Берегти собори душ («Собор» Олеся Гончара)

Помітним досягненням українського соцреалізму став проблемно-філософський роман «Собор» (1968). Він зазнав гострої критики з боку партійних чиновників — саме через це його довго не перевидавали. Зокрема, твір зачепив за живе першого секретаря Дніпропетровського обкому комуністичної партії Олексія Ватченка. Цей впливовий керівник упізнав себе в образі одного з негативних героїв, адже й він так само, як і літературний персонаж, відправив свого батька до будинку літніх людей доживати віку — фактично відмовився від нього.

Особиста образа чиновника стала основним чинником упередженої критики, спрямованої проти роману. Насправді «Собор» є цілком соцреалістичним. Не слід забувати, що його створив один зі стовпів українського соцреалізму — визнаний радянською владою лауреат сталінських і ленінських премій.

У центрі художнього світу роману перебуває старовинний козацький собор. Основні події стосуються збереження давньої пам'ятки. Головним героєм виступає робітник і водночас студент Микола Баглай, який захищає собор від руйнування. Його підтримують небайдужі прості трудівники — мешканці робітничого селища Зачіплянки. А є ще й антигерой Володька Лобода, котрий уславився «діловою» ініціативою: мовляв, навіщо витрачати гроші на ремонт собору, коли можна просто створити видимість ремонту — взяти споруду в риштування. До того ж у цього комсомольського активіста визрів далекосяжний задум: чому б узагалі не знести собор («мотлох історії»), а на його місці не збудувати щось сучасне — наприклад, критий ринок та ще й гарне молодіжне кафе на додачу?

Наштовхнувшись на активний спротив, Лобода підступно знімає з історичної споруди охоронну табличку, але цей його підлий учинок викривають спостережливі громадяни, які знаходять табличку в кабінеті викрадача й доповідають про це вищому керівництву, а саме — секретарю обкому компартії. А коли до собору вдирається п'яна компанія, розгніваний Микола Баглай рішуче викидає звідти цих знавіснілих гультяїв, хоча одержує ножове поранення й сам потрапляє до лікарні.

Ведучи мову про «Собор», слід урахувати, що писався він за часів «хрущовської відлиги», коли межі творчої свободи дещо розширились. Цим і скористався автор роману, щоб звернутися до важливих і актуальних проблем збереження духовності та історичної пам'яті.

Звичайно, письменник не міг сказати всієї правди, тому й обмежився напівправдою. Собор у нього ніяк не стосується християнства й узагалі не фігурує як культова споруда — він є лише пам'яткою архітектури й символом народної (не християнської) духовності. Та й сам автор чітко визначив свої наміри: «Хотілося сказати слово на захист того, що було виплекане творчим генієм народу. Було бажання також сказати і про такі негативні явища, як пустодзвонство, кар'єризм, нехтування народною мораллю».

Кадри Дніпробуду (Карпо Трохименко, 1937)

Пустодзвонство й кар'єризм у літературі соцреалізму були звичним об'єктом викриття. Увага до таких недоліків ще й усіляко заохочувалась, адже їхня критика не торкалась основ радянського ладу, а лише сприяла його покращенню. Автор послідовно тримався практики викриття часткових недоліків і уникав заборонених тем, а ще надміру ідеалізував позитивних героїв.

Скажімо, його Микола Баглай — високоморальний і високодуховний будівничий радянського ладу. Він і народився під час війни — просто в окопі, гарно вчився, але не перетворився на гнилого інтелігента: навчання в інституті поєднав із працею металурга. А щоб іти в ногу з часом, сконструював корисну систему для очищення заводських викидів. До того ж він і спортсмен, його захопленням є «культ здорового античного тіла». А ще Микола Баглай дуже цінує мистецтво, архітектуру й поезію. І в особистих стосунках зі своєю обраницею Єлькою Чечіль завжди порядний і уважний. Під його впливом ця дівчина набуває впевненості у своїх силах та повертає втрачену віру в людей. І взагалі поряд із Миколою — лише хороші та красиві люди. Таким є, наприклад, мудрий учитель математики Хома Романович, який закликає: «Собори своїх душ бережіть, друзі... Собори душ!..». А от Володька Лобода зовсім не такий. Із доброї робітничої родини, але майже не думає про людей, лише про себе. За активну громадську позицію одержав посаду — завідує «культурою району». Ще й квартиру дали від держави. Тільки за це Володька відплатив невдячністю зачіплянській громаді, та що там, рідного батька, уславленого сталевара й героя соціалістичної праці, відправив до будинку ветеранів! Звичайно, його хитрі наміри кар'єриста зазнають повного краху, а сам Володька Лобода постає перед необхідністю виправитися — переосмислити й змінити свою хибну життєву позицію.

Коментар фахівця

Основним сенсом роману Олеся Гончара є пошук опори духовності, пошук живих джерел людяності, розгадування народних традицій і святинь, за які тримається народ у розхитаному світі стандартизації, в прагненні зберегти своє єство, своє обличчя. <...> У романі ставиться велика проблема Людини й духовного середовища, яке має зміцнювати, кристалізувати «щось вище» — людське начало — та охороняти його від розпаду під впливом бездушних чинників.

Євгeн Сверстюк, поет, філософ

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справив на вас роман? Чи є назва роману символічною?
• 2. Коли було написано роман «Собор»? Де й коли відбуваються події «Собору»?
• 3. Назвіть персонажів роману «Собор».
• 4. Як у романі розкрито зв'язок минулого й сучасності?
• 5. Які негативні риси втілено в образі Володьки Лободи?
• 6. Схарактеризуйте образи Миколи Баглая та Єльки.
• 7. Як вирішується в романі проблема духовності?
• 8. Визначте роль вставних новел у романі «Собор».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Борзенко, Лобусова (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)