Українські народні думи
- 9-01-2023, 13:41
- 256
8 Клас , Українська література 8 клас Авраменко
Українські народні думи
Кожний народ пишається своїм героїчним епосом: греки — «Іліадою» й «Одіссеєю» Гомера, ісландці — сагами, французи — «Піснею про Роланда», а ми, українці, — «Словом про похід Ігорів» і народними думами.
Українські народні думи з’явилися в XV ст. — у час виникнення козацтва. Згадайте, що саме в цей період виникли й історичні пісні. Думи створювали здебільшого безпосередньо після важливих історичних подій, їхня тематика широка. Вони з’явилися у зв’язку з жорстокими нападами турецько-татарських орд, названі кобзарями невільничими плачами. У них оспівано страждання полонених, їхні муки на каторгах. Саме тоді й виникли думи про боротьбу українців проти турецько-татарських загарбників і неволю — «Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Утеча трьох братів із города Азова», «Самійло Кішка» та ін.
До нашого часу дійшло чимало дум про боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського поневолення — «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога», у яких уславлено подвиги народних героїв, зокрема гетьмана Богдана Хмельницького.
Також відомі соціально-побутові думи, у них оспівано родинні взаємини — між батьками й дітьми, сестрами й братами — «Дума про сестру та брата», «Бідна мати і три сини» та ін.
Велику роль у становленні й розвитку дум відіграли народні професійні співці — кобзарі, які виконували пісні й думи в супроводі кобзи, бандури чи ліри. Вони передавали наступним поколінням знання про минуле і світогляд предків у доступній формі, що легко запам’ятовується. Такі співці існували в усіх народів: у вікінгів Скандинавії — скальди, у Стародавній Греції — поети-кіфареди, у середньовічній Франції — трубадури. У ті часи народні співці виконували роль новинарів (тоді ще не було газет, журналів і мережі Інтернет). Постійно подорожуючи, кобзарі знали найсвіжіші новини, вони ділилися ними, попереджали людей про небезпеку, можливий напад чужинців. Бувало й так, що влада намагалася обмежити їхній вплив, аби тримати під контролем інформацію на своїх територіях.
О. Сластіон. Портрет кобзаря М. Кравченка. 1902 р.
З покоління в покоління кобзарі своєю творчістю виховували високу духовність, почуття національної гідності й патріотизм. Тарас Шевченко зростав на кобзарських піснях і думах. З поваги до цих народних співців він назвав збірку своїх творів «Кобзар», а в одній із своїх повістей зауважив: «...коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоча б одну думу у виконанні українського сліпого співця, то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до найбіднішого нашого лірника». Тяжкі умови кобзарського життя змушували цих незрячих об’єднуватися в братства, у яких передавали свій досвід учням. Вони не були жебраками, а заробляли собі на життя професійною грою на бандурі та співом. Одні з них виконували думи так, як їх навчили, інші імпровізували, змінюючи виконуваний твір. А були й такі, що самі створювали пісні й думи. До нас дійшли імена лише кількох таких творців, а саме: Михайла Кравченка, Петра Ткаченка, Євгена Мовчана, Павла Носача, Євгена Адамцевича.
Бандура Гната Гончаренка
Неперевершеним бандуристом, якого високо цінувала Леся Українка, був Гнат Гончаренко. Поетеса залишила про нього спогад: «Гончаренко грає ліпше, ніж співає: у музиці він віртуоз межи простими бандуристами». Улюблена бандура Гната Гончаренка нині зберігається в Музеї Миколи Лисенка (м. Київ).
Блискучим імпровізатором був Остап Вересай. Яскравою гранню індивідуальності цього співця було виконання гумористичних і сатиричних пісень. Неймовірного ефекту він досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, своєрідною мімікою й пританцьовуванням у такт пісні. Він був ніби театром одного актора. Понад 70 років бандурист мандрував від села до села — і його ім’я стало легендою. Співом українського Гомера захоплювалися композитори М. Лисенко й П. Чайковський. Сенсацією стали виступи О. Вересая 1875 р. в Петербурзі перед ученими й діячами культури. Тоді в пресі писали, що «сліпий сімдесятилітній співець наділений величезним талантом, у його думах, як жива, стоїть Україна, сповнена спогадів про минуле». Професор Луї Леже під впливом виконаних О. Вереснем пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. У с. Сокиринцях, що на Чернігівщині, створено Музей-кімнату Остапа Вересая, а з 1988 р. проводиться фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаєве свято».
Остап Вересай. Фото. 1873 р.
Нині кобзарські традиції продовжують різні творчі колективи. Основне завдання сучасних співців-бандуристів — популяризація словесно-музичної культури українців. Один із найвідоміших професійних музичних колективів нашої країни — Національна заслужена академічна капела1 бандуристів України імені Г. Майбороди, створена ще в 1918 р. У колективі працює понад 50 співаків-музикантів. Сучасні кобзарі Василь і Микола Литвини створили кобзарську школу в с. Стрітівці, що на Київщині. Тут учні навчаються мистецтва гри та співу. Одним із професійних кобзарів сучасності є Василь Нечепа. Нині він єдиний представник чернігівської кобзарської школи. Вражає дивовижне виконання ним народних пісень і старовинний репертуар митця.
1 Капела (з італ. каплиця) — хор церковних півчих; хор узагалі.
Теорія літератури
Дума
Думи належать до героїчного епосу. Згадаймо, що за основу епічних творів узято розповідь про події. Які жанрові особливості дум?
1. Це твори героїчного або соціально-побутового змісту.
2. За обсягом думи більші від історичних пісень, вони складаються з трьох частин: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь і закінчення («славословіє»).
3. У думах немає поділу на строфи, як в історичних піснях; рядки найчастіше поєднані дієслівною римою.
4. Думи виконують речитативом — протяжним проказуванням, подібним до співу, супроводжуючи грою на бандурі, кобзі чи лірі.
5. Урочистий стиль посилюється прийомом ретардації — хаотичним повторенням частин тексту з метою уповільнення розповіді.
Отже, можна сформулювати правило.
Дума — це ліро-епічний віршований твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри.
На відміну від балади, у думі немає фантастичних елементів. Виконання дум вимагало від кобзарів неабиякої майстерності, тому вони збереглися в репертуарі тільки професійних співців.
1. Установіть відповідність.
2. Українським Гомером називають
- А Остапа Вересая
- Б Василя Литвина
- В Євгена Мовчана
- Г Михайла Кравченка
3. Протяжне проказування, подібне до співу, називають
- А строфою
- Б ретардацією
- В речитативом
- Г славословієм
4. Що таке героїчний епос? Коли виникли думи?
5. Назвіть жанрові особливості думи.
6. Розкажіть, що ви знаєте про народних співців — кобзарів.
7. Назвіть імена відомих вам кобзарів.
8. У яких раніше прочитаних творах є образ кобзаря?
9. Знайдіть і прочитайте рядки Т. Шевченка, у яких він згадує українських народних співців і Гомера. Як ви розумієте ці слова?
10. Поміркуйте, чому О. Вересая називають українським Гомером.
11. Поміркуйте, чому на звороті банкноти з портретом Т. Шевченка (номіналом 100 гривень) зображено саме кобзаря з хлопчиком-поводирем на тлі Чернечої гори в Каневі. Усно опишіть цю картину.
Фрагмент звороту 100-гривневої купюри
12. Намалюйте в робочому зошиті перетнуті кола. Упишіть у них ознаки дум та історичних пісень, а на перетині кіл — спільні особливості цих жанрів.
До речі...
2014 р. вийшов фільм «Поводир» режисера й сценариста Олеся Саніна, за основу сюжету якого взято мандри Україною в 1932-1933 рр. американського хлопчика й українського кобзаря напередодні й під час Голодомору. Ця стрічка здобула Гран-прі на Варшавському міжнародному кінофестивалі. Радимо вам переглянути цей фільм.
- 1. Прочитайте матеріал «Маруся Богуславка — легендарна героїня» й навчіться його переказувати.
- 2. У мережі Інтернет знайдіть матеріал про відмінності між кобзою, бандурою й лірою. Підготуйте невелику мультимедійну презентацію про ці музичні інструменти (за бажанням).
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА — ЛЕГЕНДАРНА ГЕРОЇНЯ
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, проте документальних свідчень про це немає. Літописи, легенди й перекази розповідають нам про українок-полонянок, які вимушені були стати дружинами турецьких багатіїв і навіть султанів. Деякі з цих жінок допомагали своїм землякам на чужині.
З усних і писемних джерел вимальовується узагальнений образ дівчини-бранки, створений народною фантазією. Маруся Богуславка — дочка священика, яка жила приблизно в XVI-XVII ст. в м. Богуславі. Її взяли в полон ординці й віддали до гарему турецького хана. Він настільки закохався в Марусю, шанував її, що довірив ключі від замку й темниці на час, поки поїхав до мечеті. Відважна українка, скориставшись такою можливістю, звільнила з тридцятирічного полону сімсот козаків-невільників — своїх дорогих земляків. Вона просить визволених земляків передати батькам вітання й сказати, аби вони її вже не чекали, бо вона вже «потурчилася», «побусурменилася для розкоші турецької, для лакомства нещасного».
Пам’ятник Марусі Богуславці. м. Богуслав (Київська обл.)
Ця смілива дівчина символізує тих українок, які з примусу залишили рідний край, але любили його всім серцем і дбали про своїх земляків, що потрапили в полон. Маруся — один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття. Українські письменники М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, П. Куліш написали художні твори про Марусю Богуславку з однойменною назвою, а вдячні земляки в м. Богуславі, що на Київщині, звели пам’ятник легендарній героїні.
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невільників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки,
Ви, біднії невільники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Що тоді бідні невільники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
«Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой козаки,
Ви, біднії невільники!
Що сьогодні у нашій землі християнській Великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень».
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»
М. Дерегус. Маруся Богуславка. 1947-1950 рр.
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла;
«Ой козаки,
Ви, біднії невільники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невільників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від’їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає, —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невільників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой козаки,
Ви, біднії невільники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невільників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невільників!
1. Слова Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка... є
- А зачином
- Б строфою
- В ретардацією
- Г славословієм
2. У думі «Маруся Богуславка» згадується свято
- А Водохреще
- Б Великдень
- В Трійця
- Г Різдво
3. Прокльони Та бодай ти... щастя й долі собі не мала належать
- А турецькому панові
- Б попові з Богуслава
- В Марусі Богуславці
- Г козакам-невільникам
4. Який період історії України зображено в думі «Маруся Богуславка»? Що ви про нього знаєте?
5. Чому Марусю Богуславку називають легендарною героїнею?
6. Доведіть на конкретних прикладах із тексту, що твір «Маруся Богуславка» за жанром — дума.
7. Який епізод зображено на репродукції картини М. Дерегуса «Маруся Богуславка» (с. 29)?
8. Прочитайте й прокоментуйте останні слова Марусі Богуславки про «розкіш турецьку» й «лакомства нещасні». У чому виявляється душевна роздвоєність героїні?
9. Кого символізує образ Марусі Богуславки?
10. Яке враження справила на вас дума «Маруся Богуславка»?
11. Перекажіть зміст думи «Маруся Богуславка».
12. Поділіть текст думи на частини за змістом, доберіть до них заголовки й запишіть їх у робочий зошит.
- 1. Випишіть із думи «Маруся Богуславка» приклади епітетів.
- 2. Намалюйте ілюстрацію до думи «Маруся Богуславка» (за бажанням).
Коментарі (0)