|
У цьому розділі ти прочитаєш оповідання Івана Нечуя-Левицького й Бориса Грінченка, із яких довідаєшся про шкільне навчання й літні забави дітей — твоїх однолітків/одноліток, які жили колись. А про проблеми твоїх сучасних ровесників/ровесниць дізнаєшся, коли познайомишся з героями та героїнями творів Оксани Сайко й Галини Кирпи. Сподіваємось, у цих творах ти знайдеш відповіді на багато запитань, що хвилюють тебе, а головне — навчишся краще розуміти інших людей. Пам’ятаю, мені було років шість або сім, як це діялось. Батько мій був тоді економом1 в одному селі. Економія стояла сливе край села, вся обсаджена вербами й тополями. За економією слався до кінця села широкий вигін, де весною і влітку пастушки пасли ягнята. 1 Економія — господарство в панському маєтку в XIX ст.; економ — людина, яка керувала цим господарством. Дома не було мені з ким гулять. Була в мене одним одна менша сестра, але така вередлива та плаксива, що й гулять і бавиться з нею було не можна. Поміркуй! • Якими почуттями пройняті спогади оповідача твору про його дитинство? • Які розваги автор згадує з найбільшим теплом? Нема мені дома з ким гулять, а гуляти, господи, як хочеться! Оце було втечу з хати на вигін до хлопців, бігаємо навперейми, наввипередки, граємо в довгої лози, загнуздаємось та граємо в коней. А набридне бігать, ідемо до річечки, що текла або слизила внизу край вигону, серед очерету та осоки. Лазимо було в лозах, понариваємо прездорові пучки ожини, наїмось, ще й позамазуємо пазухи ожиною. Прийду було додому й сестрі принесу пучок ожини. А мати мені тиче кислиці: «Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною?». Велика пак цяця — біла сорочка. Спробувала б мама, як гарно лазить в лозах та ожину рвати, то, може б, і не тикала мені кислиць, та ще й так часто....
|