|
Усі три основні роди літератури в красному письменстві бароко, романтизму, реалізму й модернізму реалізовувалися згідно з актуальними проблемами свого часу й потенційними творчими силами митців. Пригадайте, у давній українській літературі паралельно існували жанри високого й низького бароко; тогочасні поети на українських теренах творили в рамках силабічної системи віршування, а драма як рід літератури і драматичні театральні дійства (вертеп, шкільна драма) переважно орієнтувалися на біблійні сюжети та побутові сценки. Барокова проза представлена «моліннями», «повчаннями», дорожніми нотатками прочан-мандрівників, які відвідували Святу землю, та чернечими пригодами й випробуваннями (паломницька література), вам відомими насамперед із «Києво-Печерського патерика». Бароко синтезувало здобутки двох епох - Відродження (Ренесансу) та Середньовіччя (Готики). З одного боку, література цього періоду звертається до змісту й форми готичного мистецтва, з іншого - вбирає ренесансні культурні відкриття. Основні риси бароко: Бог постає як вершина досконалості, основа буття, Абсолют; у людині вбачають найдосконаліше творіння Бога; література - рухлива й динамічна, їй притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття; утверджується складна, вигадлива форма творів: з'являються поезії у вигляді хреста, ромба тощо, популярними стають акровірші; текстам властиві примхливість, надуманість, пишномовність, вони наповнені гіперболами, гротеском, антитезами, алегоріями; гармонійно поєднуються трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним, синтезуються християнські та язичницькі елементи. Неперехідними рисами, колись характерними для творчості барокового поета Івана Величковського, можна вважати експериментальність, спробу явити в усій красі «мистецтво для мистецтва» (термін ХІХ ст.) - адресоване насамперед інтелектуальним читачам і запропоноване як взірець для наслідування поетам-сучасникам - синтез ідей, синтез мистецтв, синкретизм1....
|