Письменник починав творчий шлях як майстер «малої» прози - новеліст, а пізніше став одним із найкращих романістів. Історичній романістиці Р. Іваничук віддав 35 років життя, але зізнавався, що на папері «найтяжче епоху реконструювати», адже історичний твір не може мати вигляд художнього фото давно минулої і вже мертвої епохи. Герої та події мають поставати перед читачами в контексті нинішніх проблем, інакше твір не буде цікавим, а перенасичення мови персонажів застарілою лексикою зробить текст важким для читання. Водночас колорит, лексеми-історизми, події, справжність яких засвідчили історики, мають працювати на творчу уяву автора і його важливого співавтора - читача.

У творчій спадщині Р. Іваничука історичних романів багато: «Мальви» (написаний 1965-1967; опублікований 1968), виданий вдруге під назвою «Яничари»; «Черлене вино» (написаний 1974-1976; опублікований 1977); «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976-1978; опублікований 1979); роман «Вода з каменю» (написаний 1978-1981; опублікований 1982); «Саксаул у пісках»; «Четвертий вимір» (написаний 1980-1984; опублікований 1984); «Журавлиний крик» (написаний 1968; опублікований 1988); «Бо війна війною» (опублікований 1989); «Орда» (опублікований 1992).

Портрет Петра Калнишевського, останнього кошового отамана Запорозької Січі

Роман «Мальви»

Письменник вважав, що його перший історичний шедевр «Мальви» («Яничари») «...прозвучав буквально на весь світ. Маю на увазі український світ.., бо маю сотні листів від людей, які читали і які признавалися мені, що вони прийняли українство як щось нове, що було зовсім їм незрозуміле до того.., і це розбудило тогочасну молодь».

За що ж радянська цензура Іваничукові «Мальви» назвала «ідеологічно шкідливим історичним романом без історії»? Злочином вважали вже те, що письменник апелює до української національної історії, патріотизму, любові до України й українського народу.

Роман Іваничук «Мальви. Орда». Видавництво «Євроекспрес» (2000)

У романі «Мальви» немає українських історичних героїв як дійових осіб. Письменник обрав персонажами роману психотипи українців, які не готувалися до якоїсь визначної місії і в мирних умовах були б звичайними людьми, і зазначав, що його передусім цікавила психологія зрадника (яничар Алім), мерзенність та безперспективність зради, прозріння відступника (Селім), заперечення половинчастості в боротьбі за волю (Мальва) і живучість, вічність народу - в образі Марії.

«Мальви» («Яничари») Романа Іваничука - відкриття за змістом і художній винахід за формою. Літературознавець Михайло Слабошпицький писав, що досі такого роману не тільки не було, а й спрагло не вистачало українському народові, у ньому - драматичні долі персонажів і гармонійне поєднання фабули зі стильовим вираженням. Події в романі відбуваються в середині XVII ст., про що автор вказує точно - для турків і татар це 1018 р., тобто наш 1640.

Цей твір - історія поневіряння на чужині українки Марії та її доньки Соломії, яку вона називає Мальвою - на згадку про квіти під вікнами рідної хати. Оточення Марії і Мальви - калейдоскопічне, але впізнаване.

За словами самого письменника, він прагнув показати «різні соціальні типи, характерні для суспільних формацій, в яких панує самовлада окремої людини або кліки: тиранів, самодурів, підлабузників, некоронованих правителів, мудрих, але безсилих політичних імперських діячів, героїв, перевертнів, рабів»; хотів відстежити «процеси формування вождя й прозріння відступника, а також прозріння народу», який у силу історичних обставин був змушений поневолювати інші народи.

У романі існують два світи: питомо український і татаро-турецький. Український світ представляють Марія та безіменна жінка-полонянка, яка насмілилася нагадати Аліму рідний край - і загинула від рук яничара. Стратон, Марія і Мальва живуть на чужині і підкоряються чужій системі, але Україна є в їхніх душах. Як легендарна Маруся Богуславка чи Роксолана, Мальва намагається рятувати свій край за допомогою безмежної любові до неї впливового чоловіка.

«У його творах завжди пульсувала думка, що наша література й насамперед історична романістика була, є і буде духовним опертям і що розвій нашого народу можливий, доки в колективній пам'яті нації є усвідомлення історії як власної долі».