Леся Українка (1871—1913)
- 31-12-2022, 15:47
- 239
8 Клас , Українська література 8 клас Кравець 2020 (F70)
Леся Українка
(1871—1913)
Леся Українка (справжнє ім’я та прізвище Лариса Петрівна Косач) — поетеса й громадська діячка, народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський (нині Житомирська область) у сім’ї урядовця.
В освіченій, культурній родині Косачів шанували мистецтво, поважали книгу. Леся навчилася читати в чотири роки. А на дев’ятому році життя дівчинка почала писати вірші.
Минав час, а з ним і пора дитинства золотого. На зміну йшли роки напруженого навчання. Через тяжку хворобу Леся навчалася вдома. Завдяки наполегливості й винятковим здібностям вона згодом стала високоосвіченою людиною, знала більш як десять мов.
1893 року у Львові вийшла друком перша збірка поезій Лесі Українки під назвою «На крилах пісень». 1899 року у Львові побачила світ нова збірка поезій «Думи і мрії», а 1902-го в Чернівцях — третя поетична збірка «Відгуки».
Писала Леся Українка і п’єси. Найкращою серед них є «Лісова пісня».
Крім поезій і п’єс, Леся Українка створила чимало цікавих оповідань, казок, значну частину яких присвятила дітям.
Тяжка хвороба й невтомна творча праця виснажили сили Лесі Українки. 1 серпня 1913 року вона померла в курортному містечку Сурамі (Грузія). Поховали Лесю Українку в Києві на Байковому кладовищі.
- 1. Розкажи про дитячі роки Лесі Українки. Яке її справжнє ім’я та прізвище?
- 2. Доведи, що Леся Українка була високоосвіченою людиною.
- 3. Пригадай і розкажи, які твори для дітей написала Леся Українка. Про що в них розповідається?
* * *
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
несмілі поклики, слабі,
на долю марні нарікання
і чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
жалкуєм-тужим в кожний час,
з плачем ждемо тії години,
коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
змагаймось за нове життя!
Розтроюдять рани — розворушать, підсилять біль.
- 1. Читай вірш уважно, дотримуйся інтонації.
- 2. Яким описано у вірші життя народу?
- 3. До чого поетеса закликає народ? Відповідь доповни словами з тексту вірша.
Досвітні огні
Ніч темна людей всіх потомлених скрила
під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні;
усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі.
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка...
Навколо темнота тяжка,
навколо все спить, як в могилі.
Привиддя лихі мені душу гнітили,
повстати ж не мала я сили...
Зненацька проміння ясне
од сну пробудило мене, —
досвітні огні засвітили!
Досвітні огні, переможні, урочі,
прорізали темряву ночі,
ще сонячні промені сплять, —
досвітні огні вже горять.
То світять їх люди робочі.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, —
досвітній огонь запали,
коли ще зоря не заграла.
- 1. Читай вірш виразно, дотримуючись інтонації.
- 2. Визнач основну думку твору. Знайди про це в тексті вірша й зачитай.
- 3. Чому поетеса схвильована і сон від неї тікає? Що її хвилює?
- 4. Хто запалив досвітні огні? Що це за вогні?
- 5. До чого закликає Леся Українка цим віршем? Знайди про це в тексті вірша й зачитай.
Калина
(Уривок)
Козак умирає, дівчинонька плаче:
«Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!»
— Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
буде з тебе на могилі хороша калина.
«Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
як я буду зеленіти — німа деревина?»
— Як упадуть роси на ранні покоси,
то не в мою домовину, а на твої коси,
як припече сонце веснянії квіти,
хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой, так не затужить і рідная ненька,
як ти, моя калинонько, моя жалібненька...
Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
як вже стала калиною мила-жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
що такої пригодоньки не видали в світі:
«Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
що на тій калині листя кучеряві,
а між цвітом білесеньким ягідки криваві».
- 1. Читай вірш душевно вголос, потім — мовчки.
- 2. Про що просила дівчина козака?
- 3. Про що просив козак дівчину? Знайди про це в тексті вірша й зачитай.
- 4. Знайди і зачитай, як у творі показано єднання людини з природою.
- 5. Чому дівчину порівняно з калиною?
- 6. Визнач основну думку твору.
Казка про Оха-чародія
(Скорочено)
В тридев’ятім славнім царстві,
де колись був цар Горох,
є тепер на господарстві
мудрий пан, вельможний Ох.
Сам той Ох на корх заввишки,
а на сажень* борода,
знає край і вдовж, і вширшки,
і кому яка біда.
Чи хто правий, чи неправий,
чи хто прийде сам, чи вдвох, —
всіх приймає пан ласкавий,
тільки треба мовить: «Ох!»
На зеленому горбочку
спершу він людей приймав,
потім сів у холодочку,
звідки голос подавав.
А як зранку та й до ранку
стали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.
Але хто те місце знає,
де трухлявий пень і мох,
той приходить і волає
або й тихо каже: «Ох!»
Хоч би навіть ненароком
теє «ох!» промовив ти,
знай, що вилізе те боком, —
воріття вже не знайти!
Бо затягне з головою
трясовиця мохова
і з душею ще живою
під землею похова.
Під землею ж там — палати,
де вельможний Ох сидить,
гарні, пишнії кімнати,
срібло-злото скрізь ряхтить;
дорогії самоцвіти,
наче зорі, миготять,
скрізь заморські дивні квіти,
по клітках пташки сидять;
золотії грають рибки
в кришталевих скриньочках;
і ведмеді ходять дибки
в рукавичках, жупанках.
Враз тебе там обморочать
блиск і пахощі міцні,
попугаї заторочать
приказки якісь дивні.
І безглузді очі втупить
в тебе рибка, мов чига...
Тут ведмедів гурт обступить,
кожен лапу простяга, —
той бере тебе за руку,
той торкає за плече;
боронь боже ворухнутись! —
кров одразу потече.
Тож, коли вже раз попався, —
наче в пастку бідна миш, —
то сиди, мов прикувався,
не рушай, мовчи та диш!
Вийде Ох: «Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, нині
головою наложить?»
Скажеш: «Я служить не згоден», —
зараз цок тебе в лобок,
якщо ти носить не годен
рукавички й жупанок.
Стань на службу —
подарують рукавички й жупанець,
привітають, пошанують, —
тільки ж там тобі й кінець!
Вічно будеш пробувати
у підземному дворі,
більш тобі вже не видати
ані сонця, ні зорі.
Де торкнешся — всюди брами,
під замком та під ключем...
Десь далеко хтось часами
озивається плачем.
Спів на плач відповідає,
плач на спів, так без кінця...
Кажуть, бранка* там ридає,
жде юнака-молодця.
Якби хтів їй волю дати
хто з хоробрих юнаків,
мусить перше розрубати
сімдесят ще й сім замків...
Вже вам казка обридає?
Що ж! хто має кладенець,
хай замки ті розрубає, —
буде казочці кінець!
Корх — міра довжини, що дорівнює ширині долоні.
Кладенець — казковий меч, що має дивовижну силу.
- 1. Читай казку спочатку вголос, потім — мовчки.
- 2. Кого зобразила Леся Українка в образі Оха-чародія?
- 3. Що пропонував Ох тим, хто потрапляв до нього в підземне царство? Що зобразила поетеса в образі підземного царства?
- 4. Чому Ох намагався змінити тих, хто відмовлявся йому прислужувати, догоджати?
- 5. Яким ставало життя тих, хто згодився служити Оху? Кого зобразила поетеса в образах папуг, рибок, ведмедів?
- 6. Кого зображено в образі дівчини-бранки, а кого — в образах хоробрих юнаків?
- 7. Яка основна думка твору?
- 8. Про що мріяла Леся Українка для України?
Коментарі (0)