«ПО ДОРОЗІ В КАЗКУ»

Олександр Олесь є автором драматичних творів «Танець життя», «Злотна нитка», «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Ніч на полонині», «Тихого вечора», «Осінь», «При світлі ватри», у яких яскраво втілено неоромантичне та символістське світобачення поета.

Драматичний етюд «По дорозі в Казку» (1908) увійшов до збірки «Драматичні етюди» (1914). Дослідники наголошують на його певній спорідненості з драматичними творами М. Метерлінка «Сліпці», Лесі Українки «Касандра», Г. Гауптмана «Затоплений дзвін».

Ідейно-тематичні домінанти

Провідна тема твору — зображення пошуку людиною шляху до щастя, обов’язковою умовою якого є розвиток її духовності.

У фокусі художнього дослідження Олександра Олеся — актуальна для символістів проблема сенсу життя людини й співвідношення в ньому двох світів — видимого матеріального й невидимого духовного. Головний конфлікт твору — розбіжність між ідеалом і реальністю, духовним і приземленим у житті людини — автор розв’язує в річищі символізму. Сферу речового й ужиткового уособлює Юрба, яка живе в темному лісі. Непроглядні нетрі символізують собою примітивне людське животіння, якщо воно зациклене лише на матеріальних інтересах. Хоч інтуїтивно таке існування людину не влаштовує, вона боїться або ж свідомо відмовляється вийти із зони комфорту, адже це потребує великого напруження душевних сил, а часто навіть жертв. Позиція Юрби — «...ми і тут свій вік як-небудь доживем» — це навіть не шлях у нікуди, це набагато гірше — деградація окремої особистості й суспільства в цілому.

Виразником потягу людини до духовності виступає головний герой. Він кидає виклик безбарвному й примітивному існуванню, за якого « ніде й крил розправить», прагне будь-якою ціною знайти шлях до щастя, ідеалом якого виступає Казка. Ця країна символізує собою не стільки досконалу державу, де всі щасливо житимуть, скільки високу духовну сутність людини. Прагнення до самоудосконалення окрилює її, надихає й підносить дух до висот. Символічним у цьому сенсі виступає образ путі вгору, по якому Юрба на чолі з Юнаком рухається до омріяної країни. Цей шлях, хоч і усіяний камінням, але приваблює людину, робить її щасливою, бо веде ввись.

В останньому епізоді твору Він зустрічається з Хлопчиком у білому, який прийшов з Казки в ліс. Той пояснює мету своєї мандрівки:

— Із Казки я прийшов, щоб зірвати папороть розквітлу. Тут, на узліссі, щодня розквітлу папороть знаходять, а іноді цвіте їх сила! Тоді весь ліс здається в золотім вінку.

Цвіт папороті в східнослов’янській міфології наділений магічними властивостями відкривати її власникові всі таємниці світу. Виявляється, Юрба володіє цими скарбами, але, засліплена задоволенням лише матеріальних інтересів, не побачила, що сама живе в місці, де «весь ліс здається в золотім вінку». Отже, в кожному окремому індивіді є «темний ліс» і « світла Казка». Лише Він усвідомив цю істину й спробував порвати кайдани матеріальної умовності й рухатися до свого ідеалу. У цьому протесті проти існуючого життя виявляється пафос твору.

У багатьох наукових дослідженнях, спираючись на фінальний епізод, у якому зображено поразку головного героя, дослідники приходять до висновку про історичний песимізм Олександра Олеся. Авторові приписують думку, що нібито людство приречене на деградацію. Проте звернемо вашу увагу на дві важливі художні деталі. Перша — це завершення дії вранці, про символічне значення якого йшлося вище. Друга — поява в прикінцевому епізоді твору Хлопчика в білому — мешканця омріяної Казки. Йому відкриваються таємниці світу, тому що він дитина. Через його образ Олександр Олесь доносить думку, що досягнути ідеалу й гармонії може лише людина, яка чиста душею, як дитина. Тому автор бачить перспективи досягнення щастя індивідуума через духовне очищення й удосконалення.

Сюжет і композиція твору

В основі сюжету покладено філософську ідею про два світи, що живуть у людині, — матеріальний і духовний. У центрі зображення — особистість, яка шукає шляхи до духовного удосконалення і прагне змінити оточення.

«По дорозі в Казку» складається з трьох картин. Драматична дія відбувається в лісі, де «завжди ніч — вночі і вдень». У ремарці автор указує, що «убрання не має ознак нації й часу». Так само знеособлені дійові особи твору: у ньому діють Він, Дівчина й багатоголоса Юрба. Такий прийом дає змогу звернутися до глобальних психологічних проблем людини, незалежно від її соціального статусу та національної приналежності.

У вічній темряві живуть зневірені люди, які змирилися зі своїм жалюгідним існуванням. їхня життєва мета — здобути щось їстівне, щоб не вмерти з голоду. Як стає відомо згодом, колись були сміливці, які шукали дорогу, що виведе з лісу, а один з них навіть позначав її, сіючи уздовж стежки насіння маку. Серед гурту людей панує зневіра й байдужість, і лише один Він — юнак, який мріяв про сонце й світло, — кидає виклик тваринному існуванню одноплемінників і вирушає на пошуки дороги в Казку — місця, де «живуть крилаті люде». Цей епізод становить зав’язку драматичного конфлікту. Повертається Він із двома квітками маку на доказ того, що знайшов стежку, і закликає всіх вирушати в путь.

Натхненні такою рішучістю, люди йдуть за своїм провідником. Вони наділяють Його рисами надлюдини, довіряють Йому своє життя — і така моральна підтримка окрилює юнака. Однак важкий шлях виснажує Його, тому за кілька кроків до мети Він починає вагатися в правильності вибору. Відчувши цю невпевненість, Юрба втрачає віру в нього як лідера й відрікається від своєї мети. Ці епізоди належать до розвитку дії. Позбавлені духовного сенсу життя, люди (а потяг до волі — то найвищий прояв духу!) виродніють, стають жорстокими й закидають колишнього свого провідника камінням. Це кульмінація твору. Над собою вони ставлять істоту, зовні подібну на мавпу. Такий фінал є закономірним для суспільства, що втрачає духовність.

Отже, коло замкнулося. Наприкінці твору Юрба повернулася до свого первісного примітивного існування. У боротьбі високих ідеалів з буденністю в Юрби перемагає остання, що, на думку Олександра Олеся, могло бути очікуваним, адже людство недосконале.

Особливістю композиції твору є зображення наскрізного образу дороги, яка виступає не стільки конкретним шляхом, скільки символічним узагальненням вибору людьми життєвого шляху.

Дорога з усіма небезпеками й труднощами протистоїть у творі темному лісу, у якому хоч і безперспективне, але спокійне й усталене життя. Лише головний герой свідомо вибирає рух дорогою до ідеальної країни під назвою Казка. Він увесь час у русі: шукає вихід з лісу, спонукає до активності Юрбу та, власне, і смерть приймає в путі.

Художній простір драматичного етюду зображено за принципом контрасту: тут — це темний ліс, у якому вічно панує ніч, і там — простір за лісом, де день, блискучий день.

Михайло Жук. Казка

Художній час також визначає особливості композиції драматичного етюду та є одним з головних засобів утілення авторської ідеї. Його зображено у двох площинах: минуле, у якому були спроби відшукати шлях до Казки, та теперішнє, що, на перший погляд, не має майбутнього, ба більше — минуле знову повертається після втрати Юрбою бажання шукати Казку. Символічним є розгортання художнього часу в теперішньому. Юрба на чолі з Ним вирушає в дорогу зранку, тринадцять днів долає труднощі в путі й вранці зневірюється у своєму лідері та повертається до попереднього ладу життя. Завершення художньої дії етюду на світанку невипадкове, адже ранок — це завжди початок нового етапу в житті, він відкриває перед людиною нові можливості. Але, на жаль, не для героїв твору.

Так само за принципом контрасту згруповано дійових осіб твору.

Більшість — це прагматична Юрба, приземлена матеріальними інтересами. «Вони мовчатимуть, аби їм хліб було дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, вони не закричать від гніву. В очі плюнь і дай їм шеляг, вони тобі устами припадуть до рук...», — так характеризує їх головний герой етюду. Меншість — це Він, закохана в Нього Дівчина і десятирічний Хлопчик у білому з Казки. Через стосунки героїв як виразників протилежних систем цінностей розв’язується драматичний конфлікт твору.

Образи

Устами одного з героїв драматичного твору «Танець життя» Олександр Олесь пояснює: «Тільки той, хто страждав, пізнав світ і поділив тугу його Творця». У повній мірі ці слова можна віднести до головного героя етюду «По дорозі в Казку». В його образі втілено неоромантичну ідею духовного провідництва, культу сильної особистості, здатної вести за собою інших.

Він, як і Лукаш у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, — творча, обдарована натура. Про його потяг до мистецтва Дівчина каже: «Всі люде на роботі, а ти сидиш собі та граєш на сопілку». Уже в цьому намічається конфлікт між приземленими інтересами «всіх» і потягом до прекрасного в Нього. Естетичні смаки й глибинні духовні основи герой успадкував від свого батька-кобзаря. Хлопець чистий душею, необтяжений прозою буденності, і Дівчина це відразу завважила: «Я знаю, в тебе серце добре, як в дитини». Саме такі якості роблять Його обраним і посвяченим у таємниці світу: потрібно рухатися до сонця та світла. Пригадаймо, що наприкінці твору десятирічний Хлопчик у білому, духовно чистий і дитинно наївний, так само проголошує ідею, за яку віддав своє життя Він.

Характер головного героя зображено в динаміці. На початку твору над ним усі глузують, його мрії здаються нереальними й смішними. З нього не кепкує лише ледачий, і в цьому виявляється драматизм героя. Але Він має мету — знайти дорогу в Казку, і вона надає сенс буттю, окрилює його, робить на певний час надлюдиною. Про необхідність життєвої цілі для людини Він міркує так: «Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі». І відбувається диво: ті, хто ще недавно з нього насміхався, сприймають його мету як власну, визнають Його своїм лідером, віддають юнакові в руки своє життя. У романтичному ключі пафосно звучать заклики героя до громади: «Брати мої! Зійшла зоря над нами. Заблисла нам мета. А ще недавно так ми сном глибоким спали і вірити не вірили в ніщо. Життя було для нас повільним умиранням, родились ми на те, щоб в той же день почати умирати, бо смерть була для нас не гірша від життя. Тепер же будем жить на те, щоб жить. Тепер горіть на те, щоб дужче розгорітись. Яке велике щастя!».

На шляху до Казки ейфорія в Нього змінюється на сумнів, а потім і розпач. Першим знаком подальшого трагічного розгортання подій служить вінок із маків і терну, сплетений Дівчиною для Нього. Цей біблійний образ символізує собою моральне та фізичне страждання героя, його самопожертву в ім’я ідеалу. Він розуміє, що досягнення омріяної мети пов’язано з великими жертвами. У міру наближення до Казки герой усвідомлює, що втрати неминучі, тому підбадьорює Юрбу оптимістичними закликами: «О, не хиліть голів журливо, угледівши на стежці труп, труп брата або друга. Де жертви, там і перемога!».

Але перед самою Казкою впевненість зраджує героєві, він стає жертвою власної нерішучості. Олександр Олесь утверджує думку, що людина, яка стала на шлях служіння високим ідеалам, мусить бути незламною, непохитною в переконаннях. «А хто б хотів угледіти її блискучу браму, хай духом зробиться міцний як криця», — повчає Юрбу її лідер. Тверді наміри допоможуть досягнути «раю» (пригадайте двокрилих істот-ангелів у білому, що живуть у Казці). Але сам герой втрачає віру у свої сили, перестає довіряти самому собі — і за своє зневір’я розплачується поразкою. У цьому полягає драматизм його долі.

Важливе значення для розуміння ідейного задуму твору має образ Дівчини, характер якої зображено в динаміці. Спочатку вона своїми поглядами нічим не відрізняється від Юрби. Її ідеал чоловіка — швець, який гарно шиє чоботи, її життєві обрії обмежені матеріальним комфортом. Вона глузує з Нього, який поривається ввись, її не цікавить сонячна країна Казка. Але кохання до Нього змінює життєві цінності дівчини. Героїня стає пліч-о-пліч з Ним і навіть після того, як коханий зневірився, єдина з Юрби «йде зустрічати ранок». У чому феномен її наполегливості? На відміну від своїх одноплемінників, які пішли за Ним несвідомо, вона справу коханого сприйняла як власну життєву ціль. Образом Дівчини Олександр Олесь показує, що сили людини безмежні й вона може змінитися лише тоді, коли сама того щиро прагне.

Ще одним образом-символом драматичного етюду є Юрба, приземлена своїми сьогоденними матеріальними інтересами. «На те живем, щоб вік дожити», — зізнаються люди. Вони приземлені й апатичні, хоч у душі в декого не згас вогник-поривання до світла. На словах дехто з Юрби намагається видавати себе за героїв, розповідаючи, як нібито він шукав вихід з лісу. Юрба примітивна, пасивна й обмежена, герой зриває маски з неї й характеризує так: «...вони мовчатимуть, аби їм хліб було дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, вони не закричать від гніву. В очі плюнь і дай їм шеляг, вони тобі устами припадуть до рук...».

Навіть коли Він зумів переконати одноплемінників вирушати на пошук Казки, Юрба завбачливо поскладала своє ганчір’я: «Ні, краще все давайте в купу зложимо. Коли б, не дай нам Боже не дійшли, повернемось назад і розберем, хто що зоставив». Як бачимо, люди не готові були прийняти Казку. Хоча ціннішим і вищим є духовний світ, перемагає матеріальний. Отже, омріяне світле майбутнє було не для всіх? Мета головного героя не стала метою Юрби, вона лише на коротку мить піддалася на Його романтичні поривання.

«Хто в Казку йшов хоча вві сні солодкім, той в ліс уже не вернеться ніколи!.. Для того ліс труною, пеклом здасться. Немов орел, прикутий до землі, той буде в небо рватись доти, аж доки серце не порве», — так міркує головний герой, але, виявляється, так не думає Юрба. Навіть подолання далекої відстані, яке мало б людей привести до усвідомлення, що треба себе змінити, бо в Казці все по-іншому, не стало чинником, що сприяє їхньому перетворенню. Отже, Олександр Олесь втілює думку про свободу вибору особистості. Не можна людину зробити вільною та щасливою, якщо вона того не забажає.

Жанр твору

«По дорозі в Казку» за жанром — драматичний етюд, тобто невеликий віршовий чи прозовий драматичний твір, у якому наявна одна сюжетна лінія, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами.

Жанрові ознаки драматичного етюду:

• стислий, динамічний сюжет й одна сюжетна лінія;

• переважно одна-дві картини;

• невелика кількість персонажів;

• гострий конфлікт, що виражається на рівні внутрішнього світу героя й часто призводить до трагічної розв’язки;

• головний герой наділений суперечливими рисами характеру;

• афористичність мови персонажів.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, у чому полягає драматизм долі Олександра Олеся як людини та митця.

2. Намалюйте ментальну карту, де запишіть мотиви творів поета та назви поезій, у яких вони відтворені.

3. У чому виявився новаторський характер поетичних творів Олександра Олеся?

4. Випишіть у робочий зошит художні засоби з поезій «Чари ночі» й «О слово рідне! Орле скутий!...» та поясніть їх роль у розкритті ідейного задуму автора.

5. Поясніть, чому Олександр Олесь звертається до проблеми ролі рідної мови. Як він її художньо розв’язує?

6. Назвіть конфлікт твору «По дорозі в Казку» та поясніть, як він розгортається. Назвіть тему й ідею етюду.

7. Поясніть особливості композиції етюду «По дорозі в Казку».

8. Визначте ключові епізоди, які найяскравіше виявляють характер головного героя. Які його риси в них виявляються?

9. Доведіть, що Він — романтичний герой.

10. Назвіть ознаки символізму утворі. Наведіть приклади.

11. У науковій літературі існують різні інтерпретації символіки «По дорозі в Казку». Зокрема, тему визначають як нерозуміння народом свого лідера, який веде до ідеальної країни. Чи погоджуєтеся ви з таким тлумаченням? Свою відповідь аргументуйте.

1. Вивчіть напам’ять вірш «Чари ночі».

2. Уявіть, що головний герой етюду «По дорозі в Казку» перенісся через століття в минуле й зустрів Дон Кіхота з однойменного роману Сервантеса. Який діалог міг би між ними відбутися? Запишіть його.

ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Порівняйте драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку» та драму-феерію Лесі Українки «Лісова пісня». Дослідіть ці твори та поміркуйте, у чому виявилися спільні риси світогляду двох авторів.

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

1. Дізнайтеся більше про стосунки двох поетів із однієї родини — Олександра Олеся та Олега Ольжича. Чи легко їм було спілкуватися? Чи приймали вони творчість один одного? Узагальніть ваші дослідження у формі уявного листування батька із сином та оприлюдніть його в соціальних мережах. Організуйте обговорення цих матеріалів серед однокласників.

2. Протягом року ви вивчали різні течії модернізму в літературі. Узагальніть ознаки неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму та символізму графічно (оберіть довільне представлення у формі таблиці, схеми, ментальної карти тощо). Доберіть для ілюстрації репродукції картин з аналогічними стильовими ознаками.

Малий Олег Ольжич в родинному колі

Література в колі мистецтв

Усіх музично обдарованих особистостей запрошуємо долучитися до митців, яких ліричні твори Олександра Олеся надихнули на створення пісень чи романсів. Можемо запропонувати вам таку щемливу поезію, як, наприклад, «О принесіть як не надію...». Влаштуйте поетичний «вечір при свічках» та виконайте свою пісню, а також музичні твори відомих виконавців на слова Олександра Олеся.

ВЧИТИСЯ ЛЕГКО!

ЧИТАЄМО І РОЗУМІЄМО ЛІРИЧНУ ПОЕЗІЮ

В основі ліричного твору — емоції, їх згусток, який є проекцією душевного досвіду людини. Як правило, поетичні тексти реалізуються в малій формі, тому інколи вони подібні до коротких формул — афоризмів і сентенцій, з якими часто взаємодіють. Відтак мова ліричного твору експресивна, і ця експресія виражається і підбором слів, і синтаксичними конструкціями, і фонетико-ритмічними особливостями. Водночас почуття та рефлексії, відтворювані у ліриці, спрямовані на конкретні явища. Усе це варто враховувати, аналізуючи поетичні тексти. Прочитаємо вірш Олександра Олеся:

О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

1 так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!..

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.

12.Х.1921

Варто звернути увагу на рік написання поезії — 1921, час, коли митець перебував в еміграції. Тож емоції ліричного героя, який зливається з автором, зумовлені ностальгією за Батьківщиною, передчуттям того, що вона втрачена назавжди. Отож час написання конкретизує зміст вірша.

Важливим для розуміння його задуму є визначення ключових образів, через яких розгортається ліричний сюжет — перебіг думок і почуттів ліричного героя. У вірші Олександра Олеся це «крихта рідної землі» і «кухоль з рідною водою». Ці образи, виражені у формі літоти (применшення, антонім до гіперболи), викликають у читача низку асоціацій. Якою має бути туга, як вона опанувала ліричного героя, що для нього навіть крихта землі — як еліксир!

Напевно, ви не раз чули від людей старшого покоління, що вони часто згадують про криницю свого дитинства, хочуть і просять напитися з неї води, бо вона особлива, солодка, незвичайна, бо — з рідного краю... Ці образи визначають емоційний настрій поезії, її елегійний лад, бо й ми, читачі, знаємо: поет так і не повернувся в Україну... Напевно, і сам автор десь на рівні людської і мистецької інтуїції відчував, що розлука з домівкою — назавжди. Ця думка особливо щемливо розкривається в першому рядку.

Олександр Олесь утілює свій авторський задум за допомогою градації, тобто нанизування емоцій. Спочатку ліричний герой мріє притулити крихту рідної землі до вуст (скільки разів ми бачили по телевізору, як, повертаючись із далеких мандрів чи з полону, люди падають на коліна і цілують рідну землю) — і він «застигне»: напевно, бажаючи продовжити мить такого єднання. Але поету цього недостатньо. Тому він доповнює попереднє слово новим, більш емоційно наснаженим — «зомлію», знепритомною, утечу від жорстокої реальності еміграції...

І коли до ліричного героя приходить усвідомлення неможливості поцілувати рідну землю, він просить «хоч кухоль з рідною водою». Наступний рядок — найдраматичніший у розгортанні ліричного сюжету: «Я тільки очі напою...», тобто лише... подивлюсь, незважаючи на «спрагу» розлуки. І знову поет згадує вуста, спрагнілі вуста, для яких достатньо не випити, а лише притулити до себе той бажаний кухоль, щоб ще раз пережити спомини, відчути усім зболеним єством рідний край. Останній рядок поезії — її кульмінація, підкреслена контрастом вода-вогонь: «Торкнусь душею вогняною». Лише торкнусь... А душа палає, і навіть вода, цілюща вода з рідного краю, не може пригасити той вогонь — болю і розпуки...

Не можна не звернути увагу на те, що Олександр Олесь не називає адресата свого звернення. І в цьому криється великий підтекст.

Ліричне переживання у творі надзвичайно сконденсоване, нагадує крик спраглої людини, яка не може знайти ковток живодайної води. Це розкривається й через образну тканину поезії, і через її синтаксичний лад, створений безсполучниковістю, тому вірш звучить напружено, що відповідає його емоційному настрою. Інверсовані епітети також цей настрій посилюють — уста «спрагнілі», душа «вогняна».

Отож ми проаналізували ліричну поезію методом повільного читання, рядок за рядком. Як ви гадаєте, нам вдалося відчути задум поета? Чи за аналізом не втратилося те сильне відчуття болю й тривоги від втрати найріднішого, що хотів нам передати автор?

Завдання для креативних

1. Як ви гадаєте, хто є уявним адресатом поезії?

2. Про які художні особливості поезії можна ще згадати?

3. Проаналізуйте свою улюблену поезію методом повільного читання. Що нового ви для себе відкрили?

Петро Холодний. Дівчина і пава (1915)

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 10 клас Коваленко, Бернадська (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)