Войти
Закрыть

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937)

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці на Лемківщині в сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, вступив на філософський факультет Львівського університету. Студіював польську філологію. Був членом україністів при Товаристві прихильників освіти. Цікавився сучасною літературою, зокрема й українською. Добре знав і цінував поезію П. Тичини, М. Рильського, Є. Плужника. Віршувати почав у гімназії, тоді ще польською мовою. В університеті почав писати українською. Уперше опублікував свою поезію 1931 року в журналі «Вогні». Тоді ж захопився музикою й малярством. По закінченні університету, окрім поезії, писав ще й статті про літературу, фейлетони, працював над художніми перекладами. Свої твори друкував у виданнях «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми». Деякий час був співредактором журналів «Дажбог» і «Карби». Випробував сили в прозі та драматургії (збереглись незакінчена новела «Три мандоліни», фрагмент повісті «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш»). Головним набутком Б.-І. Антонича є поезія. Він видав збірки «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). А «Зелена Євангелія» (1938) й «Ротації» (1938) побачили світ уже після його смерті. Критики називали Б.-І. Антонича «найбільшим після Франка національним поетом». Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя....
0 Переглянути

Літературне життя Західної України

11 Клас

До початку ХХ століття західні українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття — входили до складу Австро-Угорської імперії. По завершенні Першої світової війни імперія припинила своє існування. Натомість 1918 року постали нові держави, серед яких була й Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) зі столицею у Львові. Унаслідок агресії польського війська ця Українська держава 1919 року припинила своє існування. Східна Галичина потрапила до складу Польщі, Північну Буковину окупувала Румунія, а Чехословаччина захопила Закарпаття. Перед українським населенням постала загроза культурної асиміляції. Українські школи було перетворено на польсько-українські, а у Львівському університеті припинено роботу українських кафедр. Польська адміністрація всіляко придушувала український визвольний рух, що був природною реакцією на національні обмеження й переслідування. За цих умов громадська роль літератури відчутно зросла. Письменники сприяли піднесенню національної самосвідомості. Не обмежуючись ідейними пошуками, вони збагатили літературу новими художніми знахідками: сміливо сприймали зарубіжні традиції, зокрема такі мистецькі напрями, як імпресіонізм, символізм, експресіонізм, сюрреалізм....
0 Переглянути

Володимир Свідзинський (1885—1941). Магія спогадів («Прозорий січень небо розтворив...»)

11 Клас

Важливу роль у творчості В. Свідзинського відіграє мотив пам'яті, що зазвичай поєднується з гострим емоційним переживанням непоправної втрати. Багатьом людям властиво бачити минуле в узагальненому образі «щасливих днів» (на противагу безрадісному теперішньому й невизначеному майбутньому). Вірш «Прозорий місяць небо розтворив...» саме такий: картина зимової природи навіює ліричному героєві світлі спогади про колишнє — безнадійно втрачене. У спогадах ліричного героя виокремлюється мотив кохання — його «первісна затаєна любов». А «мляве серце» і «плач» загострюють загальне драматичне переживання змарнованих можливостей. Поезія набуває філософічності завдяки залученню фольклорного образу «Дунай-ріки». Це поетичний символ, який у народній творчості може позначати умовний кордон: межу між батьківщиною і чужиною, світом живих і померлих тощо. А в поета образ Дунаю символізує межу між теперішнім і минулим — тими недосяжними «щасливими днями», до яких у спогадах лине душа ліричного героя. У цій поезії втілено важливі риси творчості В. Свідзинського, а саме властиві їй художній міфологізм і фольклоризм. Митець не просто залучав до своїх текстів міфологічні й фольклорні образи, а й переосмислював їх відповідно до власних творчих задумів....
0 Переглянути

Володимир Свідзинський (1885—1941). З надією на відновлення («Холодна тиша. Місяцю надламаний...»)

11 Клас

Недарма Василь Стус назвав творчість В. Свідзинського засобом «шляхетної герметизації власного духу». Із цим пов'язана й «несучасна сучасність» поета: у добу зростання ідеологічного тиску на мистецтво він обрав позицію невтручання, свідомої самоізоляції від бурхливих суспільних дискусій та злободенних проблем. В. Свідзинського найбільше цікавила людська душа у її складній взаємодії зі світом. Тож над усе він прагнув розібратися в самому собі: у нього навіть філософські роздуми мають дуже особистий характер, ось як у поезії «Холодна тиша. Місяцю надламаний...». Цей ліричний вірш, датований 1932 роком, розповідає про відновлення втраченої душевної рівноваги, і він, імовірно, навіяний особистою драмою: саме тоді поет розлучився з дружиною, яка забрала дочку й оселилась у родичів. Тому й образи у творі зустрічаємо відповідні: «холодна тиша», печаль, «як сніг на вітах»... І туга зрештою долається вольовим зусиллям — самозаглибленням і зосередженням на «трьох радощах». «Самотність, труд, мовчання». Саме вони й складають основу життєвої філософії ліричного героя, наповнюючи сенсом його існування. Символічний характер мають завершальні рядки поезії. Вони позначають надію ліричного героя на внутрішнє, душевне й духовне відродження, адже саме виноград у світовій міфології символізує відновлення життєвих сил людини....
0 Переглянути

Володимир Свідзинський (1885—1941)

11 Клас

Завершивши навчання, В. Свідзинський повернувся на Поділля, працював на різних посадах. Під час Першої світової війни близько двох років провів у війську. З осені 1918 року жив у Кам'янці-Подільському, був літературним редактором, архіваріусом, займався науковою діяльністю. 1925 року В. Свідзинський переїхав до Харкова, де працював у журналі «Червоний шлях», співпрацював із різними газетами й видавництвами. Восени 1941 року за сфабрикованим обвинуваченням поет був заарештований і невдовзі трагічно загинув. Літературна спадщина В. Свідзинського відносно невелика. 1912 року з віршем «Давно, давно тебе я жду...» він дебютував у київському журналі «Українська хата». Лише через десять років видав збірку «Ліричні поезії» (1922). За життя автора вийшли ще дві його книжки — «Вересень» (1927) і «Поезії» (1940). Книжка «Медобір» побачила світ 1975 року. Поет уславився своїми перекладами — з іспанської, французької, швейцарської, грузинської, вірменської, білоруської, російської літератур. Перекладав і твори античних авторів: Гесіода, Езопа, Арістофана, Овідія. А ще йому належить перший повний поетичний переклад «Слова про похід Ігорів, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» сучасною українською мовою....
0 Переглянути

Євген Плужник (1898—1936). Осінні роздуми («Вчись у природи творчого спокою...»)

11 Клас

Вірш «Вчись у природи творчого спокою...» увійшов до другої збірки Є. Плужника «Рання осінь» (1927). Зміст твору перегукується з назвою збірки, бо розкриваються в ньому емоції, що викликають «вересневі дні». Стриманість і виваженість — характерні ознаки цієї поезії. Вона має форму монологу, зверненого до уявного співрозмовника. Хто він, цей «ти», до якого звертається ліричний герой твору? Можливо, кожен, хто читає поезію. Можливо, близька поетові конкретна людина, яка збилася «на манівці». А, можливо, і сам поет, який у звичній картині ранньої осені здатен побачити мудрість природи, таїни буття. У творі розвивається мотив гармонії, універсального усталеного ритму. Внутрішній стан героя — спокій і рівновага. Такого стану він досягає завдяки спогляданню вересневої природи. Герой усвідомлює просту мудрість «певного шляху», до якої приходить людина, уже поблукавши життєвими манівцями. Можливо, поза цим — авторська вітаїстична віра в могутній природний плин усього сущого, часткою якого є й людина з її творчими амбіціями?...
0 Переглянути

Євген Плужник (1898—1936). Захоплений світом («Ніч... а човен — як срібний птах!..»)

11 Клас

Лірична поезія «Ніч... а човен — як срібний птах!..» увійшла до збірки «Рівновага», що її автор не встиг видати, бо був заарештований. Невеличкий вірш і лише декілька образів. Ніч і човен... А ще місяць — силует човна у світлі місяця нагадує срібного птаха. Які найперші асоціації може викликати ця картина? Які спогади вона навіює? Можна пригадати народну ліричну пісню «Місяць на небі, зіроньки сяють...», адже в ній теж є ніч, місяць і човен. А можна й твір Михайла Старицького «Виклик» («Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...»). А ще відомі рядки з «Причинної» Тараса Шевченка: «І блідий місяць на ту пору / Із хмари де-де виглядав, / Неначе човен в синім морі, / То виринав, то потопав». Ці образи є традиційними в мистецькому досвіді українців. Звичайно, Євген Плужник, пишучи твір, спирався на рідний культурний досвід, який єднав його із читачами й читачками. Однак поет ним не обмежився, а пішов далі — поза традицію, розвинув її, ускладнив і збагатив. Це надало твору філософської місткості й глибини. Традиційний образ човна набуває символічного значення й уподібнюється до особистості, що перебуває в стихійному світовому русі. А ліричний герой поезії постає як вдумливий спостерігач, котрий немовби відкриває в собі доти незнану рису — здатність інтуїтивно проникати в сутність буття. Це окрилений, охоплений радісним передчуттям дива оптиміст із щирим серцем, що сповнене світлих емоцій....
0 Переглянути

Євген Плужник (1898—1936). Ліричний герой

11 Клас

Лірика — це особливий і найбільш суб'єктивний рід літератури. Враження від дійсності постають у ній через емоції, роздуми, вольові імпульси, відчуття та прагнення людини. Уся система художніх засобів у ліричному творі підкоряється розкриттю цілісного руху людської душі. Лірика — рід літератури, в основу якого покладено емоції, переживання людини. Та при цьому лірика не замикається у сфері внутрішнього життя. Вона виявляє душевні стани, емоції, що постали внаслідок зосередження особистості на «зовнішній» реальності. Лірична поезія художньо відтворює й навколишню дійсність, наприклад у філософських, пейзажних та громадянських творах. Ліричний герой — носій думок, переживань у ліричному творі. У ліриці носієм переживання виступає ліричний герой. Це немовби художній двійник поета. Автор-поет і його ліричний герой співвідносяться між собою як прототип і художній образ: дійсні життєві факти зазнають естетичного перетворення й узагальнення. Адже лірика не лише фіксує почуття людини, а й збагачує, трансформує їх — створює заново в новому художньому світі. Сформовані авторською уявою психологічні ситуації можуть народитись із реальних або вигаданих джерел. Тому й не слід ототожнювати поета і його ліричного героя: вони дуже схожі, але аж ніяк не ідентичні....
0 Переглянути

Євген Плужник (1898—1936)

11 Клас

Євген Павлович Плужник народився 14 грудня 1898 року в слободі Кантемирівці Богучарського повіту Воронезької губернії (тепер Воронезька область Росії). Початкову освіту здобув у Кантемирівській школі, навчався в гімназії. Працював сільським учителем на Полтавщині, пізніше перебрався до Києва. Там вступив до Музично-драматичного інституту, але через хворобу мусив залишити навчання. Поезію почав писати в гімназії — тоді ще російською мовою. А коли жив у Києві, перейшов на українську. Перші вірші опублікував у журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин. Входив до київських літературних організацій «Аспис» (Асоціація письменників), «Ланка» і МАРС. За життя поета побачили світ збірки «Дні» й «Рання осінь». Він також підготував до друку поетичну книжку «Рівновага». У доробку Є. Плужника є також роман «Недуга» і три драматичні твори. 1934 року Є. Плужника заарештували і за сфабрикованим обвинуваченням засудили до розстрілу, згодом його замінили десятьма роками ув'язнення. Невдовзі після арешту та слідства хворий на туберкульоз поет потрапив до радянського концентраційного табору на Соловецьких островах, що в Росії. Помер Є. Плужник у тюремній лікарні 2 лютого 1936 року....
0 Переглянути

Максим Рильський (1895—1964). «Добре бути молодим...» («У теплі дні збирання винограду...»)

11 Клас

Про молодість і кохання написано багато поетами різних епох. У М. Рильського нібито теж про це, але вже з наголосом на філософській ноті: зустріч двох людей, розмова — легкий флірт, а в підсумку все ж таки «Добре бути молодим», що скеровує до роздумів про сенс людського життя — про його найбільш щасливу пору. Здається, щось подібне могло статися будь-де й будь-коли. Але позачасову легкість порушує згадка про Кіпріду (одне з імен Афродіти, богині вроди й кохання), і ця алюзія непрямо залучає додаткові мотиви, зокрема мандрів і розлуки. Про твір М. Рильського знавець античної літератури Андрій Содомора зауважив: «Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка феакійського володаря Алкіноя — «білораменна» Навсікая. Вона — з того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він — чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом блукав і «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив...». Зустріч, закоханість і... розлука, адже через тугу за батьківщиною Одіссей мусив залишити Навсікаю та продовжити свої мандри....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ... 47
Назад

Навігація