«INTERMEZZO»

Історія створення. Автобіографічна основа

Новела «Intermezzo» написана в 1908 р. Це час, коли письменник уже хворів, але постійно ходив на службу, тому його не покидала думка про відпустку. Він звертається із проханням до знайомих і друзів із побажанням прийняти його на відпочинок. Відгукнувся давній приятель М. Коцюбинського, відомий український меценат Євген Чикаленко, запросивши прозаїка до себе в маєток у село Кононівку на Полтавщині (тепер — Черкаська область). Так цей біографічний факт посприяв з’ яві художнього твору з присвятою кононівським полям.

Ідейно-тематичні домінанти

Щоб зрозуміти зміст новели, як і будь-якого іншого твору, найперше треба звернути увагу на його «візитівку» — заголовок. «Intermezzo» в перекладі з італійської означає «перерва». Це музичний термін на позначення невеликої інструментальної п’єси, яка виконувалася між актами трагедії або опери.

Тема новели — перепочинок героя на лоні прекрасної сільської природи.

Проте письменник обирає властивий для його творчої манери спосіб — його цікавлять не стільки зовнішні події, скільки душа людини, яка стомилася (саме вона і стає тими «підмостками», на яких розгортається своєрідне дійство). Тому закономірно виникає питання: а в чому причина такої втоми та відповідно, і втечі на природу. Пояснення цього знаходимо на самому початку оповіді. По-перше, вона розпочинається невластивим для епічного твору переліком алегорично-символічних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Серед них переважають образи природи, поєднані з урбаністичним образом, а найголовнішим є Моя утома. По-друге, вже на початку герой промовляє, що його найбільше стомили «незчисленні "треба”», «безконечні "мусиш”»: «Дарма, чи те "треба” мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною вже керує ». Далі цей мотив розгортається — найбільшу втому герою приносять люди:

«Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо їм не стає на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину». Він, потрапивши в екстремальну ситуацію душевної втоми, прагне самотності, тиші, спокою.

Водночас у новелі розгортається ще одна тема — заперечення жорстокого впливу цивілізації на людину, бунт проти урбанізованого середовища: «Ти [людина. — Автори.] бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина». Людина, відірвана від природного середовища, перетворюється на загнаного звіра, який кричить і метушиться. Відтак у творі починає потужно звучати мотив гармонічного буття людини, можливий лише в єднанні з природою. Важливо знову ж підкреслити, що чудові пейзажні картини пропущені крізь суб’єктивне сприйняття героя — вони світлі, сонцесяйні, мінливі у своїй незбагненній красі. Його свідомість настільки заполонена принадами довкілля, гармонією літньої ідилії, що мимоволі відштовхує страшні реалії життя, наприклад, інформацію про повішених. Соціум протиставляється природній людині, яка живе в красі й за законами краси. Цю думку письменник підкреслить ще раз: «Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю. Бо поза всякими програмами і партіями — земля належить до мене. Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже, — всю я вміщаю в собі. Там я творю її наново, вдруге — і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї». Водночас автор порушує важливу й популярну для модернізму тему призначення письменника, його психології.

М. Коцюбинський пропонує свою версію розуміння творчої праці. Безумовно, герой новели — натура артистична, але це жива людина, яка може переживати і сумніви, і розчарування, і втому, і зневіру. Зокрема, його дратують суспільні фальш, брехня, облудні гасла. Від них він утікає на лоно природи. Спілкування з нивами, землею та небом «виліковують» душу митця, і ліричний герой повертається до людей, бо перерва-втеча не лише допомогла душевно зміцнитися, а й затягнулася. Власне, про переконання художника слова, його світоглядний девіз письменник сказав ще на початку твору, виділивши цю фразу: «Я не можу бути самотнім». Тому логічним е завершення душевної кризи ліричного героя: «Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає...».

Головна ідея твору — органічним є зв’язок творчої людини із сучасниками й сучасною їй дійсністю.

Усвідомлення цієї істини приходить до героя під час несподіваної зустрічі зі «звичайним мужиком» — герой вислуховує його сповідь і ловить себе на думці, що вже не хоче втікати від людей, бо його душа відкрита назустріч їм, а значить, і життю, різноманітним його проявам, навіть найстрашнішим, найогиднішим.

Сюжет і композиція

За побудовою новела «Intermezzo» — суцільний внутрішній монолог, який умовно розбитий на 11 частин, що об’єднані образом оповідача, особа котрого асоціюється із самим автором, його Я. У цьому монолозі переважають майстерно виписані пейзажі в їх динаміці, кольорах і звуках, у їх чуттєвому суб’єктивному сприйнятті, що є ознакою імпресіонізму.

Тому подієвий ланцюг у новелі ослаблений. Відповідно твір сповнений найтоншими й найвідвертішими саморефлексіями героя, які нагадують коло: усвідомлення неможливості втечі від людей — зневіра і втома — усамітнений відпочинок — повернення до людей. Внутрішній сюжет розбудовується відтак на конфлікті «моєї утоми» і природи, її життєдайної енергії. Перемагає природа, яка врівноважує ліричного героя, повертає йому сили.

Зовнішній конфлікт — між героєм і суспільними умовами: цивілізаційними викликами, соціальними зрушеннями, урбаністичними жахіттями, у центрі яких — людина. Він досягає кульмінації під час зустрічі мужика й ліричного героя та знаменує його повернення до людей, до суспільних проблем: «Я не тікав; навпаки, ми навіть почали розмову, наче давні знайомі. Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені». Готовність душі творця вбирати людське горе, розуміти його і співчувати йому(адже письменник — це камертон, чутлива струна) засвідчується повтором-зверненням до людини — «говори, говори...». Що ж почув ліричний герой? В інших людей повмирали хворі діти, а в чоловіка «п’ять ротів», які треба прогодувати. Селяни прагнули забрати в багатих землю, а бунтарів заарештували, розстріляли, вислали до Сибіру. «Звичайний мужик», ще легко відбувся: він засуджений лише на рік ув’язнення, а зараз змушений з’являтися до станового, який його нещадно б’є. Таку — за допомогою промовистих деталей — картину реального життя малює селянин. Вона доповнюється психологічним станом людей, влучно узагальненим героєм: найближча людина готова продати, між людьми — як між вовками. І це лише краплина людського горя серед того «зеленого моря» природи, де відпочивав герой. Його чутлива душа художника, творця самій собі ставить риторичні запитання, які, власне, звернені до нього самого і на які він уже знає відповідь: «Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?» Справді, сонце — одне на всіх, лише якість життя в різних людей різна. І неможливо заховатися від гуманістичного покликання митця розуміти людей, бачити їхні проблеми, відчувати їхню душу і писати про це, як і про красу світу, його гармонію, до якої повинні прагнути люди та людство.

Особливості стилю

За своїми стильовими ознаками новела «Intermezzo» імпресіоністична. Це виявляється в її композиції, яка відображає настрої героя, у найтоншому й найдетальнішому відтворенні його внутрішнього світу.

Живописне змалювання природи в зміні й русі — також ознака імпресіоністичного письма. Так, в одному з листів до дружини, написаному з Кононівки, прозаїк зазначає: «Не можна сказати, щоб тут було особливо гарно; степ, низьке місце, часто з болотами, лісу нема, купатися не можна, хоч малесенькі ставки є. При домі великий запущений парк, в якому стільки ворон, як у Святому [парк у Чернігові. — Автори.], і так само по цілих днях кричать і все загиджують у полі». Цей опис реалістичний, з неприємною натуралістичною деталлю. Проте в новелі, створеній за законами художності, пейзаж поетичний, натхненний, співзвучний настроям героя, відтіняє та доповнює їх. Адже завдання автора — передати настрій, створити засобами слова низку зорових картин, які втілюють миттєві враження ліричного героя від природи: неба, сонця, нив. Для цього письменник використовує гармонійні кольори, звуки. Він поетизує досконалість природи. Наприклад: «Ми йдемо серед поля. Три білих вівчарки і я. Тихий шепіт пливе перед нами, дихання молодих колосків збирається в блакитну пару. Десь збоку вогко підпадьомкає перепел, бренькнула в житі срібна струна цвіркуна. Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі. Широко, гарно, спокійно». Таким же гармонійним письменник-естет хоче бачити світ, у якому, на жаль, багато потворного й абсурдного.

Кожну з тем новели М. Коцюбинський по-імпресіоністськи нюансував. Скажімо, чудово відтворено намагання справжнього митця-оповідача, який навіть на відпочинку тонко сприймає все навколо й «занотовує» в уяві, передати спів жайворонків: «Хочу спіймати, записати у пам’яті — і не виходить. От от, здається... Тью, тью, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійютіх-тіх... І не подібно.

Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б’ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля? ».

І цей уривок, і вся новела в цілому нагадує музичний твір. Письменник досягає такого ефекту завдяки поєднанню кількох тем-мотивів, щедрому використанню асонансів та алітерацій, звуконаслідувальних засобів.

Мова героя-оповідача наближена до розмовної: у ній переважають короткі називні та безособові речення, вигуки, повтори, риторичні фігури. Усе це — з художнього арсеналу імпресіонізму.

Жанр

Твір М. Коцюбинського «Intermezzo» — психологічна новела.

Психологічна новела належить до одного з її різновидів. Для неї характерне зображення динаміки внутрішнього життя героя — виникнення та зміни його настроїв, переживань, діяльності свідомості й підсвідомості. Це змалювання може бути зовнішнє — з погляду безособового оповідача, коли використовується третя особа однини, і внутрішнє — як процес самосвідомості героя. Саме цей другий підхід обирає М. Коцюбинський, реалізуючи його у формі внутрішнього монологу, своєрідної сповіді героя про втому, її причини та наслідки, про розуміння краси світу й гармонії. Оскільки в «Intermezzo» сюжет ослаблений, домінує внутрішній монолог, імпресіоністичний стиль, то її часто порівнюють із поезією в прозі. Це невіршований ліричний твір, у якому, як правило, помітна зосередженість на події, котра відбувається у свідомості чи підсвідомості героя. Така подія — мить із погляду вічності, а з точки зору героя — надзвичайно важлива для його душевної рівноваги, для його розуміння себе та світу. Рими й віршований розмір поезії у прозі не властиві.

«Intermezzo» літературознавці справедливо називають окрасою української новелістики, архітвором, вершинним досягненням імпресіоністичного письма М. Коцюбинського.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які факти з біографії М. Коцюбинського покладено в основу новели?

2. Прочитайте й прокоментуйте уривок з «Intermezzo»:

«Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! викинуть разом із сміттям тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій».

3. Чи можна назвати твір «Intermezzo» пейзажним?

4. Проаналізуйте «ролі» дійових осіб у новелі.

5. Чому письменник назвав образи природи «дійовими особами»?

6. Схарактеризуйте проблематику «Intermezzo» (проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу) і засоби її розкриття.

7. Чи можна героя новели назвати ліричним? Чому?

8. Проаналізуйте символи в новелі. Яка їх роль у розкритті авторського задуму?

9. Як письменник використав засіб контрасту в новелі?

10. Поясніть, як ви розумієте вислів «симфонія поля».

11. Прочитайте й прокоментуйте уривок з «Intermezzo»:

«Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск».

Знайдіть у ньому зорові та звукові образи. З’ясуйте їх роль у тексті.

12. Прочитайте ту частину новели, яка починається словами: «Коли лежиш в полі лицем до землі...» і закінчується реченням: «Це було прекрасно». Випишіть у робочий зошит тропи, використані в ній. Проаналізуйте їх роль у розкритті авторського задуму.

13. Укажіть ознаки імпресіонізму у творчості М. Коцюбинського.

14. У чому виявляється спорідненість «Intermezzo» з поезією в прозі?

15. Прокоментуйте думку С. Єфремова: «"Intermezzo”... я вважаю за найкращий з художнього боку і найглибший з філософського твір Коцюбинського, синтез усієї його творчості».

16. У чому, на ваш погляд, актуальність новели?

1. Схарактеризуйте жанрову природу «Intermezzo».

2. Опишіть, як ви уявляєте «дійових осіб» новели:

Моя утома, Залізна рука города, Людське горе.

ПОДИСКУТУЙТЕ З ОДНОКЛАСНИКАМИ

Чи може бути людина щаслива тільки в гармонії з природою й самою собою?

ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Ознайомтеся із циклом М. Коцюбинського «З глибини». Напишіть власну поезію в прозі, поклавши в її основу яскраве враження від ваших літніх канікул, подорожі тощо.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно