Поневіряння другорядних персонажів - Мариньки Богодухої та Олекси Німого - виступають тлом родинної саги, підтвердженням того, що страждають усі, а щастя - мало й воно майже не дістається нікому (винятком у творі виявляється лише подружжя Павла і Доці Чев'юків, яким заздрить стара Василина, рідна мати Павла).

Хоча роман Марії Матіос має чітко означені просторово-часові рамки (гуцульське село в часи Австро-Угорської імперії), своєю проблематикою він зачіпає багато «вічних» тем і проблем: кохання, щастя, гнітюча самотність людини навіть у лоні власної сім'ї.

Перша новела роману «Чотири - як рідні - брати» назвою асоціюється з повістю Юрія Федьковича «Три як рідні брати», але якщо у Федьковича чужі люди проявляють благородство у стосунках, то два з чотирьох рідних синів Кирила й Василини Чев'юків виявляються гіршими від лютих недругів. Особливо вражає мамин улюбленець Андрій, розпусний, підлий і користолюбний чоловік. Саме він видає Варварчуку Дмитрикову й Петрунину таємницю, стоїть на варті, коли Іван та Грицько вбивають брата, згодом фальсифікує заповіт і присвоює основну частину батьківського майна.

Оксентій Чев'юк спочатку постає безликим і слабовольним чоловіком, мовчки зносить численні зради своєї дружини Єлени, але згоджується взяти участь у авантюрі Андрія, щоб за сфальсифікованим заповітом отримати землю, яку старий Чев'юк насправді віддав Павлові.

Наймолодший із братів Чев'юків - Дмитрик - парубок із романтичною душею. Любов Дмитрика до Петруні - фатальна апріорі, а розплата за переступ - жорстока.

Павло Чев'юк - єдина чесна людина в сім'ї. Не отримавши від батька спадщини, яку хитрістю запопали Оксентій і Андрій, Павло з вірною дружиною власними руками доробляється поля, не меншого площею і не гіршою якістю від того, що насправді йому заповів батько.

Старше покоління Чев'юків, Василина й Кирило, одружилися без любові, а з вигодою, заради маєтків. Цей гріх обоє спокутують усе життя, але коли примітивна Василина не розуміє, чому доля її не милує, то Кирило, який палко в юності кохав Мариньку, яка через його одруження двічі пробувала собі вкоротити віку, завжди з болем у серці згадує, як руйнував по всіх горах гойданки, ним же змайстровані для колишньої коханої, і відчуває, що розплата за зраду неминуча.

У другій новелі - «Будьте здорові, тату» - гостро порушується проблема сімейного насильства. Віддаючи заміж молодесеньку Петруню за підстаркуватого, позбавленого чоловічої сили, але заможного Івана Варварчука, Гаврило Дячук повністю улягає сільським звичаям. Зрештою «Іван б'є Петрусю чи не щотижня». А мрія про дитинку доводить молоду жінку до того, що вона потай від усіх колихає і навіть годує груддю ганчір'яну ляльку, і після смерті Дмитрика робить це своє уявне дитятко з сорочки коханого.

Жіночий світ у романі «Майже ніколи не навпаки» багатограний і представлений різними психотипами. Але образ Петруні й Мариньки - особливі. Обом їм Бог послав єдине на все життя велике кохання, обом воно не принесло щастя, а лише найстрашніші випробування.

Назвою роману авторка підкреслює, що в житті майже ніколи не буває по-іншому, ніж сталося з її героїнями. Жінка в чоловічому світі - жертва, наймичка, служниця, але: «Навіки завойованих жінок, як і навіки завойованих територій, узагалі не існує» (Марія Матіос).

Діалог із текстом

• 1. Чому свій роман письменниця назвала сімейною сагою? Спростуйте або доведіть слушність такого трактування.
• 2. Порівняйте головні чоловічі й жіночі образи героїв роману (на вибір).
• 3. Об'єднайтеся у «малі» групи й підготуйте розповіді про сім'ї Чев'юків, Варварчуків, Кейванів. Кого із членів цих сімей вам найбільше жаль? Чому саме?