Володимир Сосюра

(1898—1965)

В історії української літератури Володимиру Сосюрі належить одне з чільних місць. Його твори не відходять у минуле, а лише набувають нового звучання. За словами критика Володимира Моренця, під ракетними небесами поезія Володимира Сосюри «явила нам давно забутий тип світовідчування». Секрет поетичного таланту цього митця давно розгадано. Ще 1952 року Павло Тичина, даруючи своєму другові «Вибрані твори» в трьох томах, на чільній книзі написав: «Дорогому Володимиру Миколайовичу Сосюрі - одному з найбільших поетів... усього світу». Як співець високих почуттів, Володимир Сосюра справді неперевершений. Його любовну лірику молоде покоління завжди сприймало щиро, безпосередньо й чуйно. Проте творчість митця не обмежується ліричними поезіями. Перу Володимира Сосюри належать поеми «Махно», «Каїн», «Христос», «Мазепа», «Розстріляне безсмертя», прозовий автобіографічний роман «Третя Рота», низка чудових байок, які нині дуже злободенні.

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве в степовому шахтарському краю. Батьки майбутнього поета були надзвичайно вродливими. Про батька Миколу поет, уже дорослою людиною, писав: «Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови». Мати Антоніна Данилівна, згадував В. Сосюра, «була красуня. У неї було чорне, аж до синяви волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала над ними... Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама - якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти». Батько і дід у юності писали вірші, складали байки й навіть друкувалися в місцевій пресі, тому Володимир Миколайович твердив, що літературний талант він успадкував по батьківській лінії. Поєднала батьків майбутнього поета велика любов, але злиденне життя багатодітної сім’ї призвело до великих життєвих випробувань. Невдовзі після народження Володимира сім’я оселилися в селищі Третя Рота (нині - це околиця міста Лисичанська, що на Луганщині), де й минуло раннє дитинство поета. У пошуках кращої долі батьки постійно переїжджали з одного місця на інше, поки врешті-решт не опинилися в хатинці над берегом Дінця. Про це Володимир Сосюра в автобіографічному романі «Третя Рота» згадував так: «В маленькій хворостянці нас жило 10 душ... Татко працював на рудниках більше креслярем, іноді шахтарем, а по селах учителював, був і сільським писарем. Працював і землеміром, а в основному - сільським адвокатом». У тому ж таки романі Сосюра виводив походження власного прізвища від француза де Соссюра. У родині розповідали легенду про те, як під час перебування козаків на службі у французького короля юнак з французького дворянського роду так захопився романтикою Запорозької Січі, що разом із січовиками вирушив за дніпровські пороги. Тут довго козакував, а згодом одружився з українкою і започаткував рід Сосюр у степах Донеччини.

Батько навчив сина грамоти, але заплатити за продовження його навчання бодай в училищі не міг, тому хлопчина змушений був заробляти на це сам, працюючи на току. У 1914 році Володимир вступив до сільськогосподарського училища, успішно закінчив перший клас, але після раптової смерті батька вирішив припинити навчання й заради заробітку влаштуватися учнем кресляра на содовому заводі. На жаль, заробітки були мізерні, тож підліток поновився в училищі.

У часи проголошення Української Народної Республіки Володимир Сосюра брав активну участь в обороні молодої держави. Маловідомим залишається факт перебування поета в Гуляйполі у війську Нестора Махна, який подарував юному поетові годинник із дарчим написом. У Кам’‎янці-Подільському Володимир Миколайович став курсантом української офіцерської школи, згодом служив у Третьому Гайдамацькому полку армії Симона Петлюри. Тоді ж молодий поет друкував свої патріотичні вірші в газеті «Селянська громада», яку видавало міністерство преси УНР. Національна свідомість автора зростала. За кошти командира Гайдамацького полку О. Волоха в Проскурові (нині - це місто Хмельницький) вийшла перша збірка Володимира Сосюри «Пісня крові», яка дуже припала до душі військовим побратимам поета.

«...весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, юнкерами - Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами - Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський, державними чиновниками УНР - Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина... Частина з них на початку 1920 року... перейшли до більшовиків. Тільки декого, наприклад, Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди».

(Ярослав Тинченко, сучасний історик і журналіст)

Та УНР впала. Натомість політичні ідеї змінювалися настільки часто, що тогочасній молоді було важко зробити правильний вибір, а громадянська війна в Україні збирала свої страшні жнива. Юного Володимира Сосюру двічі засуджували до страти: першого разу - денікінці, другого - більшовицький трибунал. Та янгол-охоронець завжди рятував свого підопічного: першого разу рана виявилася несмертельною, і Сосюра вижив, а другого разу приречений до страти попросив виконати його останнє бажання - послухати вірші, які він написав. Червоноармійці заслухалися поезіями про любов і не розстріляли талановитого юнака.

У часи приходу радянської влади Володимир Сосюра вже вважався революційним поетом, але молодь зачитувалася насамперед його ліричними творами. Вірші про любов переписували й вивчали напам’ять, юнаки-студенти поетовими рядками освідчувалися в коханні. А для митця справжньою музою стала Віра Берзіна, з якою він познайомився під час навчання в Харківському інституті народної освіти. Віра виявилася колишнім політруком1 червоноармійського ескадрону, комуністичні ідеї для неї значили надто багато, тому кохана не поділяла поетове замилування Україною.

1 Політрук - військове звання, утворене від російського словосполучення «политический руководитель».

Щиро кохаючи Віру, В. Сосюра присвятив їй такі чудові вірші, як «Так ніхто не кохав...» та «Білі акації будуть цвісти...», однак молода пара розірвала стосунки. Деякий час поет ще жив і творив у тодішній столиці України місті Харкові, але все частіше навідувався на Луганщину. У березні 1931 року під час шевченківських свят на Донбасі Володимир Сосюра познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Даниловою. Вона була на дванадцять років молодшою від нього, у дитинстві закінчила балетну школу в Києві, гарно співала й декламувала, мала великі темно-сині - як їх називав поет, василькові, тобто волошкові - очі.

Володимир Сосюра з дружиною Марією Гаврилівною (1948)

У роки Другої світової війни Володимир Сосюра, як і багато інших митців, перебував із сім’єю в евакуації в Башкирії, де видав кілька збірок поезій, зокрема свою найполум’янішу книгу - «В годину гніву», але, подібно до Олександра Довженка, рвався на фронт. Поета запросили працювати в українському радіокомітеті в Москві. У 1944 році В. Сосюра написав патріотичний вірш - «Любіть Україну». Для підняття духу бійців така поезія виявилася надзвичайно потрібного, адже 6 листопада 1943 радянські війська ввійшли в столицю України - Київ, з боями і величезними втратами переправившись через Дніпро, а надалі відвойовували у ворогів українську територію аж до 28 жовтня 1944 року. Вірш «Любіть Україну» виходив українською мовою на шпальтах центральних російськомовних газет, його друкували на листівках, які з літаків скидали над окупованою українською територією. Та після війни саме за цю поезію почалися гоніння на митця. Спочатку безслідно пропала його дружина Марія, мати двох маленьких дітей: у 1949 році її мало не потай заарештували й відправили на заслання до Казахстану, а Володимиру Сосюрі, який оббивав пороги численних кабінетів, вимагаючи інформації, де кохана, ніхто навіть із найвищих чиновників нічого не міг сказати. У 1951 році в газеті «Правда» за вірш «Любіть Україну» його автора несподівано назвали буржуазним націоналістом.

«У мене так багато для тебе слів-алмазів, слів-квітів. Мені хочеться засипати ними тебе, зацілувати ними тебе, і щоб ти вічно жила у моїх піснях, щоб люди брали приклад з нашої любові, а не з наших помилок. До зустрічі завтра, любов моя!»

(Із останнього листа до дружини, 4 березня 1964 року)

Та янгол-охоронець і цього разу не дрімав: поет дивом уцілів, а коли після п’ятирічного ув’язнення в Київ повернулася Марія, поет поніс її від вокзалу до самого будинку на руках.

Святість взаємного кохання Володимир і Марія зберегли на все життя.

Останній період життя Володимира Сосюри припав на кращі часи, тому поет намагався надолужити згаяне, багато працював, часто друкувався. Упродовж життя митець видав понад вісімдесят збірок поезій. Був удостоєний Державної премії СРСР та Шевченківської премії.

«Ніжний, щирий, з любов’ю в серці і мукою в душі, тонкий лірик, що співав про одвічне кохання, про незгасну любов до свого народу, про вічну хвалу життю. Співав інколи за неможливих для лірики, для творчості взагалі, обставин, бо, коли ревуть гармати, замовкають музи. А він усе ж співав. Він любив епітет "солов’їний” - солов’їні далі, солов’їна пісня, його самого часто звали солов’єм України, але який же предивний цей наш соловей».

(Борис Антоненко-Давидович)

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. 11 січня увесь Київ прощався з поетом. Патріотичну промову на Байковому кладовищі над домовиною друга виголосив поет-пісняр Андрій Малишко.

Діалог із текстом

• 1. Де народився Володимир Сосюра і в яких умовах зростав?
• 2. Що ви довідалися про найближчих родичів Володимира Сосюри: батька, матір, діда?
• 3. Що вам відомо про навчання Володі в сільськогосподарському училищі?
• 4. Як ви розумієте висновок В. Моренця про актуальність поезії В. Сосюри в наш час?
• 5. Яку легенду про славного предка розповідали в батьківській сім'ї Сосюри нащадкам?
• 6. У якій армії воював Володимир Сосюра? Коли і за яких умов побачила світ перша збірка поета? Прокоментуйте її назву.
• 7. Як ви розумієте слова Ярослава Тинченка, що в роки громадянської війни майже всі тогочасні молоді письменники воювали під національним прапором України? Про що це свідчило?
• 8. Які події громадянської війни відбилися на життєвій долі поета? Розкажіть про два розстріли Володимира Сосюри. Які враження у вас викликали ці події?
• 9. Як оцінював творчість Володимира Сосюри поет Павло Тичина? Свою відповідь підтвердіть цитатою.
• 10. Чому у Володимира Сосюри не склалося життя з Вірою Берзіною, а любов до Марії Данилової поет проніс через усе життя? Який життєвий епізод стосунків Володимира і Марії вам запам'ятався?

Діалоги текстів

1. Порівняйте слова Бориса Антоненка-Давидовича з поданими нижче висловлюваннями українських класиків про особливості таланту Володимира Сосюри:

«Він усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені і неба, з чутливою душею» (Андрій Малишко).

«Сила його слова, справжній гуманізм його лірики - в природності, в чистосердечному довір'ї до людини, в безмежній відданості їй. Мабуть, тільки значна, непересічна особистість може дозволити собі розкіш розмовляти з людьми своїм природним голосом - голосом правди, пристрасті, чистої, непідробної любові» (Олесь Гончар).

2. На чому саме наголошували всі митці, ведучи мову про лірику Володимира Сосюри?

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Без неї - ніщо ми, як порох і дим,

Розвіяний в полі вітрами...

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,

Як очі її ніжно-карі...

Вона у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серця ударі...

У квітці й пташині, в кривеньких тинах,

У пісні у кожній, у думі,

В дитячій усмішці, в дівочих очах

І в стягів багряному шумі...

Як та купина1, що горить - не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

У хмарах отих пурпурових,

В огні канонад2, що розвіяли в прах

Чужинців в зелених мундирах3,

В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

До весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у труді, у коханні, в бою,

В цей час, як гудуть батареї...

Всім серцем любіть Україну свою -

і вічні ми будемо з нею!

1 Неопалима купина - у Біблії згадується як терновий кущ, який палав, але не згорав. У сучасній мові метафора неопалима купина трактується як символ незнищенності.

2 Канонада - гуркіт від вибухів, сильна стрілянина з гармат

3 «Чужинці в зелених мундирах» - солдати гітлерівської армії.

Діалог із текстом

• 1. Чому В. Сосюра називає Україну вишневою, а її мову - солов'їною? Як ви розумієте переносне значення цих слів у тексті вірша?
• 2. Які картини природи постають із вірша «Любіть Україну»?
• 3. На підставі яких рядків можна зробити висновок, що вірш «Любіть Україну» написаний під час війни з фашистами? Доведіть, що в цих рядках є підтекст, у якому висловлено споконвічне прагнення українського народу до волі, незалежності.
• 4. До кого насамперед звертається В. Сосюра, спонукаючи до патріотичних почуттів, наполегливо закликаючи любити Україну?
• 5. З якою метою поет виводить образи молодого покоління - юнака і дівчини? Чому саме на них покладає надії в справі збереження Української держави?
• 6. Поясніть, як ви розумієте рядки: «Не можна любити народів других, / Коли ти не любиш Вкраїну».
• 7. Чому автор обрав для повтору на початку багатьох рядків саме речення «Любіть Україну»? Зверніть увагу, що ці слова є анафорою (єдинопочатком) й емоційно поглиблюють зміст сказаного.
• 8. Випишіть із «Літературознавчого словничка» визначення терміна «анафора».
• 9. З якої причини поет показує індустріальну Україну, її могутню промисловість? Підтвердіть рядками вірша свою думку.
• 10. Сформулюйте ідею вірша Володимира Сосюри. Які рядки поезії найкраще її висловлюють?
• 11. Вивчіть вірш «Любіть Україну» напам'ять.

Мистецькі діалоги

Розгляньте репродукцію картини черкаських художниць Інни Федосенко і Яни Давиденко із серії «Пам'яті Героїв Майдану». На основі змісту цього художнього полотна спростуйте або доведіть твердження, що під час Революції гідності патріотами України виявляли себе насамперед ті, хто не на словах, а на ділі любив Україну.

Інна Федосенко, Яна Давиденко. Із серії «Пам'яті Героїв Майдану» (2014)

Діалоги текстів

1. Порівняйте відповідні рядки вірша В. Сосюри «Любіть Україну» з уривком із вірша Тараса Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову»:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во врем'я люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть, -

а також із рядком Павла Тичини: «Поете! Любити свій край не є злочин».

У чому полягає високий зміст усіх цих афористичних висловів?

2. Які ще вірші про Україну ви знаєте? Хто їх написав? Якими засобами виразності ці автори передали красу України? Порівняйте ці художні образи з тими, що їх використав Володимир Сосюра.

ВАСИЛЬКИ1

Васильки у полі, васильки у полі,

і у тебе, мила, васильки з-під вій,

і гаї синіють, ген на видноколі,

і синіє щастя у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

і ось так же в полі будуть двоє йти,

але нас не буде. Може, ми квітками,

може, васильками станем - я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,

і хмарки летіти в невідомий час,

і той другий, дальній, сповнений привіту,

з рідними очима порівняє нас.

1 Васильки (русизм) - волошки.

Діалог із текстом

• 1. Яка квітка надихнула В. Сосюру на створення цього вірша? Про які очі кажуть, що вони волошкові?
• 2. Які емоції ви переживаєте, читаючи поезію «Васильки»?
• 3. Що саме вам подобається у світосприйманні ліричного героя, польоті творчої уяви, фантазії?
• 4. Чому вірш В. Сосюри «Любіть Україну» належить до патріотичної, а «Васильки» - до інтимної (власне, любовної) лірики? На основі яких ознак цих поезій ви зробили свої висновки?
• 5. Прочитайте вголос рядки, у яких автор стверджує думку про непроминущість кохання на планеті й закономірне відчування краси новими поколіннями роду людського.
• 6. Випишіть із поезії «Васильки» найвдаліші художні засоби, за допомогою яких В. Сосюра відтворює красу літнього дня, радісний і піднесений настрій закоханого юнака, щастя молодості. Яку роль відіграє кожен із цих засобів у тексті?
• 7. У яких кольорах ви сприймаєте цю поезію? Чому?

Діалоги текстів

В оповіданні «Пилипко» сучасника Володимира Сосюри - Андрія Головка (1897-1972) є таке порівняння очей літературного героя з польовими квітами: «У нього очі, наче волошки в житі». Як ви вважаєте, порівняння, зроблене А. Головком, і зіставлення очей коханої дівчини з синіми польовими волошками-васильками ліричним героєм поезії «Васильки» В. Сосюри є влучними й доречними художніми засобами чи цілком випадковими й надуманими? Свою думку обґрунтуйте.

Мистецькі діалоги

Розгляньте репродукцію картини українського художника Івана Марчука «Спогади дитинства» й опишіть її.

Іван Марчук. Спогади дитинства (1979)

Чи відповідає назва змістові намальованого художником?

Яке місце на картині відведено розквітлим волошкам? Як ви думаєте, чому? Що ще, крім волошок, на цій картині розкриває її назву?

ОСІНЬ

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні в синій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом

синьоока осінь їде навмання.

В’яне все навколо, де пройдуть копита,

золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні й розкида кругом.

Скрізь якась покора в тишині розлита,

і берізка гола мерзне під вікном.

Діалог із текстом

• 1. Який настрій ліричного героя і чим саме він зумовлений у цій поезії?
• 2. Доведіть, що замилування осінню у вірші подано дуже тонко.
• 3. Поясніть, як ви розумієте рядки: «В'яне все довкола, де пройдуть копита, / золоті копита чорного коня».
• 4. Який зміст вкладає поету два перші й два останні рядки своєї поезії?
• 5. Доведіть, що у вірші відтворено динамічну, а не статичну (нерухому) картину. Якими засобами це досягається?
• 6. Чи можна образи осені та її чорного коня вважати алегоричними? Чому?
• 7. Наведіть свої аргументи на користь того, що осінь-вершниця - персоніфікований образ.
• 8. Доведіть, що цей вірш читачі сприймають у синьо-золотій гамі. Завдяки яким художнім засобам цього досягає поет? Яку роль відіграють чорний і золотий кольори?

Персоніфікація - це олюднення природи, своєрідний залишок у людській свідомості анімалістичних уявлень, які були властиві нашим далеким предкам-язичникам, оскільки природу вони сприймали як велику кількість різноманітних божеств і уявляли їх у людських іпостасях. Між персоніфікацією і метафорою є певні «точки дотику», але якщо звичайна метафора олюднює лише якісь окремі дії природних явищ (вітер свище, грім свариться, плакуча верба журиться, сонце сміється, небо плаче), то персоніфікація у вигляді людських постатей, характерів і вчинків пропонує читачам сприймати пори року, природні стихії.

Діалоги текстів

1. Дівчиною на коні В. Сосюра змалював не тільки осінь, а й зиму:

Десь там осінь за горами

і, немов громи,

б'є об землю копитами

білий кінь зими.

Чому в цих персоніфікованих пір року коні різної масті?

2. Чи вдалою є колористика віршів В. Сосюри «Осінь» і «Зима»? Чому ви так вважаєте? Підтвердіть свої висновки яскравими художніми засобами цих поезій.

3. Наведіть приклади змалювання природи зарубіжними поетами. Як ви вважаєте, що частіше використовують автори: метафори чи персоніфікацію? Чому?

4. З «Літературознавчого словничка» випишіть значення термінів «громадянська лірика», «інтимна лірика», «пейзажна лірика», «медитативна лірика», «філософська лірика» й доберіть зразки відповідних поезій (на ваш вибір) із творчого ужинку Тараса Шевченка, Лесі Українки, Володимира Сосюри.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 8 клас Слоньовська", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)