ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА ПЕТРІВНА КОСАЧ)

1871-1913

Про Ларису Петрівну Косач, яка увійшла в українську літературу під псевдонімом Леся Українка, Д. Донцов1 на початку XX ст. висловив думку, що «вона на цілу голову переростала хистом майже всіх сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою, хоч і респектованою2». Та й сама поетеса зауважувала, що її твори належать до речей «хвалимих, але не читомих».

1 Дмитро Іванович Донцов (1883-1973) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу визволення України (СВУ), головний ідеолог українського націоналізму.

2 Від французького, «респект» — той, кого поважають, визнають.

3 Космополітизм — ідеологія, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам. Прибічник цих ідей — космополіт («людина світу»).

На жаль, українське суспільство протягом тривалого часу належно не змогло оцінити творчості поетеси. За життя її звинувачували в космополітизмі3, літературщині й відриві від народу, після смерті — часто прочитували спрощено й припасували невластивий образ революціонерки. Натомість значення творчості Лесі Українки для української культури величезне. Вона — освічена людина європейського рівня, яка своєю творчістю сприяла модернізації української літератури, виведенню її з прокрустового ложа народницької естетики, феміністка, зрештою, велика ревнителька України й усього українського.

Пригадайте!

Що ви знаєте про особистість Лесі Українки? Які твори її читали в початковій та середній школі?

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (нині — Новоград-Волинський) у родині Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів. Її батько, високоосвічений дворянин, обіймав посаду дійсного статського радника, що, згідно із царським «Табелем про ранги», відповідало військовому званню генерал-майора. У його роду — уславлені воїни-лицарі з Герцеговини чи, за іншою версією, сербських земель. У XVII ст. один із предків — шляхтич Петро Косач — служив у війську короля Яна Собеського, а потім переїхав в Україну, де став сотником Стародубського полку на Чернігівщині.

Лесин батько здобув ґрунтовну освіту, навчався спочатку в Петербурзькому, а потім Київському університетах. Він був активним членом київської «Старої громади», яка займалася широкою просвітницькою роботою задля формування національної свідомості народу та активізації визвольного руху в Україні.

Петро Олексійович і Ольга Петрівна Косачі

Герб Косачів

Мати Лесі, відома в літературі письменниця Олена Пчілка, «жінка-університет», — одна з перших представниць українських феміністок, «мати українського націоналізму» (О. Забужко), походила з родини Драгоманових. Один із її предків — грек за походженням — прибув в Україну й служив перекладачем («драгоманом») у війську Б. Хмельницького. Серед Лесиних предків — Колодяжинський — «перший по гетьмані старшина у війську» та дід Петро Драгоманов, освічена для свого часу людина, поліглот і письменник. Про те, як щасливо збіглися енергії двох родів і народили феномен Лесі Українки, її небіж Юрій Косач1 писав так: «...за нею гроно лицарів, що дивляться суворо з портретних рам, в парчевих жупанах, в адамашкових кунтушах і в литих панцерях гучних політь лицарських гетьманів Полуботка й Апостола, за нею гроно... чесних кавалерів і джентльменів українських. А інколи майне поміж них лукавих профіль псевдокласичного поета Лобисевича й провінційного літератора Псьола... Меч і перо, два символи роду Косачів, роду військових і літераторів». Предки мовчазно диктували юним Косачам, зокрема й Лесі, «непохитний моральний норматив для наслідування й утримання», усвідомлення своїх обов’язків перед батьківщиною та народом.

Дитячі роки

Освітою й вихованням дітей у сім’ї Косачів займалася переважно Олена Пчілка.

У родині багато читали, діти вивчали мови (Леся вільно володіла десятьма, дві з яких були «мертвими» — давньогрецька й латинська), навчалися музики, ставили вистави. Щоб уникнути русифікації Михайла (старшого сина) й Лесі, Олена Пчілка склала програму, за якою діти здобували освіту вдома.

Але — і це було найголовніше! — у молодших Косачів батьки змалку формували переконання про свою єдність із народом. Виявлялося це і в самій атмосфері родини, у повсякденному селянському вбранні дітей (чого не схвалювали інші дворянські родини), і в послугуванні в побуті вишуканою українською мовою, що наприкінці XIX ст. в дворянських родинах сприймалася як екзотика, і в самому глибинному національному дусі (молодші Косачі грали й спілкувалися із селянами, записували разом з матір’ю фольклорні твори тощо).

1 Юрій Миколайович Косач (1908-1990) — громадський діяч української діаспори, письменник, видавець.

Леся в дитинстві

Доповнювало Лесине патріотичне виховання також оточення друзів родини. Косачі приятелювали з близькими за духом сім’ями Драгоманових, Старицьких і Лисенків. Як зазначає О. Забужко, «...саме те середовище було по-людськи дуже "теплим” — родинним і зрідненим, наскрізно переснованим живосплетіннями численних кровних, свояцьких і посвоячених зв’язків, ...і саме за цією вспадкованою "фамільною” моделлю творилася в ньому вже нова "генеалогія” — "не по крові, а по духу”».

Особливе значеня для становлення Лесиного світогляду мав її дядько, прогресивний діяч Михайло Драгоманов. Саме йому дівчина завдячувала своєю широкою європейською освітою, філософськими й громадськими поглядами, зокрема, на історію як поступ до свободи, релігію тощо. Л. Драгоманова-Шишманова у зв’язку з впливом батька на Лесю називає її його «духовною дочкою».

Маючи перед собою приклади громадянської активності та самовідданого служіння українському народові своїх батьків, дядька та всього оточення, Леся й сама рано долучається до цього служіння. Виявляється воно через письменницьку працю. Поетичний талант дівчини пробудився дуже рано. У дев’ятирічному віці (1880) під впливом звістки про арешт тітки Олени Косач Леся написала перший свій вірш «Надія», а коли їй виповнилося 13 років, було опубліковано її поезію «Конвалія». Відтоді в періодичних виданнях усе частіше з’являються твори юної поетеси.

Початки творчості та громадська діяльність

Незважаючи на тяжку хворобу, перші ознаки якої почали проявлятися ще в дитинстві, Леся Українка багато працює: бере активну участь у культурному й громадському житті, разом із братом Михайлом створює літературний гурток «Плеяда», здійснює переклади творів світової літератури, пише власні поезії. У Львові 1893 р. надруковано першу збірку її віршів «На крилах пісень», у підготовці якої взяв участь І. Франко. У ній вміщено твори, якими юна поетеса намагалася дорівнятися до свого патріотичного псевдоніма. Звичайно, вірші цієї збірки ще не можна назвати новим словом в українській літературі. Пояснюється це тим, що Леся Українка як поетеса формувалася під впливом своєї матері, тому наслідувала в ранній творчості народницькі традиції. Авторка повторює мотиви жалів-голосінь за нещасною Україною, закликає до самопожертви, служіння народові. Але вже в першій збірці юна поетеса знаходить щирі ноти для вираження своїх ліричних переживань.

Обкладинка першої збірки віршів Лесі Українки

Варто зазначити, що вибраний Лесею шлях у літературі не був легким — і вона це усвідомлювала. Мистецька доля письменниць часто була драматичною, тому що жінка в другій половині XIX ст. ще не мала прав у суспільстві нарівні з чоловіком. Через такі обставини письменниці зазвичай змушені були ховатися за чоловічими псевдонімами. Леся Українка за порадою матері обирає собі жіноче патріотичне псевдо й тим само свідомо, як показало її життя, обирає шлях служіння народу.

Із часом Лесина поетична муза стає впевненішою й мужнішою. Протягом життя авторки вийшло ще дві збірки ліричних творів — «Думи і мри» (1899) та «Відгуки» (1902), на мотиви яких значний вплив справило спілкування Лесі Українки з М. Драгомановим і її захоплення соціал-демократичними ідеями. У них на зміну народницьким образам сівачів, що орють переліг, приходить громадянсько активний і вільнолюбний ліричний герой, готовий до рішучої непокори й протистояння. Як не дивно, але всі три збірки, хоч їх авторкою є молода дівчина, не містять інтимної лірики. В умовах активного поширення соціалістичних ідей Леся на перший план ставить поетичне слово як зброю, яка має служити народу.

Поетеса не тільки декларує свою громадянську позицію у творчості, а й сама бере активну участь у таємному політичному гуртку, членами якого частково були учасники «Старої громади», читає та перекладає марксистську літературу, у листуванні з прогресивними діячами критикує народників, вважаючи, що проповідь просвіти без політичних дій неефективна. Як бачимо, хворобі поетеса протиставляла свою активну діяльність, і, як зазначила О. Забужко, «...духовно Леся Українка являє собою таки одну з "найздоровіших” постатей в українській культурній історії».

Пригадайте!

Що вам відомо з уроків зарубіжної літератури про зміни в драматургії наприкінці XIX ст.?

Сергій Мержинський (фото 80-х рр. XIX ст.)

На шляху до «нової драми»1

Переломним для творчості поетеси став 1901 р. У лютому Леся їде до Мінська доглядати за смертельно хворим коханим С. Мержинським, із яким вона познайомилася в Ялті 1897 р. під час лікування. Він — активний революційний діяч, один із пропагандистів марксизму в Україні та Білорусі.

Ні родина Косачів, ні Мержинські не схвалювали рішення Лесі доглядати смертельно хворого друга: пара була неодруженою, тим паче Леся нещодавно сама перенесла складну операцію. Але вона не зважає ні на що й два тижні як сестра милосердя проводить біля ліжка коханого. У ніч, коли С. Мержинський прощався з життям, тридцятирічна Леся пише драматичну поему2 «Одержима», у якій узагальнено знайшли відображення і її стосунки з коханим. Розробляючи сюжет із ранньохристиянської доби про Месію та закохану в нього жінку Міріам, поетеса порушує проблеми самотності, любові й самопожертви та несправедливості світу. Героїня твору — жінка нової генерації, рівна чоловікові. Вона не розуміє, чому в ім’я торжества божественної любові та заради спасіння людей (і її також!) Христос повинен принести себе в жертву й відмовитися від любові людської. Міріам не приймає такої жертви й готова загинути з коханим — і в цьому вона кидає виклик самому Богові, адже тільки з його волі людина народжується й помирає. Але Месія не дає їй цього права і лише закликає любити своїх ворогів. Героїня твору вважає гріхом, злочином отримати спасіння через смерть Христа, тому приймає смерть від рук тих, кого він урятував своєю смертю, і тим самим зрівнюється зі своїм коханим.

1 Авторами «нової драми» в зарубіжній літературі вважають Г. Ібсена, Г. Гауптмана, М. Метерлінка, А. Чехова, в українській — Лесю Українку, Олександра Олеся, С. Черкасенка. Однією з особливостей «нової драми» є зображення дійсності за допомогою символів, що пов’язують два світи: матеріальний — тлінний, та космічний — вічний.

2 Драматична поема — невеликий за обсягом твір, у якому поєднуються жанрові форми драми та поеми.

«Одержимою» на початку XX ст. починається новий період у творчості Лесі Українки. Поетеса зосереджує увагу на написанні драматичних творів, які вважає центральними у своїй творчості. У такий спосіб вона намагається подолати традиціоналізм і «шароварщину» на українських театральних сценах. З ними в національну літературу приходить новий, активний герой. Як зазначає дослідниця В. Агеєва, «неоромантичний персонаж цієї авторки — бунтар, який перш за все не може прийняти заповідь покірності, слабкості...».

Прекрасно обізнана зі світовою історією та культурою, Леся Українка розриває вузькі рамки етнографічно-побутових тем, переносить драматичну дію своїх творів в Іудею, Вавилон, Трою, Єрусалим, Іспанію тощо. Вона осмислює на філософському рівні загальнолюдські проблеми у взаємозв’язку з національними, зокрема такі, як ганебність рабства, боротьба за свободу, взаємини завойовника з підкореним. Водночас у її творах знаходять відображення морально-етичні проблеми обов’язку, догматизму й служіння ідеї, духовного удосконалення особистості та морального занепаду переможців тощо.

Зі сторінок драматичних творів Лесі Українки не завжди буквально, але прочитуються також феміністичні ідеї. За словами Соломії Павличко, «всі образи драматургії Лесі Українки — від Любові з "Блакитної троянди” до Одержимої, Боярині, Кассандра, Мавки — є варіаціями на теми жіночої трагедії: зради щодо жінок, жіночої самотності, жіночого, часто глибшого за чоловічий патріотизму, жіночої драматичної відданості істині».

Осмислити ці та інші проблеми в усій своїй повноті Леся Українка змогла в жанрі драматургії. З-під її пера з’являються драматичні поеми («На полі крові», «У пущі», «Вавилонський полон», «Кассандра», «На руїнах», «В катакомбах» та інші), драми («Руфін і Прісцілла», «Бояриня», «Лісова пісня», «Камінний господар»).

Леся Українка поспішала жити. «Жоден письменник-чоловік» такої "Сізіфової процедури” б не подужав, — пише О. Забужко. — Саме в жіночому первні, віднайденому "духові жіночого роду” український "Сізіф” отримав собі точку опори».

Останні роки життя Лесі Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла письменниця 1 серпня 1913 р. в Сурамі (Грузія). Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть, як родина та друзі вплинули на формування світогляду Лесі Українки. Проясніть, як ви розумієте слова О. Забужко про те, що в родинному та дружньому колі Косачів творилася «вже нова "генеалогія" — "не по крові, а по духу ”».

2. Чи погоджуєтеся ви з думкою деяких критиків, що творчість Лесі Українки космополітична й не стосується національної проблематики? Свою думку підтвердьте фактами із життя та творів поетеси.

3. Прокоментуйте слова І. Франка про Лесю Українку: «Ся хвора, слабосила дівчина, — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну». Чому саме так назвав її побратим по перу і чи коректним є таке твердження? Наведіть приклади з життя і творчості поетеси на доказ цієї думки.

4. Розгляньте портрет Лесі Українки роботи художника В. Слєпченка. Поясніть, спираючись на факти її біографії, чому поетесу зображено з терновим вінцем на голові. Чому портрет виконано в блакитних тонах?

Володимир Слєпченко. Портрет Лесі Українки