У статті «Про театр» Леся Українка висловила думки про принципи розбудови тогочасного українського театрального мистецтва: «Ми хочемо, щоб театр і у нас, як у інших народів, розширював наш розумний виднокруг, освітлював ті питання, що турбують інтелігента наших часів». Письменниця розширила можливості драми як літературного роду, поєднала родові ознаки лірики, епосу й драми, дала оригінальне трактування світових образів. До прикладу, легенду про Дон Жуана, яку по-своєму розробляли Тірсо де Моліна, Мольєр, Олександр Пушкін, Леся Українка оригінально використала в «Камінному господарі». «Лицар волі», традиційний спокусник жінок, у її творі постає жертвою кар'єри. Крім того, як зауважив Максим Рильський, «створила в цій поемі Леся Українка цілком новий і прекрасний образ Долорес, яка незмірно переважає своїми моральними якостями і Дон Жуана, і донну Анну». 1900-ті рр. у творчій біографії Лесі Українки - це період суттєвого переважання жанру драми. У цей час вона написала понад 20 драматичних творів, які представляють нову жанрово-стильову сторінку українського письменства. Її драматургія посідає гідне місце поряд із творами Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Гуго фон Гофмансталя, Станіслава Виспянського, Ріхарда Вагнера. Авторка осмислювала глибинні філософські проблеми, а також проблеми із життя українського суспільства у світлі античної та біблійної історії. «Кассандра», «На руїнах», «У пущі», «Вавилонський полон», «На полі крові», «Камінний господар» - ці й інші драматичні твори написані на основі історії давніх часів. «Вічні» образи під пером Лесі Українки набували нового звучання, переконливо спростовували «теорію», що українська література призначена тільки «для хатнього вжитку». «Прикмети оновлення поетики драми Лесею Українкою виявлялись у багатьох чинниках. Серед них - багатомірність образу, переакцентовка на внутрішню дію, перевага слова над дією, лірико-філософського струменю над подійним, значення підтексту. Центром драматизму стає внутрішній світ персонажа»....
|