Войти
Закрыть

Микола Вінграновський (1936—2004)

5 Клас

Рік народження: 1936-й. Той, що дав літературі українській ще й Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало. Їх називали «дітьми війни». Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу багатьох їхніх творів. Це покоління відчувало свою органічну причетність до народу. Воно бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як батьки, що поверталися з фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й калічені, ставали до плугів і верстатів. Як їхні ровесники (та й самі вони!) вчилися уривками між прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива для школи й усілякою роботою на присадибній ділянці; читали при каганці, писали між рядків старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за підручниками займали чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте мріяли стати неодмінно льотчиками, моряками, вченими, дипломатами, артистами, поетами. Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих поривань, наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих духовних запитів......

Григір Тютюнник (1931—1980). «Дивак» (Скорочено)

5 Клас

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесь виходить з дому, мати наказує йому: — Гляди ж, сину, річкою не йди. Там ще лід молодий. Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ. Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах — вони стають тоді голі та сором’язливі, як стрижені допризовники. Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Дивись, хата виходить, з бовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням, аж доки хтось не гукне з двору:...

Григір Тютюнник (1931—1980)

5 Клас

У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Февдулович Тютюнник, помер. Я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав... У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок, його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах... Після того як батька забрали в тюрму в 1937 р., взяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, — мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Він і його дружина Наталя Іванівна Рябовецька вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками. Вони обоє працювали у школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав «Як упав же він з коня», «На майдані». Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко», — прекрасна казка. А до Донбасу, ще коли жив я з матір’ю і татом, добре запам’ятались мені Шевченків «Кобзар», «Під тихими вербами» Грінченка, «Хіба ревуть воли...», «Кайдашева сім’я», «Тихий Дон»......

Максим Рильський (1895—1964)

5 Клас

Максим Тадейович Рильський народився 1895 року в Києві в родині громадського діяча Тадея Рильського та селянки Меланії Федорівни. У сім’ї завжди панувала любов і злагода, повага до національних традицій і людини праці. Максим виростав у благодатному культурному середовищі: Рильські спілкувалися з родинами Лесі Українки, композитора Миколи Лисенка, драматурга Панаса Саксаганського, збирача українських дум і пісень Дмитра Ревуцького. Малий Максим вбирав у себе дух українства, у ньому зароджувалася шаноба до національної культури, історії, рідного слова. Максим Рильський здобував освіту вдома, потім навчався в приватній гімназії та Київському університеті. Але високому рівневі освіченості він завдячував перш за все самоосвіті і навчанню протягом усього життя. Дуже рано Максим почав римувати. Коли юному поетові виповнилося 15 років, він був уже автором першої поетичної збірочки «На білих островах»....

Євген Гуцало (1937—1995). «Лось»

5 Клас

Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив’ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки. Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали, і лось зрушив із лежбища, а потім і побіг. Чим далі біг, тим більшим сповнювавсь острахом, і хоча нічого вже не чув, крім приглушеного поцокування своїх ратиць об землю, ще довго не зупинявся. Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари. Лось поминув ялинник, потім байрак, і коли опинився серед примарно-млявого світла, яке випромінювали стовбури беріз, то зупинився і, задерши голову, намагався вловити той шум, який гаснув за ним. Вгамувавшись, лизнув язиком припорошену снігом землю, а потім неквапно попрямував до галяви, на якій любив найчастіше бувати....

Євген Гуцало (1937—1995)

5 Клас

Про своє дитинство розповідав у багатьох оповіданнях. Взагалі, тепер здається, що дитинство — найцікавіша пора, та пора, коли майбутнє життя — ще попереду. І хай це вогненні воєнні роки, хай голодні післявоєнні — однак чарівливість дитинства не пропадає навіть за таких умов. У мене й тепер буває дивне відчуття, наче я й по сьогодні зостався тією самою дитиною, яка вперше стала усвідомлювати себе у світі. Мабуть, дитинство — це справді і майбутня доля, і майбутнє життя. * Інтерв’ю — розмова журналіста з якою-небудь особою, призначена для опублікування у пресі, передачі на радіо або телебаченні. Як розпочиналось Ваше творче життя? — Як розпочиналось? Починалось, очевидно, з ранньої, ще зовсім у дитячі роки, любові до літератури. Ця любов прокинулась — і з часом уже не згасала, а, здається, тільки дужчала. В дитинстві, в перші повоєнні (частково — і воєнні) роки страх цікаво було довідуватись із книжок про життя, якого не знав і яке відкривав уперше. В ту пору книжка наче і була самим життям, і подеколи здавалася значно цікавішою від довколишнього. Бо довколишнє буття — звичне, знайоме, щоденне, близьке, в той час як книжка — це дійсність незнана, нова, незнайома, екзотична, з безліччю пригод. А які почуття героїв! З їхніми почуттями не могли зрівнятися ні твої власні, ні твоїх близьких....

Навігація