Василь СТУС (1938—1985)

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Гайсинського району на Вінниччині. Разом із батьками переїхав до міста Сталіно (нині Донецьк). Закінчив середню школу, вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту. Був учасником літературного об'єднання «Обрій». Після університету вчителював, служив в армії на Уралі. Повернувшись додому, працював учителем та літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас».

Василь Стус

Дмитро Стус, син поета, писав: «Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як на донецький масштаб, творче товариство з літературної студії «Обрій» ніби провокували до праці. І хоча якість більшости віршів не задовольняла поета, але пошуки в різних напрямках дозволили відкинути «не свої» творчі путі».

1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Перебуваючи в Києві, брав участь у літературному житті, входив до Клубу творчої молоді.

У вересні 1965 року під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» разом з іншими «шістдесятниками» публічно виступив проти арештів української інтелігенції. За це поета виключили з аспірантури. Довелося заробляти на життя на різних тимчасових роботах. Поезію не друкували: через «неблагонадійність» автора не було видано вже підготовлену збірку «Круговерть».

Дмитро Стус зауважує: «Збірка «Круговерть» складалася з трьох розділів — «Рожеве півколо», «Біль — Білий день» та «Круговерть». На жаль, повністю реконструювати її текст неможливо, бо після того, як 1965-го року було розсипано її набір, поет не зберіг рукопис. Готуючи до друку збірку «Зимові дерева», він просто вийняв машинописи кількох десятків віршів і приєднав їх до нової книжки».

Портрет Василя Стуса (Опанас Заливаха, 1980-ті)

Перша з опублікованих збірок мала назву «Зимові дерева» (вона вийшла за кордоном 1970 року). У збірці виявилося поетове ставлення до радянської дійсності, неприйняття лицемірства й інтелектуальної задухи. Автор звернувся до мотивів кохання, розчарування, самоти. Готуючи збірку до видання, Василь Стус склав передмову — «Двоє слів читачеві», у якій розповів про себе найсуттєвіше й виклав свої погляди на поезію. Зокрема, він писав: «...поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще — ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи! Один з найкращих друзів — Сковорода».

У січні 1972 року за активну громадянську позицію поета заарештували й засудили до п'яти років позбавлення волі та трьох років заслання. У неволі він відмовився від радянського громадянства: «Мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом...». Після заслання поет повернувся до Києва, вступив до правозахисної організації — Української Гельсінської спілки.

Пам'ятник Василеві Стусу у Вінниці (Анатолій Бурдейний, 2002)

Не минуло й року, як В. Стуса знов ув'язнили. І новий вирок: десять років таборів та п'ять заслання. Поетові забороняли побачення з родиною, а наглядачі знищували записи його творів. Нестерпні умови, створені табірною адміністрацією, викликали невдоволення ув'язнених. За виступи проти свавілля наглядачів поета кинули в одиночну камеру, а потім відправили в карцер. На знак протесту В. Стус оголосив безстрокове голодування. Помер 4 вересня 1985 року.

Уже після смерті поета за кордоном вийшла його поетична збірка «Палімпсести» (1986).

Скульптурний портрет Василя Стуса (Борис Довгань, 1969)

На початку 90-х років ХХ століття, коли з розпадом Радянського Союзу було знято ідеологічне табу з постаті поета, дослідниця Михайлина Коцюбинська впорядкувала збірку поезій «Дорога болю» і видала художню спадщину митця в шести томах (дев'яти книгах). Аналізуючи останню збірку («Палімпсести»), дослідниця однією з головних рис Стусової поетики називає внутрішню структуру палімпсестів: «...на давніший текст нашаровуються пізніші, новіші, але не стираючи, не нищачи претексту — він проступає виразно, взаємодіючи в оригінальний спосіб із пізнішими нашаруваннями. Спогади, враження — давні, ще і ще давніші — відсуваються на задній план, осідають, але проглядають крізь пізніші напластування...».

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Чим зацікавила вас особистість Василя Стуса? Які запитання у вас виникли? У який спосіб ви могли б знайти відповіді на ці запитання? Які запитання ви б хотіли обговорити з однокласниками, однокласницями й учителями?
• 2. У зручній для вас формі (текст, план, таблиця, схема тощо) складіть за матеріалом підручника опорний конспект для розповіді про письменника.
• 3. Перегляньте відеофільм «Василь Стус. Феномен доби» (автор сценарію — О. Артеменко, режисер С. Ачинян). Що нового ви дізналися про поета? Які факти про життя Василя Стуса вас зацікавили? У фільмі є аудіозаписи віршів, які читає автор — Василь Стус. Яке враження справляє голос поета, його манера читання? Яким ви уявили поета?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

• 4. Погляньте на скульптурний портрет В. Стуса роботи Б. Довганя. Яку за характером людину зобразив митець? Чи відповідає цей портрет тому уявленню, яке склалося у вас після знайомства з біографією митця?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно