МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

1864-1913

Михайло Коцюбинський увійшов в історію української літератури як один із найяскравіших представників модернізму. Його творчість органічно вписана в загальноєвропейський контекст, бо вона суголосна тим процесам пошуку нових форм і засобів вираження, які охопили тогочасну літературу. Він — неперевершений майстер новели, у якій переплелися психологічні та ліричні елементи.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Основні віхи життя

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці в родині дрібного службовця. Його батько, як згадував пізніше письменник, був добрим чоловіком, але дуже запальним, «з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися». Він часто міняв місце праці, а тому сім’я постійно переїздила. Мати ж мала «добрий смак, благородні погляди», «складну, тонку і глибоку душевну організацію». Саме вона стала для хлопчика найкращим другом і вихователем, бо на неї він був схожий не лише зовнішністю, а й характером.

Після успішного приватного навчання М. Коцюбинський вступає до школи в містечку Бар на Вінниччині, одразу до третього класу. В 1876-1880 рр. він навчається в Шаргородському духовному училищі. До сьогодні не з’ясовано, під впливом яких обставин було здійснено такий вибір: імовірно, близькістю до домівки, до найріднішої людини — мами, а не бажанням стати священиком. Це був період, коли юнак багато читає, зокрема знайомиться з творами українських авторів: «оповідання Марка Вовчка, а потому "Кобзар” уже безповоротно напрямили мене на свідомий український шлях». Хлопець почав писати вірші.

Михайло марив університетом. У 1881-1882 рр. він жив у Кам’янці-Подільському, готуючись до вступу. Юнак наполегливо займається самоосвітою, відвідує бібліотеки, а також знайомиться з молоддю, захопленою ідеями народників. Це були переважно молоді семінаристи, які з ентузіазмом віддавалися підпільній роботі. Хтось із них входив до таємної організації «Подільська дружина». Коли в записах її учасників жандарми знайшли прізвище та адресу М. Коцюбинського, то через такий непередбачуваний збіг обставин майбутній письменник потрапляє під таємний нагляд поліції, у нього кілька разів роблять обшук, викликають давати свідчення. Так М. Коцюбинський потрапив у списки «неблагонадійних». «З того часу і до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкавої опіки», — з іронією зазначав він в одному з листів. Насправді юнака не приваблював шлях революціонера, бо він був свідомий того, що прагне творити, займатися гуманітарними науками. Як зазначав один із його родичів, Михайло не був байдужим до політичних рухів, проте його інтереси « були поза по лінійкою. Вони тяглися до естетики і, мабуть, до філософської думки». Водночас протягом усього життя М. Коцюбинський не стояв осторонь соціальних колізій, які спостерігав і тонко відчував як художник слова, а також національних питань українців.

Родинні проблеми перешкодили майбутньому письменнику здобути університетську освіту, оскільки батько став безробітним, хворіла мати. Відповідальний юнак — а він був старшим серед чотирьох братів і сестер — усі клопоти про родину взяв на себе. Михайло починає давати приватні уроки, складає іспит на звання народного вчителя, але зароблені викладанням кошти незначні, тому він шукає нові можливості для матеріального забезпечення родини. В результаті письменник став учасником філоксерної1комісії, яка працювала спочатку в Бессарабії, а потім у Криму (1892-1896). Михайло Михайлович знайомиться зі студентами університету, представниками інтелігенції, які позиціонували себе як свідомі українці, котрі займалися культурно-просвітницькою справою, плекаючи ідею національно-культурного відродження України. Він зближується з однодумцями — учасниками Братства тарасівців. Це була молодіжна політична організація, яка сповідувала ідеї соціальної справедливості, а також визволення України з-під московського ярма. Захоплений ними, письменник організовує різноманітні просвітницькі заходи в робітничому середовищі, займається перекладами.

Пам’ятна монета «Михайло Коцюбинський» номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України 2006 р.

Служба у філоксерній комісії була сезонною, а М. Коцюбинському, який уже одружився, хотілося постійності, а також бажалося творити, а не займатися осоружними службовими обов’язками. Проте ніхто не звільняв письменника від клопотів про родину. Тому він в очікуванні нової посади працює в редакції газети «Волинь», яка виходила в Житомирі, а в 1898 р. переїжджає до Чернігова, де влаштовується статистиком у земському управлінні. Саме із цим містом пов’язаний останній період у житті й творчості письменника. Тут він стає членом архівної комісії, обирається головою чернігівського товариства «Просвіта», організовує літературні «суботи» з творчою молоддю. Знаменним для письменника став 1911 р. — «Товариство прихильників української науки і штуки» призначає йому довічну пенсію: це, по суті, засвідчило той факт, що М. Коцюбинський здобув статус професійного письменника. Він залишає роботу в земстві, яка приносила певні матеріальні статки, але перешкоджала займатися вповні улюбленою справою — письменством.

У Чернігові М. Коцюбинський і помер 25 квітня 1913 р. Похований на Болдиній горі, де він любив відпочивати.

За життя письменник багато подорожував. Ці мандрівки дарували йому не лише нові враження, а й цікаві знайомства, а також теми для творів. Так, у 1890 р. він відвідав Львів,

1 Філоксера — шкідник виноградної лози.

де заприятелював з І. Франком. У 1903 р. в Полтаві на відкритті пам’ятника І. Котляревському знайомиться з Панасом Мирним, В. Короленком, Лесею Українкою, В. Стефаником, іншими письменниками. Як уже зазначалося, кілька років його життя пов’язані з Бессарабією та Кримом.

Починаючи з 1905 р., коли М. Коцюбинський занедужав, для лікування виїжджає за кордон, відвідує Німеччину, Італію, Австрію, Швейцарію, острів Капрі.

Особливо письменник любив Карпати — з великою приємністю подорожував цим чудовим краєм, цікавився його звичаями, побутом, легендами, людськими характерами.

М. Коцюбинський — вишуканий естет

За спогадами сучасників, письменник ще з юнацьких років відзначався особливою акуратністю — не лише в зовнішності, а й у праці, творчості, щоденному ладі життя, побуті. У цьому виявилося його постійне прагнення до досконалості й гармонії, неодмінних супутників краси.

Один зі знайомих письменника згадував: «Михайло Михайлович завжди був одягнений дбайливо, навіть чепурно. Улітку в ясно-кремовому в синю смужку костюмі, жовтих черевиках, у білій панамі з чорною стрічкою, з незмінним ціпком — гуцульським топірцем у руках. З квіткою у петельці. Іноді з квітами у руках. На тлі чернігівської звичайної людності завжди здавався він мені елегантним європейцем, "європейським українцем”, а не "малоросійським українцем”. Іноді з роботи він повертався в парусиновій, модній тоді толстовці. Часто у чорній пелерині поверх одягу. Узимку в чорному пальті з чорним смушковим коміром, у високій чорній смушковій шапці».

Михайло Жук. Портрет Михайла Коцюбинського (1907)

Опишіть портрет письменника.

Доля відвела М. Коцюбинському лише 49 років життя. Це був складний час національних змагань, демократичних рухів, пошуків нових шляхів розвитку української літератури. Письменник, не байдужий до цих важливих процесів, мав широке коло спілкування — із літераторами, і з політиками, і з видавцями. Він завжди врівноважений, спокійний. Уміє вислухати різні думки й не бути категоричним. Його життєлюбний характер позначений і бажанням та вмінням зрозуміти іншу людину, її проблеми. Таке спілкування для художника слова, який намагався осягнути таємниці людської душі, було вкрай важливим. І це в той час, коли в українській громаді тривали дискусії, виникала полеміка, зокрема між старшим і молодшим поколіннями інтелігенції. Проте позиція письменника залишалася незмінною — не словами, а справами переконувати інших у своїй правоті. Його неконфліктний характер ніби стверджував думку про гармонійні стосунки між людьми, а тактовність, стриманість і коректність засвідчували високу культуру.

Навіть коли до М. Коцюбинського прийшла заслужена слава — твори письменника були перекладені російською, німецькою, польською, чеською, шведською мовами, він залишався скромною, делікатною людиною, яка не протиставляла себе іншим.

М. Коцюбинський любив фотографуватися, захоплювався кіно, новими стилями в живописі, оперою, театром, класичною музикою. Це засвідчувало його широкі культурні інтереси, які не могли не позначитися на творчості.

Він вважав, що мистецтво, апелюючи до суті життя (а така суть для нього — людинолюбство), повинно дарувати читачеві позитивні емоції — досконалість, гармонію, світлі почуття. Проте це зовсім не означає, що письменник не бачив жахіття часу, у якому жив. Він художньо осмислював актуальні події, але під своєрідним кутом зору, притаманним саме йому: крізь призму краси. В усьому М. Коцюбинський намагався побачити красу: і в природі, яку він тонко відчував, любив і розумів, і в душі людини, яку він намагався майстерно осягнути в найтонших порухах і нюансах.

Недаремно С. Єфремов так про нього сказав: «Коцюбинський любив життя, любив ясні фарби, живий рух, гомін природи і людини, не тікав од життя, не був ні аскетом, ні містиком».

Родинне коло

У 1896 р. М. Коцюбинський одружується з Вірою Устимівною Дейшею, з якою познайомився в Чернігові, де вона працювала викладачкою французької мови в гімназії. Дівчина походила зі старого українського роду, здобула блискучу освіту.

Їхні щирі й довірливі стосунки знайшли вияв у листуванні, яке тривало сімнадцять років. Письменник використовував ніжні звертання, пестливо-зменшувальну лексику, навіть крізь згадки про повсякденні справи родини струменіла його лагідність і чулість. Зокрема він зі щирою вдячністю писав: «Придивляючись до других, я ще більше ціню наші дружні відносини, нашу духовну єдність, яка з’являється для мене джерелом сили, виносливості і надії на краще». Віра Устимівна в усьому підтримувала чоловіка, і в літературній праці також. Її заслугою було те, що в родині панувала тепла й доброзичлива атмосфера. Проте центром усієї сім’ї був Михайло Михайлович. Він виявляв інтерес до кожного — і дорослого, і малого. Водночас рідні не турбували його дрібницями, бо розуміли, що за щоденною казенною працею йому залишається так мало часу на творчість.

У подружжя підростало четверо дітей — Юрій, Оксана, Ірина, Роман.

Усі — щедро обдаровані природою, освічені, знавці літератури, іноземних мов. Проте їхні долі склалися трагічно — жорстоке XX ст., його політичні катаклізми на теренах України фатально вплинули на життя молодших Коцюбинських. Так, Юрій (1896 1937) зробив карколомну кар’єру червоного комісара, воєначальника-головнокомандувача, яким став у 22 роки. Проте його прихильність до більшовицької доктрини виявлялася і в обстоюванні національного питання. У ті складні часи він насмілився критикувати Сталіна, зокрема щодо представництва України в Москві, скаржився на нього Леніну. І Ленін погодився з позицією Ю. Коцюбинського.

Старший син письменника був заарештований у 1936 р., відправлений на заслання до Західного Сибіру. За рік його знову заарештовують, звинувативши в націоналізмі й тероризмі. У 1937 р. Юрія розстріляли.

Родина Коцюбинських

Схожа доля і в наймолодшого з Коцюбинських — Романа (1901 1937). Він також брав активну участь у подіях 1917 1920 рр. як військовослужбовець у лавах червоного козацтва, потім працював на партійній роботі, займався науково-просвітницькою діяльністю в Академії наук, очолював музей батька у Вінниці. Він доклав чимало зусиль для того, щоб цей заклад пропагував творчість М. Коцюбинського як письменника-революціонера, співця селянства. Як і старший брат, Роман був репресований.

Донька М. Коцюбинського Оксана (1898-1919) брала участь у громадянській війні у складі червоного козацтва, раптово померла в молодому віці за обставин, які досі не з’ясовані. Ірина (1899-1977) прожила довше життя, здобула юридичну освіту, керувала Чернігівським музеєм М. Коцюбинського. У 60-х роках вона доклала чимало зусиль для посмертної реабілітації своїх братів.

Пригадайте!

Розкажіть про свої враження від творів М. Коцюбинського, які ви читали в попередні роки. Що вам запам’яталося?

Основні віхи творчості

У двадцятирічному віці М. Коцюбинський написав перші оповідання, які не були опубліковані, бо їх автор сумнівався у своєму таланті художника слова. Таким вимогливим та самокритичним він залишався впродовж усього життя. Так, в одному з листів 1902 р. до С. Єфремова письменник зазначає: «В роботі найприємніше мені обдумування. Тоді у мене все виходить незвичайно яскраво, я багато переживаю, бачу, відчуваю, мене часто трясе пропасниця творчості, але на папір попадає заледве 10 частина того, що має в думках, все виходить блідим і не задовольняє мене. Починаю писати тоді, як все обдумаю».

У 90-х рр. відбувся віршований дебют М. Коцюбинського в галицькому журналі, але широкий розголос отримали його оповідання про дітей — «Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893). Зокрема Панас Мирний дав дуже високу оцінку першому з них: «У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як соняшний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортають перед очима велику — безмірно велику — картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!».

Значна кількість творів М. Коцюбинського народжена його мандрами Бессарабією та Кримом. їх часто називають екзотичними, бо вони позначені тематичною новизною: змалюванням життя молдаван, кримських татар («Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор», (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «В путах шайтана» (1899), «На камені» (1902), «Під мінаретами»( 1904), «У грішний світ» (1904) та інші). Натомість твори «Сон» (1911), «Хвала життю» (1911), «На острові» (1912) є наслідком капрійських вражень письменника.

Загалом палітра творчості М. Коцюбинського досить широка. Перші його твори присвячені селянській темі, пізніше він звертається до теми історичної (наприклад, «Дорогою ціною» (1901), до проблематики психологічної, як-от у новелі «Цвіт яблуні» (1902), філософської («З глибини» (1911), «Сон» (1911).

Творча манера М. Коцюбинського постійно шліфувалась. Його перші твори написані в реалістичному стилі: правдиві картини народного життя, заперечення його несправедливості, етнографізм, чіткі морально-етичні оцінки зображеного. Так, в оповіданні «Ціпов’яз» (1893) головний герой Семен диктує адвокату прохання до самого царя, щоб той звернув увагу на селянську недолю. Зрозуміло, що відповіді ніхто не дочекався. Такий герой-правдошукач траплявся у творах українських письменників-реалістів, попередників М. Коцюбинського. Водночас уже в його ранніх творах помітна особлива увагу до внутрішнього світу персонажів. Письменник рівняється на прозу своїх літературних учителів — І. Нечуя-Левицького з його майстерними реалістичними описами життя та Панаса Мирного, котрий змалював своїх героїв із глибоким проникненням у їх внутрішній світ. Із часом саме психологія героїв цікавитиме письменника, й у відтворенні наймінливіших людських настроїв, думок, почувань, їх нюансів, тонів і напівтонів він досягне значних висот.

Одним із творів, який знаменував бажання М. Коцюбинського відійти від реалістичного письма, стала казка «Хо» (1894). Як відомо, в українців є традиція: дітей, які плачуть, бешкетують, не слухають старших, лякають казково-фантастичним дідом Хо. Цей фольклорний образ у письменника набуває символічного звучання, бо втілює страх, безмежну владу над людьми. Герої казки уособлюють два покоління народників: старше, яке на словах сповідує народолюбство, живучи зі страхом за власне життя, і молодше, людей уже нової формації, які перемагають страх, їхня сила духу сильніша за нього. Авторська ідея, як і сам твір, визначається світоглядними настановами «Братства Тарасівців» — несприйняттям фальшивого людинолюбства. Казка позначена живописними пейзажними картинами, грою барв, звуків, пластичністю, які вперше увіходять в українську прозу. Усе це демонструвало потяг письменника до вишуканого артистизму. Зокрема й сьогодні літературним шедевром вважається початок твору «Хо» — опис ранкового лісу: «Ліс іще дрімає в передранішній тиші... Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс іще дрімає... а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу...».

М. Коцюбинський свідомий того, що реалістична манера письма вимагає оновлення. В цьому напрямі він і робить перші кроки — спочатку відходить від сільської теми, звертається до змалювання української інтелігенції, життя інших народів. Поступово письменник захоплюється психологічною прозою. Так у його творчість входить модерністська новела, позбавлена чіткого сюжету, натомість позначена увагою до внутрішнього життя персонажів, його динаміки, змін, нюансів, ліризмом (безпосереднім суб’єктивним самовираженням героїв, неповторними пейзажними замальовками, імпресіоністичними за стилем), настроєвою композицією, підтекстом, численними предметними деталями.

Літературознавчі координати

Імпресіонізм (від французького impression — «враження») — один із напрямів модернізму. Він виник у французькому живописі другої половини XIX ст. (Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, Е. Деґа та інші) і невдовзі охопив музику, літературу. Свою назву отримав за картиною Клода Моне «Імпресія. Схід сонця» (1872).

Дізнайтеся, кого з українських митців можна назвати імпресіоністами. Організуйте (підготуйте) виставку репродукцій творів живопису «Українські враження».

Клод Моне. Схід сонця

Михайло Беркос1. Маки цвітуть

Пригадайте!

Що вам відомо з уроків зарубіжної літератури і мистецтва про імпресіонізм?

Своє головне завдання імпресіоністи вбачали у відтворенні суб’єктивних вражень, спостережень, почуттів. Особливу увагу вони звертали на витончену передачу найнепомітніших змін, нюансів настроїв, на змалювання кольорів і звуків, звукове інструментування твору. Культ враження — основа естетичної настанови імпресіоністів.

У їхніх творах домінує внутрішній монолог, оскільки письменників цікавить не сама історія, а її сприйняття — враження від неї. Це часто породжує фрагментарність композиції і сюжету, натяки, недомовки. Мить життя набуває особливої ваги та самоцінності.

Для імпресіоністів важливим було не що сказати, а як. їхні твори позначені численними звуконаслідувальними засобами, метафоричними епітетами, короткими синтаксичними конструкціями, нагромадженням однорідних членів речення.

1 Михайло Андрійович Беркос (1861-1919) — український художник-імпресіоніст.

Своє яскраве вираження імпресіонізм знайшов у творчості Кнута Гамсуна, Оскара Вайльда, Михайла Коцюбинського, Івана Буніна.

Вершин імпресіоністичного письма М. Коцюбинський досягає в новелах «Цвіт яблуні», «Intermezzo» (1908). їх героями, поряд із конкретними образами людей, є настрої, передані філігранно лаконічно й глибоко.

І. Франко назвав М. Коцюбинського одним із кращих новелістів. Прозаїк засобами слова прагнув відтворити красу й незбагненність світу, психологічні глибини людини.

Є в його творчому доробку новели-відгуки на тогочасні актуальні події, зокрема революцію 1905 р., її пізніші наслідки, погроми, якими вона супроводжувалася (новели «Сміх» (1906), «Він іде!»( 1906), «Невідомий» (1907), «В дорозі» (1907), «Persona grata» (1907), повість «Fata morgana» (1902-1910), оповідання «Подарунок на іменини» (1911), «Коні не винні», 1911). Письменник, відштовхуючись від конкретної події, не змальовує її, а відтворює через відчуття та настрої персонажів. Наприклад, у новелі «Сміх» ідеться про погроми, які охопили Україну наприкінці 1905 - на початку 1906 рр. Автор передає картину страху, зумовлену очікуванням загрози, яка може принести не лише руїну, а й смерть. Це очікування змальовується очима адвоката і його дружини, з одного боку, а з іншого — їхньої хатньої робітниці. Саме така небуденна екстремальна ситуація примушує головного героя, який на словах розумів протилежні інтереси панів і трудівників, по-новому глянути й оцінити реальне життя своєї хатньої робітниці. Новела позначена відкритим фіналом, тобто в її сюжетному розвитку немає розв’язки. Однак простежується авторська думка про те, що під впливом революційних подій народ може перетворитися в жорстоку юрбу, здатну на найнесподіваніші, не мотивовані здоровим глуздом учинки.

Індивідуальний стиль М. Коцюбинського увібрав у себе і кращі надбання української та європейської прози XIX ст., а також зазнав впливу модернізму, зокрема імпресіонізму, експресіонізму, символізму, неоромантизму. Ще у 20-ті рр. дослідник його творчості А. Шамрай справедливо зазначив: «В особі Коцюбинського бачимо одного з перших європейців в українській літературі, що спромігся й своїми темами, й засобами розробки цих тем піднестися на рівень досягнень модерної європейської літератури».

Творчість М. Коцюбинського вражає силою емоційного впливу, що досягається новизною тематики, винятковою пластичністю образів, мальовничістю змальованої природи, її мінливістю, як і мінливістю настроїв і станів людської психіки, майстерністю й різноманітністю художніх засобів, ліризмом.

Про значення для української літератури стильового новаторства М. Коцюбинського слушно вказав Я. Поліщук: «Вплив його на українську прозу XX століття годі переоцінити. Коцюбинського визнали провідним майстром лірико-психологічної школи в українській прозі. Скажімо, в 20-і роки його величезне значення щодо власного творчого становлення підтверджували провідні літератори, як-от М. Хвильовий, Г. Косинка, В. Підмогильний, Ю. Яновський. Для письменників другої половини віку, зокрема шістдесятників, студіювання письма Коцюбинського було не менш важливою творчою школою».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Прокоментуйте, як ви розумієте слова Я. Поліщука — епіграф до розділу про М. Коцюбинського.

2. Знайдіть у біографіях Панаса Мирного та М. Коцюбинського збіги. Чим вони пояснюються?

3. Які особливості індивідуального стилю М. Коцюбинського?

4. Схарактеризуйте імпресіонізм як літературний напрям.

1. Підготуйте на урок української літератури повідомлення про епізоди з життя письменника, які вас вразили.

2. Дайте в робочому зошиті письмову відповідь на запитання: у чому секрет популярності творів М. Коцюбинського?

Література в колі мистецтв

У мережі Інтернет перегляньте кінофільм «Родина Коцюбинських» (1970) режисера Тимофія Левчука. Поділіться своїми враженнями з батьками, дідусями й бабусями. Поміркуйте, чи помітна в художній канві кінострічки політична кон’юнктура часу, коли вона створювалася. Про що це свідчить? Яка ваша оцінка фільму?