Проза 20-30-х років ХХ ст.

Стильове розмаїття прози. Українській прозі 20-30-х років ХХ ст. властиве розмаїття стилів і жанрів. Твори цього періоду можна лише умовно згрупувати за стильовими течіями:

• експресіонізм (І. Дніпровський, О. Турянський);
• імпресіонізм (А. Головко, М. Ірчан, Г. Косинка);
• символізм (Г. Журба, Г. Михайличенко);
• неореалізм (В. Домонтович, В. Підмогильний);
• неоромантизм (О. Досвітній, А. Любченко, Ю. Яновський) та ін.

Різні стильові тенденції могли поєднуватися у творчості одного автора, скажімо, ознаки імпресіонізму, романтизму, експресіонізму й символізму — у доробку М. Хвильового.

Отже, для аналізу творів прозаїків доби «розстріляного відродження» найкраще використовувати поняття «індивідуальний стиль». Потужний вплив на прозу мала поезія, яка нівелювала межу між ліричним та епічним началом у багатьох тодішніх творах.

Прозові жанри. Поезія в прозі стає найтиповішим жанром у літературному процесі 20-30-х років ХХ ст. (оповідання й новели А. Головка, Г. Михайличенка, Ю. Яновського). Розвиваються короткі епічні форми: акварель, ескіз, етюд, новела, оповідання, а згодом — і великі форми: повість і роман.

Високу художню майстерність новелісти виявили в зображенні драматизму й долі людини; новели були національні за духом і модернові за формою й стилем: збірки «Новели» (1922) Г. Михайличенка, «Сині етюди» (1923) М. Хвильового, «Переможець дракона» (1925) Ґео Шкурупія, «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927) Ю. Яновського, «Проблема хліба» (1927) В. Підмогильного та ін.

У цей час розвиваються реалістична новела з елементами імпресіонізму (Г. Косинка, В. Підмогильний), новела й оповідання філософського характеру (А. Любченко, Ґео Шкурупій), Остап Вишня створює синтетичний жанр усмішки, що поєднала ознаки гуморески та фейлетону.

Повість досягла свого розквіту ще в ХІХ ст., особливо в таких жанрових різновидах, як родинно-побутова, соціально-побутова, історична, пригодницька, психологічна, фольклорно-лірична. Письменники сміливіше йшли на експеримент, використовуючи монтаж, асоціативне мислення, зміщення часових площин, «потік свідомості», мозаїчну композицію та ін.

У першій половині ХХ ст. утверджуються символістська повість («Блакитний роман» Г. Михайличенка), лірична повість («Шуми весняні» М. Івченка), імпресіоністична повість («Червоний роман», «Зелені серцем» А. Головка), повість-поема («Поза межами болю» О. Турянського), кіноповість, творцями якої були О. Довженко, А. Головко, М. Бажан, Ю. Яновський та ін. Жанр роману почав інтенсивно видозмінюватися, утворюючи нові різновиди: авангардний роман («Жанна-батальйонерка» Ґео Шкурупія), неоромантичний роман («Майстер корабля» Ю. Яновського), психологічний роман («Місто» В. Підмогильного), утопічний роман («Сонячна машина» В. Винниченка), пригодницько-авантюрний роман («Чорний ангел» О. Слісаренка) та ін.

Обкладинка книжки Ґео Шкурупія «Жанна-батальйонерка». 1930 р.

Теми й проблеми прозових творів. У 20-х роках ХХ ст. тема революції все ще була популярною, але поступово відходила на задній план.

У 30-х роках ХХ ст. у творах багатьох прозаїків відчувається часткова ідеологічна заангажованість. Актуальним стає зображення нового побуту, нових стосунків між людьми, майстри епічних жанрів більше уваги приділяють особистості та її внутрішньому світу, людині активної дії, яка здатна протистояти хаосу світу.

Через прозріння й розчарування в пореволюційній дійсності з'являються апокаліптичні сюжети, своєрідні антиутопії («Повість про санаторійну зону» М. Хвильового, оповідання «В епідемічному бараці» В. Підмогильного). Популярним стає мотив «зайвих людей», загублених у часі й просторі, а також тема внутрішнього роздвоєння, яка найпотужніше прозвучала в новелі М. Хвильового «Я (Романтика)».

3. Прочитайте життєпис М. Хвильового й перекажіть його (усно).