Ще одна важлива функція мистецтва - пізнавальна. Якщо йдеться про живопис, то картини Івана Айвазовського, наприклад, дають змогу навіть тому, хто ніколи не бачив море, пізнати його дивовижну красу, силу, могутність і навіть небезпечну для мореплавця стихію. Якщо говоримо про літературу, то нам не треба мандрувати з китобоями - достатньо зануритися в пригодницький світ повістей Миколи Трублаїні; немає потреби записуватися в загін космонавтів і роками готуватися до космічних перевантажень - досить узяти в бібліотеці фантастичні твори Олеся Бердника.

Змодельований письменником художній світ дає змогу читачеві ніби подумки вести розмову з представниками різних поколінь: руськими князями, вождями індіанців, мисливцями в джунглях Африки, представниками наукових експедицій, які досліджують Антарктиду, планету Марс чи океанські глибини. До того ж художня література здатна вихоплювати для вашого ознайомлення гігантський діапазон людського життя. Іноді події в книгах тривають десятиліттями, на сторінках живуть сотні героїв, а в деяких художніх творах передано лише мить, спалах почуття, настрій одного героя.

Важливо й те, що художня література здатна прогнозувати наукові відкриття, скеровувати науковців на нові гіпотези. Згадаймо фантастичні романи Жуля Верна, у яких ще до ери повітроплавання йшлося про те, що стало доступним людству аж через ціле століття: і подорожі навколо світу, і польоти на Місяць. Та найважливіше: художні твори - це якщо не детальна розповідь, то бодай натяк на величезні приховані можливості людини, тому література допомагає людям пізнавати самих себе, розуміти причини власних вчинків, почуттів, уловлювати зміст своїх явних і потаємних намірів і бажань. Мистецтвознавець Платон Білецький слушно нагадав про них: «Мистецтво, подібно до мови, є засобом спілкування людей, подібно до науки - засобом пізнання дійсності, подібно до педагогіки і моралі - засобом виховання, прищеплення знань і норм поведінки в суспільстві».

Сучасна канівська художниця Галина Морозова влучно зазначила: «Картини - це ті самі книги, тільки написані фарбами». Погоджуючись із нею, скажемо, що класична музика - це також книга, але витворена у звуках, балет - книга мовою пластики, жестів, рухів. Щоб збагачуватися духовно, самовдосконалюватися, уміти вслухатися, роздумувати, уявляти, мріяти, вкрай потрібна підготовка, спеціальна освіта та практика пізнання культури.

Утім, театральну виставу, кіно, а особливо - книгу, здатні зрозуміти і сприйняти майже всі. Інша річ, що черпає з книжки кожен із нас стільки, скільки спроможний з неї взяти й у своїй пам’яті та уяві вмістити. Український мудрець Григорій Сковорода називав це законом нерівної рівності й пояснював його на прикладі фонтана, який наповнює амфори різної місткості. Хоча всі ці посудини різної величини, кожна з них - повна, від найменшої до найбільшої.

Красне письменство оперує таким літературознавчим поняттям, як образ. Художні образи поділяють на образи-персонажі, образи-символи, образи-деталі, про що ви вже маєте уявлення з попередніх класів.

Художні образи багатозначні. Читач здатний інтерпретувати їх по-своєму, розшифрувати з власної точки зору, він насправді завжди є умовним співавтором письменника. Англійський письменник Джозеф Конрад (1857-1924) наголошував: «Автор пише тільки половину книги. Другу половину вже додає від себе читач». Таке умовне співавторство стосується не лише сприймання читачем образів-тропів, а й розуміння та аналізу взагалі всіх літературних образів. Закладена в художніх образах багатозначність реально творить великий простір для читацької уяви, робить художній твір придатним для розуміння людьми різного рівня інтелекту, з різними почуттєвою сферою, уподобаннями, моральними орієнтирами, вихованням, світоглядом.

Також розрізняють словесні зорові, слухові й тактильні (ті, що сприймаються дотиком) образи. Щоб проілюструвати вам, як ці різноманітні словесні образи автоматично спонукають до дії нашу творчу уяву, змушують долучити життєвий досвід, заново пережити все раніше побачене, почуте й перенести ці переживання й відчуття на зміст того, про що йдеться в художньому тексті, наведемо уривок із вірша сучасного українського письменника Станіслава Тельнюка:

Ох, як гостро палають, як хутко згасають вогні!

Потім - темряви шило розпечено лізе ув очі...

У історії завше - короткі-короткі дні

І такі безконечні ночі...

Перші два рядки цієї поезії містять дуже вдалі зорові й тактильні словесні образи, які, до того ж, сприймаються як багатозначні, тому кожен читач зрозуміє їх по-різному: хтось уявить вечірні вогнища, хтось - пожежу, хтось - вуличне освітлення далекого міста чи ліхтар маяка. Картина динамічна, яскрава: сліпуче полум’я, що швидко гасне, - тому після такого яскравого освітлення темрява ріже очі, наче гостре та ще й розпечене шило. Два наступні рядки вже не описові, а асоціативні, тобто враження від них у нашій уяві виникають на основі зіставлення. Подібно до того, як яскраво горіли, проте швидко згасли вогні, сприймаються духовні злети людської думки, блискучі перемоги, визначні досягнення. Натомість час безпросвітної неволі, бездержавності та поразок автор порівнює з довгими темними ночами.

Художній образ - форма художнього освоєння світу письменником чи іншим митцем. На відміну від наукового пізнання, де образ подається у вигляді абстрактних понять, у художньому образі збережена його цілісність, життєвість, конкретність, предметно-почуттєвий зміст. Різні види мистецтва володіють суттєво іншими засобами та матеріалами для створення певних художніх образів. Маляр, наприклад, створюючи образи на полотні, використовує фарби, музикант - звуки, балетмейстер - певні елементи танцю й пантоміми. Письменник завжди володіє майстерністю словесного малювання. Високий рівень образності літературних творів виявляється найважливішою і водночас найхарактернішою особливістю творення художньої дійсності.