Іван Франко (1856-1916)
- 10-01-2023, 20:25
- 215
5 Клас , Українська література 5 клас Авраменко (повторне видання) 2022
Іван Франко
(1856-1916)
Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичах, що неподалік від м. Львова. Його родина, як на ті часи, була досить заможною. Батько працював сільським ковалем. Мати походила із шляхетського роду, була гордої вдачі, мала чутливе до краси серце, багато співала народних пісень, що впливало на формування Івана як майбутнього письменника.
«Якесь воно не таке, як люди», — казали про нього сусіди, і це ж саме «не таке» помічав у ньому й батько, вирішивши віддати сина в якусь науку. Спочатку хлопець навчався в початковій школі сусіднього села, яку вважали кращою, ніж у Нагуєвичах. Він був дуже здібним: за два роки навчився читати українською, німецькою та польською мовами (до речі, українською навчився читати за десять днів!).
Згодом Іван здобував освіту в так званій «нормальній» школі Дрогобича, а потім — у Дрогобицькій гімназії. Навчання в цих закладах було марудним1: талановитий сільський хлопчик із Нагуєвичів постійно зазнавав знущань від своїх учителів, адже ті ставилися з повагою лише до дітей із дуже заможних і відомих родин. Незважаючи на це, Іван за підсумками навчального року виявився найкращим учнем. І не дивно, адже він мав феноменальну2 пам’ять: «Пам’ять у мене була така, що лекцію з історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати майже слово в слово!» З його успіхів особливо тішився батько, про нагородження за успіхи в навчанні (на святковій лінійці) письменник згадував: «Я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду, то я почув, що він голосно заплакав». А через два місяці в дев’ятирічного Івана батька не стало...
1 Марудний — нецікавий, нудний.
2 Феноменальний — винятковий, рідкісний.
Щоб утримувати родину із чотирма дітьми й господарство, мати вимушена була вдруге вийти заміж. Вітчим виявився доброю людиною, він сприяв тому, щоб хлопець продовжував навчання. Як і в «нормальній» школі, у Дрогобицькій гімназії Іван також став найкращим учнем. У цей час (йому було шістнадцять років) померла мати. Щоб хоч якось заробляти на прожиття, він давав однокласникам із багатших родин платні уроки з математики, іноземної мови й історії. А ще однокласники згадували, що І. Франко писав за них твори, усі вони були змістовними й різними, хоча й на одну тему. А вчитель дивувався, як швидко та суттєво підвищувалася грамотність у класі.
Навчаючись у гімназії, Іван зібрав чималу бібліотеку — майже п’ятсот книжок, захопився фольклором. Спочатку пісні записував від матері, далі — там, де тільки випадала нагода. Уже незабаром уклав два великі зошити записів — майже вісімсот творів!
У дев’ятнадцятирічному віці хлопець вступив на філософський факультет Львівського університету. Як талановитого й успішного студента, його звільнили від плати за навчання, призначили заохочувальну стипендію1. Згодом І. Франко продовжив навчання в Чернівецькому університеті, а у Відні захистив наукову роботу, здобувши ступінь доктора філософії.
1 Стипендія — регулярна грошова допомога.
Особливе місце у творчості письменника посідають його твори для дітей. Дуже популярна для маленьких читачів і читачок його збірка казок «Коли ще звірі говорили». До неї ввійшли такі казки, як «Фарбований Лис», «Осел і Лев», «Як Лисиця сама себе перехитрила», «Лисичка і Журавель» та ін. У казках майстерно змальовано риси тварин: хитрість лисиці, упертість осла чи незграбність ведмедя. Одну з них ви обов’язково прочитаєте. А хто зацікавився дитинством І. Франка, той може більше про нього дізнатися з автобіографічних2 оповідань письменника «У кузні», «Малий Мирон», «Олівець».
2 Автобіографічний — твір, у якому письменник/письменниця розповідає про події свого життя.
ФАРБОВАНИЙ ЛИС
Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, наставляли на нього заліза1 або підкидали йому затруєного м’яса, нічим не могли йому доїхати кінця. Лис Микита кпив2 собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було сміливішого, вигадливішого та спритнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання й ніколи не повертався з порожніми руками.
1 Залізо — тут: пастка.
2 Кпити — глузувати, насміхатися.
Се незвичайне щастя й та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що немає нічого неможливого для нього.
— Що ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста й просто з торговиці курку вкраду.
— Ет, іди, не говори дурниць! — уговкували його товариші.
— Що, дурниць? Ось побачите! — решетився3 Лис.
3 Решетитися — тут: вихвалятися.
— Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся на блоху, щоб тебе не побачили й не роздерли.
— От же побачите: і на блоху не перекинуся, і не роздеруть мене! — товк своє Лис і поклав собі міцно зараз завтра, у сам торговий день, побігти до міста та з торговиці вхопити курку.
Але сим разом бідний Микита таки перечислився4. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною5, дістався аж до середмістя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю та повернутися назад. А на вулиці й на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита й у сні не бачив, і в гарячці не чував.
4 Перечислитися — тут: прорахуватися.
5 Ярина — тут: городина.
Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав. Посидівши пару годин у бур’яні коло плоту, що притикав до вулиці, він освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди і як найліпше бігти, щоб осягнути свою ціль, Лис Микита набрався відваги, розбігся й одним духом скочив через пліт на вулицю. Вулицею йшло та їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримітив, і нікому до нього не було діла. «От пес, так пес», — думали собі люди. А Микита тому й рад. Знітився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сиділи жінки, держачи на решетах, у кошах і кобелях1 на продаж яйця, масло, свіжі гриби, полотно, сім’я, курей, качок та інші такі гарні речі.
1 Кобеля — торба.
Але не встиг він добігти до торговиці, коли йому настрічу біжить пес, з іншого боку надбігає другий, там видить третього. Псів уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто він, загарчали та і як кинуться до нього! Господи, яке страхіття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропі: що тут робити? Куди дітися? Недовго думаючи, він шмигнув у найближчі отворені сіни, а із сіней — на подвір’я. Скулився тут і роздивляється, куди б то сховатися, а сам наслухає, чи не біжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвір’ї в куті стоїть якась діжка. От він, недовго думаючи, скік у діжку та й сховався.
Щастя мав, бо ледве він щез у діжі, коли надбігли пси цілою купою, дзявкаючи, гарчачи та нюхаючи.
— Тут він був! Тут він був! Шукайте його! — кричали передні.
Ціла юрба кинулася по тісненькому подвір’ї, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса ані сліду немає. Кілька разів підходили й до діжі, але негарний запах, який ішов від неї, відганяв їх. Укінці, не знайшовши нічого, вони побігли далі. Лис Микита був урятований.
Урятований, але як!
У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби. Бачите, у тім домі жив маляр, що малював покої, паркани та садові лавки.
Власне, завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану й одразу розробив собі цілу діжу фарби та й поставив її в куті на подвір’ї, щоб мав на завтра готову. Ускочивши в сей розчин, Лис Микита в першій хвилі занурився в нього з головою і мало не задушився. Але потім, діставши задніми ногами дна бочки, став собі так, що все його тіло було затоплене у фарбі, а тільки морда, також синьо помальована, трошечки стирчала з неї. Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце в бідолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олії майже душив його, але що було діяти! Слава богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надійде господар бочки та застане його тут?
Але й на се не було ради. Майже вмираючи зі страху, бідний Лис Микита мусив сидіти у фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер у такім строї1 з’явився на вулиці, то вже не пси, а люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося, Лис Микита прожогом вискочив зі своєї незвичайної купелі, перебіг вулицю й, не спостережений ніким, ускочив до садка, а звідси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу. Довго ще тяглися за ним сині сліди, поки фарба не обтерлася трохи та не висохла.
1 Стрій — убрання.
Уже добре стемніло, коли Микита добіг до лісу, і то не в тім боці, де була його хата, а геть у протилежнім. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бігти зо дві милі, але на се в нього не ставало вже сили. Тож, підкріпившися трохи кількома яйцями, що знайшов у гнізді перепелиці, він ускочив у першу-ліпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився в ньому з головою і заснув справді як після купелі.
Чи пізно, чи рано встав він на другий день, сього вже в книгах не записано, — досить, що, уставши з твердого сну, позіхнувши смачно й сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокійно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. «Саме добра пора на полювання!» — подумав. Але в тій хвилі зирнув на себе:
— Господи! — аж скрикнув неборачисько. — А се що таке?
З переляку він кинувся тікати, але сам від себе не втечеш! Зупинився та знову придивляється:
— Та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мій хвіст, мої ноги?
Ні, не пізнає, не пізнає, та й годі! Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими ґудзами1, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього не хвіст, а щось таке величезне й важке, мов довбня або здоровий ступернак2, і також колюче.
1 Ґудз — ґуля.
2 Ступернак — товкач.
Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися — не йде. Пробує обкачатися в траві — не йде! Пробує дряпати із себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися від фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!
У тій хвилі де не взявся Вовчик-Братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, усього в колючках і ґудзах, з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив із переляку, а отямившися, як не пішов утікати, — ледве хлипає! Подибав1 у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — усі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив та, знай, тільки лепоче:
— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!
— Та що, що таке? — допитують його свояки.
— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!
1 Подибати — зустріти.
Що за диво! Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жменьки волосся з-між очей та пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся, але, де тобі, усе дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна2 година, звірі присудили йти їм усім у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собі ж та й кинулися врозтіч. Де ж пак! Такого звіра ні видано, ні чувано, відколи світ світом і ліс лісом. А хто там знає, яка в нього сила, які в нього зуби, які кігті та яка його воля?
2 Непорадний — тут: лихий.
Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отсе тепер і на інших звірів.
«Гей, — подумав собі хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте, лишень, я вам покажу себе!»
І, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов у глиб лісу, де знав, що є місце сходин для всієї лісової людності. Тим часом гомін про нового нечуваного й страшного звіра розійшовся геть по лісі. Усі звірі, що жили в тому лісі, хотіли хоч здалека придивитися до нового гостя, але ніхто не смів приступити ближче. А Лис Микита мов і не бачить сього, іде собі поважно, мов у глибокій задумі, а прийшовши посеред звірячого майдану, сів на тому пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь.
Сів і жде. Не минуло й пів години, як довкола майдану нагромадилося звірів і птахів видимо-невидимо. Усі цікаві знати, що се за проява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять і тільки чекають хвилі, щоб дати драпака1.
1 Дати драпака — утекти.
Тоді Лис перший заговорив до них ласкаво:
— Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.
Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:
— А ти ж хто такий?
— Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно й солодко говорив Лис.
Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не наважилися.
— Слухайте, любі мої, — говорив Лис Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! У звірячім царстві запанував безлад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя та свойого добра. Іди на землю й будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді та не допускай нікому кривдити моїх звірів!»
Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.
— Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?
— Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита.
Нечувана радість запанувала у звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки й ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіма голодними.
Знову радість, знов оклики зачудування й подяки. От цар! От добродій! От премудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у бога за дверима!
Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Усе готове, зарізане, навіть обскубане й обпатране приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи.
Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голодний. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той Богу дякував, що живе. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього й ласкавого царя, а надто такого не схожого на всіх інших звірів.
І Лис Микита, ставши царем, жив собі, як у бога за дверима. Тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався й спав тільки на м’якій перині. І взагалі він пильнував, щоб нічим не зрадити перед своїми міністрами, що він є Лис, а не звір Остромисл.
Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він став на царство. Звірі надумали святкувати врочисто той день і справити при тій нагоді великий концерт. Зібрався хор із лисів, вовків, ведмедів, уложено чудову кантату, і вечором після великих процесій, обідів і промов на честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж вухо в’януло. Але як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши морду, як задзявкає й собі по-лисячому!
Господи! Що стало? Усі співаки відразу затихли. Усім міністрам і слугам царським одразу мов полуда з очей спала. Та се — Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!
І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величну мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе, усі кинулися на нещасного Лиса Микиту й розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві й дасть йому добре одуритися, коли який драбуга1 отуманить нас, обдере, оббреше й ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім лисі».
1 Драбуга — тут: пройдисвіт.
Розвиваємо компетентності
Як Лис Микита став царем звірів? Як він керував своїм царством? Як у вашому класі вибирали старосту? У який спосіб вибирають Президента в Україні? Поміркуйте, чому, вибираючи ватажка, важливий голос кожної людини.
До речі
У кожного народу є свої звірі-улюбленці. З давніх-давен найбільшу популярність у нас мають вовк, лисиця й ворона, про яких складено багато казок, прислів’їв і приказок. Фольклористи нараховують 147 прислів’їв і приказок про вовка, 51 — про лисицю та 49 — про ворону. Поведінка цих тварин часто нагадує людську вдачу, тому, читаючи байки про вовка й лисицю, ми вбачаємо в них хижу й хитру людину. Значно меншу популярність має лев (усього 7 приказок). Чому? Напевно, тому, що він цар звірів в екзотичних країнах, а в нас верховодить тваринами ведмідь, про нього народ склав 27 прислів’їв і приказок. Серед домашніх тварин народними улюбленцями є собака (197 стійких висловів), кінь (150) і свиня (99).
Теорія літератури
Мова автора та персонажів
Ми вже згадували про мову автора й персонажів, коли йшлося про виразне читання (с. 45). У літературних творах розповідь ведеться від імені особи, її називають мовою автора, а репліки дійових осіб — мовою персонажів (або дійових осіб).
Мова персонажів подається в діалогічній формі: репліки дійових осіб чергуються, а перед ними стоять тире. Мова автора менш емоційна, це помітно і за змістом, і за використанням розділових знаків у кінці речень. У мові персонажів переважає знак оклику (часто використовують знак питання), а в авторській розповіді здебільшого вживають крапку або три крапки.
Мова автора та мова дійових осіб тісно пов’язані між собою, вони постійно чергуються й становлять єдине ціле — художній твір.
Як уже зазначалося раніше, мову автора й персонажів треба читати по-різному: авторську оповідь читають хоч емоційно й виразно, проте стриманіше, аніж мову дійових осіб. Читаючи репліки персонажів, треба ніби вживатися в образ героя, ставати на його місце, імітувати його прикметні особливості. Наприклад, читаючи слова лисиці, потрібно підсолоджувати сказане улесливим тоном, а слова вовка чи ведмедя треба передавати зі згрубілістю, зайця — невпевнено й боязко.
Під час виразного читання не забувайте про основні засоби декламації: логічний наголос, темп, силу голосу, тембр звука, дикцію, паузу й інтонацію.
Мова художніх творів буває двох видів: прозова та віршована.
Прозова мова не організована ритмічно, не віршована, вона подібна до тієї, якою ми спілкуємося в повсякденні. Прозою написані народні казки «Мудра дівчина», «Летючий корабель», народні легенди й перекази, літературна казка І. Франка «Фарбований Лис».
Відтворюємо прочитане
1. Першим побачив фарбованого Лиса Микиту й перелякався
- А Ведмідь
- Б Вовк
- В Кабан
- Г Олень
2. Мовою персонажа в казці «Фарбований Лис» є речення
- А «Усім міністрам і слугам царським одразу мов полуда з очей спала».
- Б «Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав».
- В «А хто там знає, яка в нього сила, які в нього зуби, які кігті та яка його воля?»
- Г «У звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій».
3. Відмінними між народними й літературними казками є
- А герої з тваринного світу
- Б неймовірні, фантастичні події
- В усна й писемна форми побутування
- Г чергування слів автора й персонажів
Аналізуємо зміст та особливості художнього твору
4. У чому полягає відмінність між словами автора й персонажів? Як їх треба читати?
5. Які казки вам більше до вподоби: народні чи літературні? Чому? Назвіть найвідоміших українських і зарубіжних майстрів казок.
6. Яке значення фразеологізмів: мов муха в окропі, дати драпака, мов у бога за дверима, мов полуда з очей спала?
7. Назвіть усіх персонажів казки «Фарбований Лис» і поділіть їх на головних і другорядних.
8. Поділіть казку на частини за змістом, дібравши до них заголовки. Запишіть їх у зошит.
9. Кого, крім Лиса Микити, I. Франко висміяв у казці?
10. Виберіть прислів’я та приказки, що якнайкраще характеризують казкового Лиса Микиту.
З лиса лише кожух добрий.
Лиса вбили — курям радість.
Лисиця спить, а курей бачить.
Старого лиса не виведеш із ліса.
Стара лисиця від собак захиститься.
І на хитру лисицю капкан знайдеться.
Творчо мислимо
11. Кубування. Виконайте завдання колективно.
- 1. Опишіть Лиса Микиту.
- 2. Лис Микита — алегоричний образ. Яку людину він вам нагадує? (риси вдачі, звички, вчинки)
- 3. Порівняйте Лиса Микиту з головною героїнею народної казки «Лисиця та Рак». Що в них спільного, а що відмінне?
- 4. Проаналізуйте поведінку Лиса Микити та мешканців лісу.
- 5. «Приміряйте» на себе образ Лиса Микити: визначте, яку спільну з ним рису ви маєте.
- 6. Лісові мешканці наприкінці казки розірвали Лиса Микиту. Чи справедливо звірі вчинили? Знайдіть аргументи «за» і «проти».
12. Якої помилки припустився художник в ілюстрації сцени вистрибування Лиса Микити з діжки (с. 79)? Виправте помилку, словесно домалювавши ілюстрацію.
Виконуємо домашнє завдання
1. Знайдіть у казці І. Франка «Фарбований Лис» такі слова автора, які інтонаційно потрібно читати, як мову дійових осіб. Позначте олівцем ці фрагменти.
2. Порівняйте казку І. Франка «Фарбований Лис» та індійську народну казку «Фарбований шакал», яку ви прочитали на уроках зарубіжної літератури. Чим вони подібні, а чим відрізняються?
3. Підготуйтеся до виразного читання уривка, що починається й закінчується такими словами: «Сів і жде. Не минуло й пів години... Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у бога за дверима!»
4. Прочитайте казку В. Королева-Старого «Мавка Вербинка». Випишіть у зошит незрозумілі слова.
Подумайте й розкажіть
• Що таке літературна казка?
• Чи хотіли б ви зіграти Лиса Микиту у виставі?
• Який епізод казки І. Франка «Лис Микита» вам найбільше сподобався?
Коментарі (0)