Войти
Закрыть

Леся Українка: Ліричні твори. «Мріє, не зрадь!..»

10 Клас

«Не скрию від тебе, — писала Леся Українка до сестри Ольги, — що бувають у мене хвилини розпачу, коли мені здається, що все даремне, що я от-от упаду на дорозі і важкий хрест задавить мене, але се хвилини тільки, взагалі ж я думаю, що хоч сама не житиму, то завжди буду в силі помагати жити іншим, хто тільки схоче моєї помочі». Як бачимо, попри всі випробування долі, надія в Лесі була сильніша за песимізм. Сподівання на краще стосувалися не лише особистого життя поетеси, а й передусім надій на перемогу історичної справедливості в питаннях національного звільнення. Під час революції 1905 р. в українського народу з’явився шанс скинути пута російського рабства. Великий оптимізм Леся Українка втілила у вірші «Мріє, не зрадь!..», написаному в цей час. Поезію побудовано у формі внутрішнього монологу ліричної героїні, що звертається до своєї мрії, яку вона ставить у нерозривний зв’язок з життям народу: Я вже давно інших мрій відреклася для тебе. Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя. 1 Пасіонарій — особа, що бере активну участь у громадській діяльності. Анафора «Мріє, не зрадь» звучить як заклинання, молитва про найсокровенніше. Ліричну героїню не лякають «ні страждання, ні горе, ні смерть», які пов’язані з революційними подіями. У поезії знову з’являється образ СЛОВА, яке тут виступає як енергія думки, що має втілитися в конкретних діях:...
0 Переглянути

Леся Українка: Ліричні твори. «Слово, чому ти не твердая криця...»

10 Клас

Захист української мови для вітчизняних письменників ніколи не був питанням риторичним чи лише естетичним. Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р., інші акти російської влади мали на меті знищити СЛОВО українського народу, яке є втіленням його вільнолюбного духу, а отже, позбавити народ права на саме існування. У зв’язку із цим проблема збереження й розвитку мови для всіх поколінь українських письменників стала надзавданням. Леся Українка, виховуючись у творчому середовищі, дуже рано зрозуміла вагу слова в справі звільнення народу від духовного, національного та соціального рабства. Так, 18-річна поетеса стає засновницею київської «Плеяди», одним із завдань якої була підготовка видань для народу — перекладів зі світової літератури. У листі до брата Михайла Леся писала: «Нема що й казать про те, що я візьмуся тепер до роботи так, що тільки ну! Що залежатиме від мене, я все зроблю, ба — що ж мені й робити, як не се! Адже, як би там не було, а література — моя професія!». Леся Українка для перекладів вибирала передусім художні твори, які були пройняті духом вільнодумства та вільнолюбства, у такий спосіб намагаючись сформувати в народу подібні риси. Поетеса осмислювала проблему мистецтва та його призначення в багатьох своїх творах. Тема слова та ролі поета стає однією з важливих у поемі «Давня казка», віршах «Поет під час облоги», «Зоря поезії», «То be or not to be» та інших. Авторка усвідомлює високе призначення Поета як виразника дум і сподівань народу, утверджує ідею служіння поета своїй музі й народові....
0 Переглянути

Леся Українка: Ліричні твори. «Contra spem spero!»

10 Клас

Вірш «Contra spem spero!» (з лат. «Без надії сподіваюсь», 1890) увійшов до поетичної збірки «На крилах пісень». Як відомо, на час написання твору припадає загострення Лесиної хвороби. Перед дев’ятнадцятирічною поетесою постало питання: скласти руки перед хворобою чи кинути їй виклик і жити повноцінним життям? Лірична героїня, яка зливається з авторкою, не хоче миритися з обставинами і протиставляє їм оптимізм і силу волі. Свої настрої, викликані тяжкими життєвими випробовуваннями, юна поетеса відтворює в заклично-оптимістичному вірші «Contra spem spero!». Перша частина твору побудована на контрастних образах: осінь, сум — весна, радість; сльози, голосіння — надія, сміх, що передають загальний фізичний і моральний стани ліричної героїні. І якщо фізично вона знесилена й слабка, то морально — сильна й рішуча до дій. Лірична героїня пов’язує життя з творчою працею, що передає через символічний образ сіяча: Алегоричний образ «сумного перелогу» уособлює стан української літератури на той час, а «квітки на морозі» — це ті естетичні пошуки нового слова, якого потребувала нова доба. Для ліричної героїні письменницька справа — це передусім тяжка, невдячна робота, втілена в образі сізіфової праці, але це її не бентежить, адже вона усвідомлює свою відповідальність перед загалом. Оксиморони «серед лиха співати пісні», «без надії сподіваюсь» відображають життєву позицію ліричної героїні: викликам долі протиставляти оптимізм і рішучі дії. Звичайно, всі заклики у вірші декларативні, сформульовані у вигляді гасел, у ньому ще наявні традиційні народницькі образи сіяча, гірких сліз, веселої весни, провідної зірки, але в поезії відтворено неоромантичний образ сильної, активної особистості, готової працювати задля майбутнього. Для цієї поезії характерна афористичність виразу, що стає в подальшому прикметною особливістю Лесиної творчості....
0 Переглянути

Леся Українка: «Серце української духовності»

10 Клас

Про Ларису Петрівну Косач, яка увійшла в українську літературу під псевдонімом Леся Українка, Д. Донцов1 на початку XX ст. висловив думку, що «вона на цілу голову переростала хистом майже всіх сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою, хоч і респектованою2». Та й сама поетеса зауважувала, що її твори належать до речей «хвалимих, але не читомих». 1 Дмитро Іванович Донцов (1883-1973) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу визволення України (СВУ), головний ідеолог українського націоналізму. 2 Від французького, «респект» — той, кого поважають, визнають. 3 Космополітизм — ідеологія, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам. Прибічник цих ідей — космополіт («людина світу»). На жаль, українське суспільство протягом тривалого часу належно не змогло оцінити творчості поетеси. За життя її звинувачували в космополітизмі3, літературщині й відриві від народу, після смерті — часто прочитували спрощено й припасували невластивий образ революціонерки. Натомість значення творчості Лесі Українки для української культури величезне. Вона — освічена людина європейського рівня, яка своєю творчістю сприяла модернізації української літератури, виведенню її з прокрустового ложа народницької естетики, феміністка, зрештою, велика ревнителька України й усього українського....
0 Переглянути

Володимир Винниченко: «Момент»

10 Клас

Новелу «Момент» присвячено осмисленню проблеми щастя нової, модерної людини, яка є, власне, ключовою проблемою для всієї творчості письменника. Шляхом до щастя, на думку В. Винниченка, є ЛЮБОВ. За кілька кроків від можливої смерті опиняються двоє молодих революціонерів — оповідач і панночка Муся. В один момент життя набуває для кожного з них нового змісту, загострюються їхні реакції, почуття й переживання. Межова ситуація запускає в дію «ядерну реакцію» у свідомості, вмикає біологічну кнопку продовження життя та отримання максимального задоволення від кожної миті. Темою новели є зображення стосунків двох молодих людей у межовій ситуації між життям і смертю. Автора цікавить насамперед моральний аспект взаємин між чоловіком і жінкою. Зі змісту твору стає зрозуміло, що психологічні реакції на одне й те саме почуття в них різні. Для оповідача стосунки з жінкою — частина біологічного процесу продовження життя, коли змітаються всі заборони й немає «треба» чи «мушу». Його закоханість — це, перш за все, імпульсивний біологічний потяг плоті, необтяженої суспільними умовностями. Але коли панночка пропонує йому більше не зустрічатися, він поважає свободу її вибору й погоджується, хоч розум «дивувався, протестував в глибині душі...». Натомість для Мусі тілесний аспект кохання є вторинним порівняно з духовним. Моральні принципи й обмеження не дозволяють дівчині відразу кинутися в стосунки з незнайомим чоловіком, хоч вона й відчуває до нього симпатію з першого погляду. Лише екстаз, пережитий, під час переходу кордону, підносить її на вершину щастя, і вона «відпускає гальма», пристрасно цілує юнака й так виражає свої почуття до нього. Але наступна її реакція стає незбагненною для «Шехерезади». Дівчина не прагне до традиційних шлюбних стосунків і створення сім’ї. Навпаки, Муся — дівчина нової доби, покоління, яке прагне знищити «пошлість» старого життя. Тому вона вважає, що побут зруйнує кохання, а отже, стосунки між чоловіком і жінкою мають закінчуватися там, де починається буденне життя. І саме мить екстазу є щастям, яким потрібно дорожити....
0 Переглянути

Володимир Винниченко: «Художник, розіп’ятий на хресті політики»

10 Клас

Історію України не можна читати без брому». Ці слова належать відомому українському письменникові, художнику й політичному діячеві Володимирові Кириловичу Винниченку. Власне, перефразовуючи їх, можна було б сказати, що біографію В. Винниченка не можна читати без валеріанки. Він пережив стільки, що вистачило б для біографії кількох пересічних людей. У його житті були стрімкі злети й падіння. Він був одним із архітекторів державності України на початку XX ст., життєві лінії виводили його на контакти з такими одіозними світовими лідерами, як В. Ленін і Й. Сталін. Водночас він — самобутній письменник, який сміливо шукав шляхів розвитку української літератури, автор понад сотні оповідань і повістей, 14 романів, 23 п’єс і численних публіцистичних статей. Погодьтеся, якби про нього знімали нині художній фільм, то це, напевне, був би блокбастер, — таким насиченим і яскравим було його життя. Народився Володимир Кирилович Винниченко 28 липня 1880 р. в селі Великий Кут на Херсонщині (нині — Кіровоградщина). Хлопчик був єдиною спільною дитиною Кирила Васильовича та Євдокії Онуфріївни, яка від попередніх двох шлюбів мала ще трьох дітей. Наймолодший у родині, він був пестунчиком у батька, зате мати ставилася до нього дуже вимогливо. Здібний від природи В. Винниченко навчився читати самотужки непомітно для родини. Першим букварем для нього були афіші, які приносив додому старший брат Андрій, працівник друкарні. У сільській народній школі, де він спочатку здобував освіту, на нього звернула увагу вчителька й порадила батькам продовжувати його навчання. З 1890 р. В. Винниченко стає учнем Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, яка була на той час одним із найкращих освітніх закладів у Херсонській губернії. У ній вивчали п’ять мов — російську, німецьку, французьку, старогрецьку та латинську, а також — математику, фізику, астрономію. Навчання давалося хлопцеві легко, він був одним із найкращих учнів у класі, а от стосунки з однокласниками та вчителями не клеїлися....
0 Переглянути

Василь Стефаник: «Камінний хрест»

10 Клас

З 1898 р. через Краків із західноукраїнських земель на Американський континент котилася хвиля еміграції. За двадцять років — з 1890 до 1910 рр. — туди виїхало понад 300 000 українців, і майже 500 мешканців тільки зі Стефаникового села Русова. Поштовхом до написання новели став дійсний факт, коли земляк письменника перед виїздом за кордон поставив собі на власному полі хрест. Ця подія так вразила митця, що він присвятив темі еміграції новелу «Камінний хрест». Що приваблювало українських емігрантів за океаном? Щоб цивілізувати заліснені північні території, канадський уряд надавав переселенцям по півгектара землі за передоплату в десять доларів, якщо протягом трьох років вони зведуть собі помешкання та викорчують на ділянці не менше ніж третину лісу. Погодьтеся, умови життя та праці були надзвичайно тяжкими, але земля манила українських хліборобів і гнала їх в еміграцію. Митець боляче переживав ці події. Одного разу він привів свого приятеля й земляка Богдана Лепкого на Краківський вокзал і з жалем проводжав емігрантів. Зі спогадів Б. Лепкого: «І дійсно, були це наші спільні знайомі, селяни, що перед галицькою бідою втікали за велику воду. Сиділи з жінками й дітьми, з клунками і клуночками на кам’яних плитах, як ластівки перед відлетом на телеграфічних дротах, сиділи здовж перону попід студений мур. Змаргані бідою дома і невигодами в дорозі, помарніли й почорніли, як та земля, що з неї вийшли і від неї тепер утікали, куняли, немов попід плотами тіні. Діти зривалися зі сну, а мами їх зацитькували....
0 Переглянути

Василь Стефаник: «Письменник, що рвав своє серце навпіл»

10 Клас

Не пишіть так, пане Стефанику, бо вмрете», — звертався до свого зятя, відомого українського новеліста, його тесть священик Кирило Гаморак. Та й сам письменник добре відчував тягар своєї місії. Кожен його твір — як оголені нерви — був ніби останнім у житті. На ювілеї з нагоди 50-річчя В. Стефаник підсумував своє творче життя такими словами: «Більше писати не можу, бо руки трясуться і кров мозок заливає. Приступити ще ближче до вас [простих людей. — Автори.] — значить спалити себе». Але ж уся письменницька праця митця до цієї миті теж була жертовним самоспаленням... За своє життя В. Стефаник написав небагато: усі його твори помістилися в тритомне видання. Але не кількістю вимірюється внесок письменника в історію культури. За силою болю й пристрасті, яку автор укладав у кожний свій твір, вони посідають почесне місце серед світової новелістики. Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в селі Русові в тодішній Австро-Угорській імперії (нині — Івано-Франківщина) у заможній селянській родині. Батько майбутнього письменника був людиною авторитарною, від чого страждали всі члени родини. «Його самолюбство підказувало йому думку, що земля — це спосіб до всього. Вона дасть йому владу і честь, хоч у тому змаганні від непосильної праці повмирають рідні діти та жінка, будуть терпіти всі ті, кого заженуть на його лани нестатки», — згадував далекий родич В. Стефаника В. Костащук....
0 Переглянути

Ольга Кобилянська: «Valse melancolique»

10 Клас

Судячи з назви, новела « Valse melancolique», що в перекладі означає «меланхолійний вальс», має бути присвячена «мистецькій» темі. Але музика, як і у творі «Impromtu phantasie», стала для О. Кобилянської лише приводом до роздумів про проблему жіночого щастя. Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в листі до нього в 1898 р. писала: «Прочитали-сьте "Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Чи здогадувався він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо, навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse melancolique». Але, як справжній митець, власну життєву драму О. Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі значної частини українського жіноцтва того часу. У центрі новели — творчо обдаровані особистості Марта, Ганна та Софія. Вони вибудовують свій маленький замкнений світ, відокремлений від решти, і знаходять душевну рівновагу в мистецтві, що є втіленням гармонії та краси. Зображення життя трьох обдарованих жінок і є темою новели. Героїні «Valse melancolique» за своїми характерами різні, але їх об’єднує спільне прагнення бути щасливими. У кожної з них свій ідеал жіночого щастя. Ганна, художниця, за поглядами наймодерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Тільки мистецтво може зробити її щасливою. Своє прагнення самореалізації героїня втілює у формулі: «...як стану цілком своїм паном, — розмахну крилами під небеса»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 54
Назад

Навігація