|
Першопочатки творчості Галини Пагутяк визначає В. Габар: «Вона ввійшла в літературу рано, двадцятирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи». Нині у творчому доробку Пагутяк понад 20 книжок прози, серед яких «Діти» (1982), «Господар» (1986), «Потрапити в сад» (1989), «Гірчичне зерно» (1990), «Записки Білого Пташка» (1999), «Захід сонця в Урожі» (1993), «Перевал» (1994), «Основа» (1995), «Книга снів і пробуджень» (1995), «Кур’єр Кривбасу» (1996), «Дукля» (1994), «Смітник Господа нашого» (1996), «Радісна пустеля» (1997), «Біограф Леонтовича» (2001), «Слуга з Добромиля» (2006), «Зачаровані музиканти» (2010), «Сни Юлії і Германа» (2011), есеї та поезії. Для повістей та оповідань Пагутяк періоду 1980-х років характерний реалістичний або ж фантастичний стиль, натомість твори 1990-х вирізняються стилістичною неоднозначністю. Художній світ творів Галини Пагутяк специфічний: поєднання реального й ірреального, дійсного й умовного («Записки Білого Пташка», «Смітник Господа нашого»), елементи казкового й лірико-романтичного («Лялечка і Мацько», «Бесіди з Перевізником»), психологічного й фантастичного («Господар», «Гірчичне зерно»). Вона концентрує увагу на персонажах, їхніх стосунках у Просторі. Романи та повісті засвідчують своєрідне використання сюрреалістичних тенденцій, традицій класичного й «нового» роману, карнавального хаосу, постмодерної гри («Смітник Господа нашого»), символомислення та біблійних ремінісценцій («Радісна пустеля»); художніх прийомів сну (як форми неусвідомлюваної психіки), фрагментарного «потоку свідомості», специфічного хронотопу (тривимірного часу і двовимірного простору), мозаїчної композиції, принципу кіномонтажу тощо. У її творах порушено проблеми пошуку і сенсу буття, самопізнання людини, самотності особистості, що засвідчує їх екзистенціалістський характер....
|