Войти
Закрыть

Реалізм в інших видах мистецтва

10 Клас

Реалістичні твори на народну тематику з’явилися у західноукраїнському малярстві в 1860-х рр. - Корнило Устиянович створив багато портретів, низку картин на історичні теми й пейзажі. Остаточно реалізм утвердився тут наприкінці століття у творчості Антона Манастирського, Осипа Куриласа, Олекси Новаківського та Івана Труша. Саме ці художники як представники нового покоління митців змогли поєднати у своїх творах реалізм із досягненнями європейських імпресіоністів. У мистецькій спадщині Івана Труша налічують понад 6000 полотен. Через усю творчість митця пройшов мотив самотньої сосни посеред степу, обшарпаної вітрами, обпаленої сонцем, зате вільної і прекрасної. Її вважають символом Труша-художника. Івана Труша захоплювали і фольклорно-етнографічні мотиви. Тому з’явилися картини «Гагілки», «Гуцулка з дитиною», «Трембітарі», які відзначаються лаконізмом і простотою композиції. Художники Наддніпрянської України принесли реалізм на свої землі значно раніше. У Петербурзькій академії мистецтв уже за кілька років після смерті Тараса Шевченка розпочався рух так званого ідейного реалізму. У 1870-х рр. було створено Товариство пересувних (передвижних) художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва серед загалу. Із-поміж художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які у своїй творчості прагнули відтворити побут українського села, наповнити зображувані сюжети виразними деталями з життя звичайного українця. Ідеться передусім про Костянтина Трутовського, Миколу Пимоненка, Миколу Ярошенка, Архипа Куїнджі, Олександра Мурашка, Киріака Костанді, Сергія Васильківського....

Реалізм в українській літературі другої половини XIX ст.

10 Клас

Провідним художнім стилем української літератури другої половини XIX ст. виявився реалізм. Як головний ідейно-художній напрям у літературі й мистецтві XIX ст. він зародився у Франції в 1830-х рр. і швидко поширився в літературах Європи. Вважається, що цей напрям у різних його проявах пройшов багатовіковий шлях розвитку, крок за кроком збагачуючись новими рисами. Реалізм - літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ. Цей стиль розвинувся в усіх видах мистецтва, розкриваючи взаємини людини зі світом, який її оточує, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. На перший план у літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності сприймається як універсальний спосіб художнього узагальнення. «Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була відбитком правдивої, реальної жизні, похожим на відбиток берега в воді... Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт». Іван Нечуй-Левицький Виокремились такі етапи його розвитку, як античний реалізм, реалізм доби Середньовіччя, реалізм епохи Відродження, просвітницький реалізм. Відомі також американський наївний («тендітний», «рожевий») реалізм без таврування суспільних вад, етнографічно-побутовий реалізм, революційний реалізм, класичний (або розвинений) реалізм. І. Франко розглядав і так званий науковий реалізм, який за своєю сутністю цілком відповідає поширеному в Європі в XIX ст. натуралізму. Хоч, варто зазначити, письменники-реалісти не сприймали деяких натуралістичних принципів, як-от фактографізму....

Суспільно-історичний, культурний контекст в Україні другої половини XIX ст.

10 Клас

Друга половина XIX ст. в історії української літератури і культури в цілому позначена епохальними здобутками - передусім відбувається утвердження української мови в статусі літературної. Вона стає мовою спілкування національно свідомої інтелігенції, розширюється сфера її побутування від літературних творів, періодики й викладання у недільних школах до мови літературно-критичної думки, публіцистики й перекладацтва. Безперечно, варто мати на увазі інтенсифікацію національно-культурного життя і підвищення рівня національної самосвідомості широких мас населення. Зумовлювала ці процеси й активізація громадянської та культурно-просвітницької діяльності: свідомі українці, митці й передова інтелігенція об’єднувалися в «Громади» - культурно-мистецькі товариства. У другій половині XIX ст. подібні процеси спостерігаються і на західноукраїнських землях, наприклад, з ініціативи відомого письменника Олександра Кониського та громадського діяча Дмитра Пильчикова за підтримки графині Єлизавети Милорадович було створено Наукове товариство ім. Тараса Шевченка (1873), яке мало на меті сприяти розвиткові науки та культури України, розшматованої між двома імперіями. Ця свідома громадська діячка і щедра меценатка також відіграла особливу роль у заснуванні і розвитку товариства «Просвіта», Полтавського філантропічного товариства, журналу «Правда». У зазначений період на повну силу заявляють про себе такі самобутні письменники, як Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко. Водночас у літературу приходить нове покоління письменників, які своїм талантом, щоправда, поступаються зазначеним вище, однак вражає їхня творча активність і громадянська позиція: Олександр Кониський, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Борис Грінченко, Наталя Кобринська, Михайло Павлик та ін. Творчість Івана Котляревського - «батька української літератури» та потужна стихія Шевченкового поетичного слова засвідчили значний потенціал української мови та гідне місце українського красного письменства серед літератур світу. Наприкінці 50-х рр. XIX ст. побачили світ «Народні оповідання» (1857) Марка Вовчка, «Повісті» (1857) Григорія Квітки-Основяненка, перший історичний роман українською мовою «Чорна рада» (1857) Пантелеймона Куліша та ін. Значний вплив на подальший розвиток української літератури справили видавничі проекти П. Куліша. Ідеться передусім про альманах «Хата» (1860), де було надруковано твори Тараса Шевченка, Якова Щоголева, Євгена Гребінки, Ганни...

Повторення вивченого 10 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)

10 Клас

Водночас кожен із цих періодів поділяється на менші, адже навіть давня література неоднорідна, в ній диференціюють перекладну літературу Київської Русі, оригінальну літературу княжої доби, літературу доби Ренесансу й Бароко, творчість Григорія Сковороди. Жанрові особливості давньої літератури проявилися у перекладах Біблії та окремих творів чи уривків творів грецьких авторів, у літописах княжої доби, житійній літературі («Києво-Печерський патерик»), геніальному «Слові о полку Ігоревім...», взірцях українського Ренесансу (полемічні тексти, листи й послання Івана Вишенського, богословські твори Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського), літературі українського Бароко (творчість Івана Величковського, Дмитра Туптала, поезія і драматургія Феофана Прокоповича; козацькі літописи, байки та вірші Григорія Сковороди). Григорій Сковорода в нашому красному письменстві був останнім поетом Бароко. Для його часу характерна силабічна система віршування, проте певна частина поезій мандрівного філософа має ознаки силабо-тонічної системи. Отже, саме Григорій Савич став реформатором у віршуванні, зачинателем силабо-тонічної системи, якою українські поети в основному користуються й досі. Початком нової української літератури вважають 1798 р., коли з’явилася перша публікація «Енеїди». Івана Котляревського визнано зачинателем нової української літератури, адже саме він почав писати художні твори живою, народною, а не книжною, як було досі, мовою, щедро використовуючи народні приказки, прислів’я та пісні. Автор безсмертних «Енеїди» і «Наталки Полтавки» достеменно знав звичаї, обряди й вірування українців, їхній побут і ментальність. Українці в цього автора не «плем’я», а повноцінний народ із великою багатовіковою історією і перспективою державності в майбутньому....

Вступ 10 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)

10 Клас

Серед особливо ефективних форм освоєння людьми дійсності найважливішими є наука і мистецтво, адже пізнання - багатогранний процес, який передбачає емоційне переживання, аналіз-осмислення і висновки-узагальнення. Людський досвід також базується на пізнанні й величезній інформаційній базі, яка кожні три з половиною роки збільшується вдвічі, отже, невпинно зростає в геометричній прогресії. Не можна не погодитися з думкою сучасного англійського письменника-фантаста Ніла Ґеймана, що «за останні кілька років ми перейшли від інформаційно-дефіцитної економіки до економіки, для якої властиве інформаційне перенасичення». Проте художня література й наукова - дещо різні сфери людської культури і прогресу. Твори красного письменства читачі засвоюють не лише інтелектуально, а й емоційно, адже, крім пізнавальних аспектів, художня література завжди гарантує своїм реципієнтам естетичне задоволення. У багатовіковій історії людства простежується взаємовплив мистецтв. На різних історичних етапах він мав свої особливості, як-от переважання одного виду мистецтва над іншим. У первісну епоху в культових обрядах узагалі спостерігалося поєднання елементів словесного, образотвочого, музичного, танцювального і навіть прикладного мистецтва. Антична література засвідчила нові можливості передачі сюжетно-тематичної інформації шляхом поєднання літератури та живопису. Розширення словесно-пізнавального досвіду людства дозволило відображати широку гаму почуттів і ніби потіснило на другий план зображальне мистецтво. Найтісніше зближення спостерігається між малярством і поезією, що на певних історичних етапах навіть зумовлювало запеклі суперечки щодо верховенства одного з названих видів мистецтва. У епоху Відродження видатний учений, винахідник і художник Леонардо да Вінчі (1452-1519) спробував теоретично обґрунтувати цей взаємозв’язок, зазначивши: «Якщо ти назвеш живопис німою поезією, то і живописець може сказати, що поезія - сліпий живопис....

Узагальнення і систематизація вивченого за рік

10 Клас

Друга половина XIX - початок XX ст. в українському письменстві ознаменувалися успішним освоєнням письменниками вищих орбіт обсервації життя і ширших горизонтів насамперед авторської позиції у творах. Навіть сільська тематика поступово вивільнялася з традиційних просвітницько-народницьких рамок, виходила за межі суто любовної і сімейної проблематики. Хоча проблема землі й господаря-хлібороба залишалася актуальною, такі літературні тексти, як «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика, «Сто тисяч» і «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого та «Земля» Ольги Кобилянської ішли в ногу з часом, виразно демонстрували зміни у світогляді й обставинах життя. Зацікавленість історичною тематикою не вгасала, але читацькі вимоги до таких творів зросли. Читачів усе більше цікавили не історичні трагедії, а способи подолання помилок, далекоглядні, сильні духом герої, які відмовлялися бути жертвами, не капітулювали навіть у найскладніших обставинах, чинили за велінням совісті й розуму навіть тоді, коли оточення їх не розуміло й фізично знищувало. Історичні романи «Князь Єремія Вишневецький» і «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, пенталогія про гетьмана Івана Мазепу Богдана Лепкого суттєво відрізнялися від «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Письменники задавали позитивну програму впливу героїв на читачів, сповідували принцип національної самоідентифікації в дії....

Поетична спадщина Олександра Олеся

10 Клас

Творчий шлях Олександра Олеся тривав понад сорок років. Літературознавці виокремлюють два періоди творчості. У перший період (1905-1921) з’явилися збірки «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії. Книга II» (1909), «Поезії. Книга III» (1911), якими Олесь утвердився як поет-символіст. На формування естетичних смаків Олександра Олеся великий вплив мала західноєвропейська поезія, зокрема лірика таких символістів, як Стефан Малларме, Поль Верлен. Гасла з вірша «Поетичне мистецтво» П. Верлена імпонували українському поетові: «Найперше - музика у слові! // Бери із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови... // Такт музики всякчас і знов! / Щоб вірш твій завше був крилатий, / Щоб душу поривав - шукати / Нову блакить, нову любов»1. Акцент на милозвучності поезії відіграв важливу роль і в художніх пошуках Олеся-символіста. Проте його поезія не була настільки аполітичною, як верленівська. Із французьким поетом Олександра Олеся поєднували настрої смутку і зажури. Відбувалося самовизначення митця, який власне покликання вбачав у тому, щоб відтворити чутливу душу людини, красу її помислів, утверджуючи гуманістичні ідеали. Поет відгукувався на злободенні питання часу, жив національною ідеєю, вірою у відродження України. Революційні події 1905 і 1917 рр. не залишили його байдужим. Національне відродження і проголошення Української Народної Республіки Олександр Олесь оспівав у поезіях «Воля!? Воля!?», «Ранок, ранок! Час світання», «Живи, Україно». Критик Володимир Коряк писав: «Вплив поезії Олеся в часи революції був величезний. Це, власне, саме він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім активно боролася у війську УНР проти більшовиків»....

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Олександр Кандиба (псевдонім - Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 р. на хуторі Кандиби недалеко від Білопілля на Сумщині. Є припущення, що його родовід сягає корсунського, а згодом ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Батько Іван займався рибним промислом в Астрахані, де й потонув у річці Волзі, коли синові виповнилось 11 років. Мати згадувала, що після смерті чоловіка залишилася з трьома дітьми й трьома червінцями. Сиротам розповідали легенду, що батько випадково впав у крижану воду з пароплава і загинув, проте побутує версія, що, збанкрутувавши, Іван Кандиба вчинив самогубство. Про батькову пристрасть і своє захоплення риболовлею Олександр писав: «Рибальство - це гірше пиятики, гірше від куріння, бо від пиятики і від куріння можна відучитися, а рибальство як візьме тебе у свої обійми, пиши пропало! Рибальство - це вже в нас родинне». Із юних літ Олександр Олесь любив природу й подорожі. У чотирирічному віці навчився читати, адже саме для цього дядько Василь і давав йому книги Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та Марка Вовчка. Із дитячих років знав напам’ять майже весь «Кобзар». Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі....

Літературна творчість Миколи Вороного. Новаторство в ліриці

10 Клас

Микола Вороний - оригінальний поет-лірик, що сповідував культ краси. Ідеологом модернізму в українському письменстві він став у 30-літньому віці, на той час не видавши жодної поетичної збірки. 1901 р. у «Літературно-науковому віснику» з’явилася його «Відозва» до митців, в якій ішлося про необхідність оновлення української літератури, потребу «творів з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом». «Відозву» Миколи Вороного вважають «маніфестом українського модернізму» (Сергій Єфремов), вона викликала літературну дискусію. 1900 р. Іван Франко позитивно прокоментував позицію М. Вороного у вступі до поеми «Лісова ідилія», зауваживши, що письменники є борцями у важкі для народу часи, тому обмеження творчості тільки якимось одним принципом заводить митця у глухий кут. М. Вороний продовжив діалог посланням «Іванові Франкові», сформулювавши ідею цілісності особистості: «Моя девіза - йти за віком / І бути цілим чоловіком!». Взявши епіграфом слова Шарля Бодлера «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність», Микола Вороний озвучив актуальну проблему, якими мають бути поезія й завдання митця. Насамперед він заперечував, що закликав до втечі від реального життя і відмовлявся від боротьби, але вважав, що ідею не можна примусово нав’язувати, інакше поезія «охляти може, зачерствіти». Соломія Павличко зазначила, що в цьому вірші «віддзеркалилася... двоїстість Вороного (не заперечуючи старе, запровадити нове)». У цьому й полягала специфіка українського символізму. Микола Вороний почав експериментувати з поетичною формою насамперед як знавець європейських літератур і перекладач. Його називають речником українського символізму. Олександр Білецький наголошував на спорідненості поезії митця з творами Стефана Малларме, вказував на близькість художніх світів Миколи Вороного і Поля Верлена - визначальними рисами обох стали музичність, ритмічність, психологізм, роздвоєність світосприймання....

Навігація