Олександр Олесь

Не маючи в Білопіллі засобів до існування, сім’я переїхала до Сум. Невдовзі мати померла, а дочки, закінчивши Бестужевські курси, пішли працювати народними вчительками. 15-літній Сашко вступив до хліборобської школи в Деркачах і жив надголодь. Не завжди вдавалося навіть своєчасно заплатити за навчання, тому він підпрацьовував приватними уроками. Водночас самостійно вчив іноземні мови: індійську, болгарську, сербську, польську та ін.

Великий вплив на Олеся мав двоюрідний брат Петро Радченко, який, як зазначав поет, кинув у його душу «перші промені національної свідомості». У школі виходили рукописні журнали «Комета», «Первоцвіт», на сторінках яких уперше й з’явилися вірші Олександра Кандиби.

Незабутні спогади в душі майбутнього поета залишило відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві: «Що я пережив - важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога і рідна мені, як колискова пісня матері». Тоді юнак зустрівся із Володимиром Самійленком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою. Він прочитав свої поезії, відомі літератори порадили готувати рукопис. Першою публікацією молодого поета став диптих «З пісень молодості», який з’явився в альманасі «Багаття», що виходив в Одесі.

Пізніше Олександр Кандиба став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні проблеми був змушений покинути навчання. У 1903 р. юнак, склавши іспит із латини, вступив до Харківського ветеринарного інституту. На канікулах працював, роблячи заміри будівель. У Харкові Олександр Олесь познайомився з Вірою Свадковською, яка разом із його сестрою Марусею навчалася на історико-філологічному відділенні Бестужевських курсів у Петербурзі, а він мешкав в одній кімнаті з Віриним братом Миколою. Кохання надихнуло Олександра Олеся на написання романсу, який і досі дуже популярний: «Сміються, плачуть солов’ї»: «Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди. / Цілуй її, цілуй її, знов молодість не буде!». Через фінансові проблеми О. Кандиби дівчина упродовж п’яти років не наважувалася вийти за нього заміж і тільки у 1907 р. погодилася. Віра ніжно називала Олександра Олесем, таким чином і виник псевдонім - Олександр Олесь.

Поки Віра навчалася в Петербурзі, Олександр Олесь відвідував кохану, ходив до театру, захоплювався грою Федора Шаляпіна. У цей час за підтримки першої в Російській імперії жінки - доктора історії Олександри Єфименко на кошти громадського діяча Петра Стебницького готували першу збірку поета «З журбою радість обнялась». На початку 1907 р. Олесь писав дружині: «Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім’я, дане тобою, зробиться символом кохання?» Критики схвально сприйняли збірку. У ялтинській газеті з’явилася позитивна рецензія із символічною назвою «Український Боян». Михайло Грушевський вважав, що це видання розірвало піввікове коло наслідування Тараса Шевченка, оживило українську поезію.

Обкладинка першого видання збірки «З журбою радість обнялась» (1907)

На першу книжку із захопленням відгукнувся Іван Франко: «Весною дише від сих віршів... Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію». Минуло кілька років, і Микола Лисенко створив музику на тексти віршів «Айстри», «Сміються, плачуть солов’ї», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Кирило Стеценко - на поезію «Сосна», Станіслав Людкевич - «Тайна», Яків Степовий - «Не беріть із зеленого лугу верби».

«Україна отримала лірика, якого очікувала ще з часів Тараса Шевченка».