра стала не тільки дружиною письменника, а й вірною подругою та помічницею.

1 Бессарабія — південно-східні українські й молдовські землі між Дністром, Прутом, гирлом Дунаю та Чорним морем.

Віра Дейша — дружина М. Коцюбинського

Як «політично неблагонадійному українофілові», М. Коцюбинському довго не давали роботи, потім таки призначили на скромну посаду до міського статистичного бюро.

З неабиякими труднощами письменникові вдалося придбати будинок для великої родини — дружини, чотирьох дітей, немічної матері (тепер у цьому домі діє меморіальний музей). Митець організовує в себе «понеділки», а потім «суботи», які стали справжньою літературною школою для молодих письменників (П. Тичини, В. Еллана-Блакитного та ін.). Ці зібрання відвідували патріотично налаштовані інтелігенти, художники, музиканти, письменники, зокрема Б. Грінченко, М. Вороний, В. Самійленко. У будинку Коцюбинських працювала підпільна друкарня для видання україномовної літератури.

Незважаючи на постійну матеріальну скруту, Михайло Михайлович залишався справжнім інтелігентом, європейцем і не лише у своїх творах, а й у повсякденному житті.

Близький знайомий письменника Г. Лазаревський писав: «Михайло Михайлович завжди був одягнений дбайливо, навіть чепурно. Улітку — у ясно-кремовому в синю смужку костюмі, жовтих черевиках, у білій панамі з чорною стрічкою, з незмінним ціпком — гуцульським топірцем у руках, з квіткою в петельці, іноді з квітами в руках. На тлі чернігівської звичайної людності завжди здавався він мені елегантним європейцем, "європейським українцем”, а не "малоросійським українцем”. Іноді з роботи він повертався в парусиновій, модній тоді толстовці. Часто в чорній пелерині поверх одягу. Узимку — у чорному пальті з чорним смушковим коміром, у високій чорній смушковій шапці».

Мало хто знав, що М. Коцюбинський до кінця життя віддавав борги за будинок, часто відмовляв собі в найнеобхіднішому, що гонорари за численні друковані твори майже не надходили (друкуватися можна було тільки за кордоном, у Львові).

У 1903 р. митець узяв участь у відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, тут виголосив палку патріотичну промову, що набула великого резонансу.

М. Коцюбинський з родиною

М. Жук. Портрет Михайла Коцюбинського

Цього ж року написав першу частину знаменитої повісті «Fata morgana». А етюдом «Цвіт яблуні», написаним у 1902 р., митець засвідчив остаточний перехід від реалізму до модернізму, зокрема до імпресіоністичного стилю, про який ви дізнаєтеся трохи згодом.

На революційні події 1905-1907 рр. письменник відгукнувся активною громадсько-культурною діяльністю: очолив чернігівське товариство «Просвіта», читав публічні лекції. На Михайла Михайловича було посилено поліцейський тиск, здійснено на його квартирі обшук. У творах цього часу (новели «Сміх», «Він іде», «Persona grata», «Intermezzo», повість «Fata morgana») глибоко розкрито трагічні події революції, разюче точно передано стан людської душі в екстремальних умовах.

У середині 1909 р. виснажений письменник виїздить на лікування за кордон. Його мучать астма й сухоти. На о. Капрі (Італія) Михайло Михайлович познайомився та щиро заприязнився з видатним російським письменником Максимом Горьким, який сприяв появі творів українського колеги в російських видавництвах. М. Коцюбинський ще двічі відвідував Капрі (у 1910 й у листопаді 1911 — березні 1912 р.). По дорозі, їдучи втретє до Італії, письменник завітав у с. Криворівню на Прикарпатті, відтоді розпочався його «роман» із Гуцульщиною, що переріс у знамениту повість «Тіні забутих предків».

Особливо тяжкими виявились останні роки майстра. Він сумував, що не може допомогти безпомічним сестрам, рвали змучене серце неоплачені власні борги, тероризували постійні переслідування властей. Також ятрили душу негаразди в родині, муки боротьби між почуттям та обов’язком: саме в цей час доля подарувала Михайлові Михайловичу радість і сум останнього кохання. Він палко закохався в Олександру Аплаксіну (1880-1973), з якою разом працював у статистичному бюро. Протягом тривалих закордонних мандрівок написав їй понад 300 листів — справжній роман у листах (до речі, нещодавно це листування було перевидано без цензурних виправлень і скорочень). Єдиним виходом у цій ситуації залишалося розлучення. Однак М. Коцюбинський дуже шанував свою дружину, був вдячний їй за багаторічну підтримку, жалів дітей... Словом, нестерпна невизначеність тривала до кінця життя.

У 1911 р. завдяки клопотанням меценатів письменнику призначили пожиттєву стипендію, щоб він міг звільнитися від марудної служби й зосередитися на літературній праці. Проте було вже пізно. Час відлічував останні дні полум’яного життя. У лікарні митець дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. Лисенка, про те, що десь у селі від голоду й хвороб помер молодий талановитий прозаїк А. Тесленко, мучиться смертельною хворобою І. Франко, а в південних краях гине від недуги сильна духом Леся Українка. Ці трагічні звістки забирали останні сили...

У квітні 1913 р. великого Сонцепоклонника не стало. Письменника поховали на Болдиній горі в м. Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

5. Законспектуйте відомості з теорії літератури.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 10 клас Авраменко, Пахаренко (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)