Іван Карпенко-Карий (1845—1907)
- 9-01-2023, 23:21
- 276
8 Клас , Українська література 8 клас Авраменко (повторне видання) 2021
Іван Карпенко-Карий
(справжні ім'я та прізвище Іван Тобілевич)
(1845—1907)
Український драматург, актор, режисер, один з основоположників українського професійного театру, громадський і культурний діяч.
Найвідоміші твори: трагікомедії «Мартин Буруля», «Сто тисяч»; комедія «Хазяїн»; драми «Наймичка», «Безталанна»; трагедія «Сава Чалий».
Іван Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці (тепер с. Веселівка Кіровоградської області) у сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Тобілевича — вихідця із здрібнілої дворянської родини, який викупив із кріпацтва свою майбутню дружину Євдокію Садовську. Ця родина дала Україні трьох братів, відомих під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський, і сестру Марію Садовську-Барілотті — усі вони стали відомими артистами «Театру корифеїв1», про який ітиметься далі.
1 Корифей (із грецьк. вождь, ватажок) — той, хто досягнув великих успіхів, найвизначніший діяч у галузі науки чи мистецтва.
Іван на «відмінно» закінчив Бобринецьке повітове училище. Коли в Бобринці почав працювати драматичний2 гурток, він відвідав його й настільки захопився театральним мистецтвом, що якось подолав пішки 53 кілометри до Єлисаветграда (нині м. Кропивницький), щоб подивитися «Наталку Полтавку» І. Котляревського й «Отелло» В. Шекспіра.
2 Драматичний — театральний.
1865 р. І. Карпенко-Карий разом із М. Кропивницьким організували аматорський театральний гурток у Єлисаветграді. За його участю були поставлені п’єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка й М. Гоголя. Найяскравіше його сценічна майстерність проявилася в п’єсах «Хазяїн» і «Сто тисяч».
І. Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 р. в м. Берліні від невиліковної хвороби. Похований за його ж заповітом біля хутора Надія (нині Державний заповідник-музей І. Карпенка-Карого «Хутір Надія»).
«ТЕАТР КОРИФЕЇВ»
Історія українського професійного театру розпочалася 27 жовтня 1882 р., коли в Єлисаветграді М. Кропивницький поставив на сцені міського театру драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського.
Розквіт театру пов’язаний з іменами І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецької, М. Кропивницького, М. Старицького й інших діячів, які були справжніми подвижниками національного мистецтва.
Згодом театр переїхав до Києва, звідси й розпочалася його нова історія.
Насправді не все було так добре, як хотілося, адже російський уряд (а українські землі в той час входили до складу Російської імперії) обмежував розвиток української літератури. Емський указ (1876) забороняв українське друковане слово; тематика вистав звужувалася до селянського побуту; під забороною були переклади українською мовою п’єс зарубіжних драматургів. Тож основу репертуару «Театру корифеїв» становили твори І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького й М. Старицького. Слава про «Театр корифеїв» поширилася далеко за межі України.
«Театр корифеїв». м. Кропивницъкий
До речі
Хутір Надія був улюбленим місцем відпочинку І. Карпенка-Карого. Коли він сюди приїжджав, то знімав із себе міський одяг, брав до рук плуг і працював. Тут, на ниві, він і обідав, і ночував, уставав удосвіта й знову брався до роботи. Працю на землі вважав найефективнішими ліками від міської перевтоми.
Державний заповідник-музей І. Карпенка-Карого «Хутір Надія» (Кіровоградська область, с. Миколаївка)
СТО ТИСЯЧ
Комедія в 4-х діях
(Скорочено)
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин.
Параска — жінка його.
Роман — син їх.
Савка — кум Герасима, селянин.
Бонавентура — копач.
Невідомий — єврей.
Гершко — фактор1.
Мотря — наймичка.
Клим — робітник.
1 Фактор — маклер; професійний посередник в укладанні торговельних і біржових угод; посередник у розв’язанні різних побутових справ.
ДІЯ ПЕРША
ЯВА І
У хаті якусь хвилину немає нікого; входе Невідомий.
Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема — один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель1, єжелі удастся... Попробуєм!.. (...)
1 Гендель (зневажл.) — торгівля, комерція з метою наживи; бариш.
ЯВА VI
Герасим і Роман.
Герасим. А ви чого тут збіглися, роботи нема, чи що?
Роман. Тая розірвав рукав... Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пішли до попа...
Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую2 зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.
2 Збруя — предмети для запрягання або сідлання коней та інших тварин; упряж.
Роман. Добре. Тут жид3 якийсь питав Вас і копача. (Вийшов.)
3 Жид (заст.) — те саме, що єврей.
Герасим (один). Жид — то діло, а копач — морока. Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилося. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито — і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купу вав, а вже й у мене набралося: тепер маю двісті десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок — так-так! — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію... Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер — багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж усього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив — видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч із моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало — п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо як іржа, точить мене ця думка! Де їх узять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатися... Обіщав жид сьогодня привезти на показ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
Сцена з вистави за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Київський драматичний театр «Браво»
ЯВА VII
Савка і Герасим.
Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я Вас дома застав.
Герасим. А навіщо ж то я Вам так пильно потрібен?
Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців із сотню, до Семена.
Герасим. Я ж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши — давай! Хіба в мене банк, чи що?
Савка. Та до кого ж ти і вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.
Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
Савка. То вже лупіть краще Ви, куме, та дайте.
Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш — усі віддав за землю.
Савка. Де ж ті гроші, куме?
Герасим. Та господь їх знає. Я сам не раз, не два над цим думав.
Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, і другі так саме достали... Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Уже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості в саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я Вам, куме, признаюся, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя... Повірите, звав, нехай бог простить, Гната безп’ятого! Так що ж — не вийшов, тілько налякав.
Герасим. Цікаво! Розкажіть, будь ласка...
Савка. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: «Вийди до мене, безп’ятий, я тобі в ніжки вклонюся, до смерті слугою твоїм буду!..» А він — і тепер моторошно — зайцем мимо мене — тілько фа! аж свиснув, та — хо-хо-хо! То я тікав із того місця, мало дух із мене не виперло... Прости, господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю, і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Герасим. Не надіявся, куме, щоб Ви такі сміливі були...
Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей у строк не віддам — хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду Вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов би кликать — так грошей треба.
Герасим. Сміливі, сміливі Ви, куме... З Вами й не такі діла можна робить.
Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.
Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у Вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце в Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з Вами, так уже, для кума.
Савка. П’ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.
Герасим. Принесіть же мені запродажню запись на воли.
Савка. Як? Хіба ж я Вам воли продав?
Герасим. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам Вам до Семена, а на Семена Ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.
Савка. Це добра справа!.. То й воли до Вас вести, чи як?
Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а Ви запродажню принесете мені, то я Вам дам гроші.
Савка. Та візьміть, куме, векселя1. Навіщо Вам ця плутанина?
1 Вексель — борговий документ установленого державою зразка про обов’язкову сплату боржником певної суми грошей у вказаний строк.
Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня надьожніше векселя...
Савка. Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А Ви дома будете завтра?
Герасим. Дома.
Савка. Так... Прощайте. (Набік.) Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить.)
Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив, і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли — бери гроші... не віддаси грошей — давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надьожніше.
ЯВА VIII
Герасим і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте Вам!
Герасим. Здрастуй. (Набік.) Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
Невідомий (озирається). А нічого...
Герасим. Приніс?
Невідомий. Є.
Герасим (зітхнув). Показуй.
Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, усе нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі.
Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!
Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблії, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... Їх роблять в англичан, й англичанин їх возить, а я в нього агентом.
Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені — прямо настоящі, і не кажи... Як дві каплі води, усі однакові... руб — руб, три — три — однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива.
Невідомий. Оце одна — руб, а це друга — три.
Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо Вам усе знать? Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не нуждаемся в покупателях; ми їх розпустили й розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх денег скрізь доволі, може, і у Вас у кишені єсть такі самі.
Герасим. Ну так! Звідкіля вони в мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)
Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрики.
Сцена з вистави за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Київський драматичний театр «Браво»
Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невідомий. Побей меня бог!
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова прикажчика. Виходить, їх і в Жолудя доволі є... Он як люди багатіють. Я їх помітю: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего Ви не продайоте фальшивих денег? Відітє, у всякого своя комерція. (...)
Герасим. І то правда. (Розгляда гроші.) Не надивуюся! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)
Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар із Лондона прямо ідьот у кожаних мішках; єжелі возьмьотє, то скажіть, сколько Вам нужно, — я буду телеграму пускать у Адессу, й англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
Герасим. Розпалилася до них моя душа... Сто тисяч візьму!
Невідомий. Нехай Вам бог помагає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?
Невідомий. Можна, зачем не можна — усе можна!
Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені — може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
Невідомий. Навіщо, коли у Вас свої є... А между прочім, візьміть. Так у понедєльнік увечері Ви будете на вокзалі в тому місці, де для мужчін і для дам. Розумієте?
Герасим. Розумію.
Невідомий. Прощайте. (Іде.) Дай Вам бог із моєї легкої руки зробиться міліонером!
Герасим. Спасибі!..
Невідомий виходить.
Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!
Входе копач.
ЯВА IX
Герасим і копач.
Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Пів обіда сам злопає і на перешкоді ділові стане... Треба його як-небудь вирядить.
Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!
Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте!
Копач. Поздравляю з пріобрєтєнієм земельки, дай бог єщо столько прикупить... Безподобная у вас вода, зараз пив; і містечко в леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить із таранькою та попоїсти по-чумацьки... Хе-хе-хе!
Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав. (...)
Копач. (...) Так, так, Никодимовичу! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого Ви? Думаєте — шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили в Борща, купуйте в Смоквинова, а там у Щербини... Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А Ви — галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає... Гляньте навколо: Жолудь — десять тисяч десятин, Чобіт — п’ять тисяч десятин, Пузир — три тисячі; а тут і Ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.
Копач. Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр із свині: от вона ходить на подвір’ї — худа, обдрипана, а закинули Ви її в саж, стали харчі кращі давать, то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає — так і Ви... Опит — велікоє діло!
Герасим. Спасибі! То це Ви мене із свинею рівняєте?
Копач. Не в тім річ! Ви не обіжайтеся — це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу й у Вас сала набереться доволі, тоді порівняєтеся із Чоботом, а може, із Жолудьом... На все свій час, своє время. Не можна ж зразу, у тім і прімєр. Практіка, опитность — велікоє дєло. Вас уже не обманеш, Ви всякого обманете, а це велікоє дело, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. (...)
Герасим. Ох Бонавентуро Бовтуровичу, усе то добре, що Ви кажете, тілько речі Ваші — не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю — межа з межею!
Копач. Потрошку, потрошку — пам’ятайте мій прімєр. От Ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі... Нема краще, як м’ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим. Викопаєм. Може, Ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?
Копач. І це діло таке, що одразу не можна, — ще не наскочив! (...)
Герасим. Ет! Ви тілько хвалитеся... Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли. (...) Що ж би Ви зробили, якби гроші викопали?
Копач. Зараз би поїхав у Париж.
Герасим. Чого? Щуп оцей показувать? Та Ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.
Копач. О, я їм скажу... Та все одно Ви не зрозумієте!
Герасим. Е, бачите, Ви не вмієте, та вже й круть-верть.
Копач. Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!.. Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!.. А що?
Герасим. Та хто його знає що! Чую тілько, що не по-нашому лопочете.
Копач. У тім сила! Ви собі думаєте, що це дурак який ходить?
Герасим. Та хто його знає.
Копач. То ж бо і є! А я мовчу та таки свого доб’юсь... а тоді й будете руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Никодимовичу, наука! Можна пожаліть, що Ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель Марго й другі книги. (...)
Герасим Калитка цікавиться, чи не знає копач багатої дівчини для його сина Романа. Той радить сходити на оглядини до Пузиря, у нього саме «дві дочки на возрасті».
Завіса.
Тестові завдання
1. Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого
- А Кропивницький
- Б Саксаганський
- В Садовський
- Г Тобілевич
2. Установіть відповідність.
3. Установіть відповідність.
Завдання до художнього тексту
- 4. Який факт із дитинства І. Карпенка-Карого свідчить про його великий потяг до театру?
- 5. Що ви знаєте про «Театр корифеїв» та його засновників?
- 6. Де відбуваються події дії першої твору?
- 7. Прочитайте монолог Герасима Калитки (ява VI) і дайте йому характеристику.
- 8. Чи рівними, на вашу думку, є куми Герасим і Савка? Із чого це видно?
- 9. Чи є в дії першій твору хоча б один позитивний герой? Якщо так, то хто це?
- 10. Чому Герасим Калитка пішов на сумнівну й ризиковану справу — купівлю фальшивих грошей?
Творче завдання
- 11. Прочитайте за ролями діалог Герасима Калитки й копача (ява IX).
- 12. Проведіть мовне дослідження. Випишіть у зошит по одній репліці Герасима Калитки, Невідомого, копача й Савки, у якій слова героя промовисто свідчать про рівень його освіти й культури.
Домашнє завдання
- 1. Прочитайте дію другу трагікомедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Випишіть не зрозумілі вам слова в зошит.
- 2. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему «Театри нашого обласного центру» (за бажанням).
Теорія літератури
Драматичний твір. Комедія. Трагікомедія
Ви вже читали драматичний твір у 5 класі — це була казка в чотирьох картинах Олександра Олеся «Микита Кожум’яка». Пропонуємо вам згадати особливості драматичних творів і поглибити знання про них.
Художні твори поділяють на три літературні роди: лірику, епос і драму. Коли ведуть розмову про драму, то в уяві виникає аналогія з театром. Чому? Тому що драматичні твори пишуть для постановки на театральній сцені. Розгляньте таблицю.
Як бачите, термін «драма» можна вживати в ширшому значенні як літературний рід й у вужчому значенні як літературний жанр.
Драматичний твір — це літературний твір, побудований на основі дії персонажів та їхніх висловлювань у діалогах, монологах і полілогах. Поведінка героїв часто зазначена в ремарках, наприклад: «виходить», «довго розгляда, озирається на світ», «показує свої гроші».
Ремарка (із фр. спостерігати, відмічати) — авторські пояснення в драматичному творі щодо умов і часу дії, зовнішнього вигляду, жестів, міміки дійових осіб. Саме в ремарках міститься авторська характеристика й оцінка подій і героїв.
Героїв (персонажів) драматичних творів називають дійовими особами. Перелік дійових осіб автор зазвичай ставить на початку твору, зазначаючи їхній родинний чи соціальний статус: Параска — жінка його; Бонавентура — копач...
Сюжет драматичного твору має такі самі елементи, як і епічний: експозиція, зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка. Окрім вчинків персонажів, у драматичному творі важлива внутрішня дія — зіткнення поглядів, ідей і життєвих позицій, виражених через діалоги. Саме на гострому конфлікті вибудовується драматичний твір.
Конфлікт (з латин. зіткнення, боротьба) — зіткнення, боротьба протилежних поглядів; серйозне непорозуміння, суперечка.
Мова дійових осіб є основним зображальним засобом драматичного твору, адже в їхніх репліках виявляються риси характеру й душевний стан.
Які ж композиційні особливості драматичних творів? Такі твори складаються з кількох великих частин — дій (або актів). Дія, у свою чергу, поділяється на яви (або сцени, картини) — частини драматичного твору, пов’язані з появою на сцені або виходом із неї дійових осіб.
З таблиці видно, що драматичні твори бувають трьох основних жанрів: комедія, трагедія та власне драма (с. 97).
Комедія (з грецьк. пісня, весела процесія) — драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири відображено смішне, висміяно негативні явища й риси людського характеру.
Трагедія — драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, яка прагне максимально реалізувати свій творчий потенціал, з неможливістю його втілення в життя. Часто, потрапивши в безвихідь, герой трагедії гине.
Трагікомедія — різновид комедії; драматичний твір, у якому поєднані ознаки комедії та трагедії; під час комедійного конфлікту відбуваються трагічні події.
Літературознавці визначають жанр п’єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» як сатиричну трагікомедію характерів, бо в ній висміюється жадоба до збагачення, яка є визначальною рисою вдачі Герасима Калитки.
Хоча драматичні твори й призначені здебільшого для постановки на сцені, проте їх використовують і для читання.
ДІЯ ДРУГА
ЯВА II
Герасим (за коном1). Уставайте ж, уставайте! Не мніться. Чепіга2 зайшла, пора скотину порать.
1 Кін, на кону — спеціальний майданчик, на якому показують вистави; сцена.
2 Чепіга — рукоятка в плузі; тут: місяць.
Копач. Еге! Герасим уже по хазяйству гасає — невсипущий.
Входе Герасим.
Герасим. О, і Ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач. Не спиться. Почув, що Ви встали, і я піднявся. А знаєте, що я придумав?
Герасим. А що?
Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вірьовка над ліжком. От прокинулися, пора вставать — зараз: дзінь, дзінь, дзінь; сам ще лежиш, а там встають.
Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері.) Чи не поснули знову, щось тихо в тій хаті? От Вам і дзвінок, і вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна бог знає скільки викопать. Воно ще рано, тілько на світ благословиться.
Герасим. Та де воно Вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилося, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Уже ж я їм і Отченаша даю. Як затоплю — то зараз і на землі. (Одчиня двері навстіж і стоїть на дверях.) Кажете — рано, уже — світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров! Чого ви там мнетеся? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Климе! Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим.
ЯВА III
Ті ж і Клим.
Клим. Що? Хліба взяв окраєць — поки до обіда, то їсти захочеться.
Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!
ЯВА IV
Ті ж і Параска.
Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш?
Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш!
Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був незапертий, нехай бог милує, усе заперто.
Герасим. Один візьме, другий візьме — так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліб?
Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.
Герасим. Чуєш, Параско? Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?
Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, уже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла.)
Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад — гріх у неділю снідать.
Клим. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то із цієї пори до обіду на ногах, не ївши, охлянеш.
Герасим. Бійся бога! Хіба ти з’їси до обіда пів хліба?
Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіда пів хліба.
Герасим. Одріж собі скибку, подавися ти нею, а то однеси назад.
Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов.)
Герасим (до копача). Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться — уже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають.
Копач. Сарана.
Герасим. Гірш! Повірите, що в них тілько й думка — як би до сніданку; а після сніданку все погляда на сонце — коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обіді: сюди — тень, туди — тень — давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час таїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері.
Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий у цім ділі маєте.
Герасим. Та ні, Ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить; та за думками й не їсться тобі, і не спиться тобі... Мене вже ці думки зовсім ізсушили... До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги й крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як із немочі, а сплять, як мертві.
Копач (зітхнувши). Щасливі люде... Я і сам від думок не сплю. (...)
ЯВА V
У розмові з Герасимом Бонавентура розповідає про свої марення, мрії про знайдений і викопаний скарб.
Герасим. (...) Що це кума й досі нема за грішми? Цілу ніч не спав, усе міркував і таки став на одній думці: побалакать із кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші й розглядає.) Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого бог береже — треба розмінять у казначействі.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: «Та відчини-бо!»
Жінка. І чого її чортяка несе? (Одмика двері.)
ЯВА VI
Герасим і Параска.
Параска. Що ти затіваєш, скажи на милость божу?
Герасим (злякано). А ти почім знаєш?.. А тобі яке діло?
Параска. Хоч би ж сказав, пораявся...
Герасим. Звідкіля вона довідалася?! Знай свою діжу, а в мої діла носа не тикай!.. Іди собі, іди, не заважай мені думать.
Параска. Та ти на старість щодня дурніший робишся.
Герасим. Ей, Параско!
Параска. Чого там Параско?
Герасим. Не чіпляйся! У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.
Параска. Таз великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затіяв — женить Романа на Пузирівні?
Герасим. A-а! То ти про це? (Набік.) Думав, що довідалася про гроші, — аж усередині похолонуло. Ну, так що ж? Тобі яке діло?
Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбилися, я до неї привикла, вона — до мене; дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів — одне слово, хазяйка біля всього; у хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.
Герасим. Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо що краще спече, а смачніше зваре, то більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми.
Параска. Візьмеш в обидві жмені.
Герасим. Іди собі, не заважай мені думать.
Параска. Нехай же тілько Роман жениться на Пузирівні — не буде їй пресвітлої години: я її заїм.
Герасим. Про мене, хоч цілком із начинням ковтни її, мені аби гроші. Іди собі, Параско, від мене. Тут думок, як піску в морі, а ти із чортзна-чим причепилася.
Параска. Які там думки, чому ж ти не пораєшся зо мною?
Герасим. Не з твоєю головою мене вчить... Іди собі.
Параска. Тьфу на твою дурну голову!
Герасим. Я тебе як плюну!.. (Заміряється її вдарить.)
Входе Савка.
ЯВА VII
Ті ж і Савка.
Савка. Здрастуйте, з неділею будьте здорові!
Герасим. Спасибі, будьте і Ви здорові.
Савка. А Ви зі старою, як сизі голуби, і досі вуркочете?
Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі вдвох...
Савка. Нагадали молодощі й вуркотали?
Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а в нас своє.
Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)
Савка. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми зі старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварилися: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони, любо глянуть, а я на возі: який ти хазяїн, каже. Така мене злість узяла, що мало-мало не потяг віжками, а все гроші...
Герасим. Я, слава богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюся пішечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка. От через те вам і бог дає! Охо-хо-х! Приніс же я запродажню... А Роман куди збирається їхать?
Герасим (лічить гроші). Хочу свинку й кнурця купить у Пузиря — хвалять завод... (Перелічивши, ліче другий раз.) Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші.)
Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Уже, куме, хоч Ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше нігде було достать грошей, тілько од нечистого. Їх дід, кажуть, знався з нечистим, він, як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші.)
Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люде понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться й носа показать між них. Так, хіба зведе дурну дівку із чужим чоловіком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолітком, посварить батька із сином, зведе на бійку приятелів, а щоб він узяв у розумного чоловіка душу й за це дав йому грошей? Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане... Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що в чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи... (Таїнственно.) Люде самі вміють робить гроші краще від чорта.
Савка. Тобто фальшиві?
Герасим (озирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші. У вік вічний не розбереш, чи вони фальшиві, чи вони настоящі.
Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж із Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.
Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то Ви б згодилися достать таких грошей?
Савка. Я? З охотою. Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це Ви кажете?
Герасим. Є... є... куме... Та Ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.
Савка (витяга гроші з кишені). Що це Ви, куме... Господь із Вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого... (Розгляда.) Де ж вони тут? Це Ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!
Герасим. Отже, побий мене бог, меж ними є фальшиві, і таких грошей можна купить скілько хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.
Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам’ятаюся, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає.) Ні... куме, може, Ви жартуєте зо мною?
Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую!
Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.
Герасим. Угадайте самі.
Савка (розглядає). Не вгадаю.
Герасим. Оце вони! Ну, як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три й одну рубльовку.)
Савка. Ніколи у світі б не подумав, що це фальшиві.
Герасим. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, усе-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте Ви, куме, хоч зараз у казначейство й розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме...
Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, та?
Герасим. Е, куме, Ви чорта не боялися, а протокола боїтеся.
Савка. Отож-бо і є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол...
Герасим. Дурниця! Скажете, що Ви продали незнакомому чоловікові воли й між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.
Савка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько Ви мені дасте, як купите?
Герасим. А скілько хочете?
Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.
Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а Ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.
Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.
Герасим. А нехай буде так. Отоді, куме, заживем, га?
Савка. Заживем! Об землю злидні, розторгувавшись, ще прикупимо... А тим часом гаяться нічого: давайте мені цих безбілетних окрімно, а замість їх дайте настоящих десять.
Обмінюють гроші.
Може, і це такі? Хе-хе-хе!
Герасим. Ні, більше десятки нема.
Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звідтіля в город. (Пішов.)
Герасим. Нехай Вам бог помагає й щастить на добреє діло... Якась полегкість на серці, і наче душа моя почуває удачу. Коли б господь поміг, тоді земелька Смоквинова наша! (...)
Мотря дізнається про мету поїздки Романа до Пузиря. Між ними виникає сварка, після якої хлопець остаточно вирішує: «Оце дівка!.. Оце жінка — сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюся на Мотрі».
ЯВА XI
Герасим і Параска.
Параска. Звели й нам коней запрягти.
Герасим. Навіщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шість.
Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шість верстов — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до божого дому шість верстов... Худобу ганять у празник — гріх. Блажен чоловік, іже скотину милує.
Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?
Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, щоб мала відпочить — гони в церкву. Це не по-божому й не по-хазяйськи.
Параска. Та я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук.
Герасим. То — ти, а то — коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох із Мотрею крумера попотягали — то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, господь прийме твої труди й дасть тобі здоров’я.
Параска. Та чи ти ж із розумом? Усяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.
Герасим. Отож-бо і є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть — завтра робота...
Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде із церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мніться, то поспієте й на херувими... а коней гріх ганять у неділю.
Параска. А бодай ти пропав зі своїми кіньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я, часом, ради неділі не дав тобі по потилиці.
Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду із синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тікаю!
Герасим. Ах ти ж відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилася, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)
Входе копач. Калитка цілує Параску.
ЯВА XII
Копач, Калитка і Параска.
Копач (заміча поцілунок). Старики — емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернувся. (Бере щуп.) І на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас у пріятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завіса.
Тестові завдання
1. Слова «...Ви чорта не боялися, а протокола боїтеся» Герасим Калитка адресує
- А Бонавентурі
- Б Романові
- В Жолудю
- Г Савці
2. У неділю Герасим Калитка застав з окрайцем хліба
- А Савку
- Б Клима
- В Мотрю
- Г Романа
3. Установіть відповідність.
Завдання до художнього тексту
- 4. Для чого призначені драматичні твори? Поміркуйте, чому театри називають драматичними.
- 5. Що таке драматичний твір? Назвіть його ознаки.
- 6. Що таке трагікомедія? Що в неї спільного й відмінного з комедією та трагедією?
- 7. Знайдіть і випишіть у зошит приклади ремарок (2-3) з дії другої трагікомедії. Яку роль вони відіграють?
- 8. Прокоментуйте стосунки Герасима Калитки та Параски. Із чого видно, що він грає на публіку, удаючи повагу й любов до своєї дружини?
- 9. У чому виявилася скупість Герасима Калитки?
- 10. Знайдіть і прочитайте комічні епізоди в дії другій трагікомедії.
Творче завдання
- 11. Доведіть на конкретному прикладі з твору, що мова дійових осіб є яскравим виражальним засобом.
- 12. Розіграйте діалог між Герасимом і Параскою (ява XI).
Домашнє завдання
- Прочитайте трагікомедію І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» до кінця. Випишіть не зрозумілі для вас слова в зошит.
ДІЯ ТРЕТЯ
Декорація та ж.
ЯВА І
Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина... лини, карасі... (Стогне.)
Входе Роман.
Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, учора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, учора приїхав пізно й не бачився ще з батьком. (Виходе.)
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так само.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи, помилуй! (Оглядається кругом.) Спав... Тьфу! Снилося, що кум гроші однімав. (Витира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить.) Хлопці, уставайте! Чепіга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман.
Роман. Де там чепіга, уже сонце зійшло, давно всі на роботі.
Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув — і до цієї пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман. Підстовба1 зламалася, то я заніс до коваля, а поки зварить — зайшов додому.
Герасим. Чорт на вас настачить, катюги, — залізо ламають! Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?
Роман. Та задержали.
Герасим. Ну-ну, розказуй: як приймали, чим частували. Чи вподобалися дівчата? Га?
Роман. У них були гості: пани якісь, офіцери.
Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом із панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз! Що то гроші!
Роман. Та мене, тату, у горниці2 й не кликали, я на кухні й обідав.
Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері — хазяйського сина й у хату не закликали! Ну, а Бонавентура ж що?
Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тілько під’їхав під крильце, а він зараз зіскочив із фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Теж регоче й закликає його в хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син — хазяїн гарний»... А Пузир одказує: «Голяк масті, чирва світить!3 Нехай, — каже, — розпряга коні та йде в застольну4, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить».
1 Підстовба (діал.) — деталь плуга.
2 Горниця (розм.) — гарно прибрана кімната.
3 Голяк масті, чирва світить! — каламбур із термінів, що стосується гри в карти: голяк — убога людина, масть — один із чотирьох розрядів у колоді карт, чирва — масть у картах — червоне серце; тут образно: біднякові скрізь невдача.
4 Застольна — місце для прислуги.
Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж Пузир із горохом! Та я, як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть — і додому.
Роман. Ждав Бонавентуру, думав свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свинями, коли вони самі гірш свиней.
Роман. Бачив я і дочок Пузиревих — ходили з охвицерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять із вихилясами — настоящі панночки.
Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: усе подай, усе прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під’їхав. (Біжить до вікна.) Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусилися. Іди по своєму ділу.
Роман вийшов.
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ і кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина! Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина! Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать! Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко і Герасим.
Гершко. Здрастуйте, Герасиме Никодимовичу!
Герасим. Знову жид!.. А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна... Усі знають.
Герасим. Невже всі? (Набік.) От тобі й чирва світить. (До Гершка.) А Вас як звуть?
Гершко. Григорій Мойсєєвич. (...)
Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко. Єсть гендель — хотітє купить землю?
Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а! Та все лини й карасі — можна грошики лупить у городі.
Гершко. Ну, і Ви хочете покупать цю землю?
Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда — грошей не вистача.
Гершко. Я можу Вам помогать покупать землю Смоквинова.
Герасим. Як? Грошей даси?
Гершко. Зачим гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.
Герасим. Як грошей нема, то й розуму біг дасть.
Сцена з вистави за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Київський драматичний театр «Браво»
Гершко. Помиляєтеся, Герасиме Никодимовичу, не так: як розум є — будуть гроші! Хе-хе-хе!
Герасим. А може, і так. Ну, показуй же твій розум.
Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мнє досконально звєсно, що він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а Ви любите землю... Давайте йому п’ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти — і земля буде Ваша.
Герасим. Яким побитом?
Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я Вас питаю. Земля заложена й перезаложена в банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді Ви приймете на себе банк — і земля Ваша.
Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?
Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з Вами легко діло мать.
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглося докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Гершка.) Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова вже приїздив фактор купувать землю... (...)
Калитка торгується з Гершком, який пропонує за факторську послугу п’ятдесят карбованців спочатку й після закінчення справи — ще п’ятдесят. Герасим обурюється.
Гершко. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Устає.) Не дасте Ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно — аби гроші.
Герасим. Аби гроші... Правда. Візьміть же тепер двадцять п’ять, а решту — як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.
Гершко. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.
Герасим (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов... Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.
Гершко. Ну що робить?.. Нічого з Вами робить, давайте. (Бере гроші.) Теперечки поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим. Найбільше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам). От збіглися діла докупи... Упустить землю Смоквинова, та ще в такі лапи, як у Жолудя, — гріх смертельний, усе одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я і Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю в Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. О господи, чого він бариться? Ну, що як кума арештували? От тобі й сто тисяч.
Входе Савка.
Кум! Слава богу, діждався... думав — умру. Що?..
ЯВА V
Савка і Герасим.
Савка розповідає Герасимові, як він обмінював так звані фальшиві гроші на справжні: спочатку в трактирі в Кукленчихи, потім у Лошкаря в казначействі.
Герасим (цілує.) Сьогодня увечері в нас буде сто тисяч!
Савка. А в мене тілько десять!
Герасим. Куме! Я подарую Вам ті сто рублів! (Вийма запродажню і рве.) От Вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а ввечері, куме, як смеркне, — на вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні — щоб не здогадалися, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було підозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі — от і буде причина нашій гульні. (Бука.) Параско! Мотря! Роман! А йдіть сюди!
ЯВА VI
Тіж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим. Випий, стара.
Параска. Що це з ним? (П’є.) Будьте здорові!
Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?
Мотря. Атож!
Герасим. Стара, що ти скажеш?
Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.
Герасим. А ти, Романе?
Роман. Спасибі Вам, тату, що Ви уважили мою просьбу.
Герасим. А Ви, куме?
Савка. Я? (Співає.)
Ой куме, куме, добра горілка —
Вип’ємо, куме, ще й з понеділка!
Герасим. Підтягуйте!
Савка.
Складемось, куме, грошей по сорок —
Вип’ємо, куме, ще й у вівторок. (...)
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Роман спілкується з Мотрею. Він потрапляє в комічну ситуацію, коли хотів поцілувати Мотрю, а виявилося, що це Гершко, якому здається, що на нього напали розбійники. Параска дивується зміні настрою чоловіка, його незрозумілій веселості. Мотря теж здивована змінами в діях Калитки.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим, а за ним Савка несе на плечах здоровий мішок із кожі.
Герасим. Ідіть же Ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
Савка. Ходім удвох.
Герасим. От тобі й маєш!.. А хто ж буде біля грошей?
Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?
Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю — береженого й бог береже.
Савка. І відходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
ЯВА VIII
Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємося — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я і жида сьогодня обманив: поки мішок розшили — дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї — гроші... усередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок — жид зашамотався, бере мішок, не дає... «Давай гроші», — каже. Слово за слово, а тут — третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо у вагон. (...)
ЯВА Х
Герасим, а потім Савка.
Герасим. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а жидом перелякала на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ однесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.
Входе Савка.
Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха ніч, я собі піду.
Герасим. Куме, де Ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.
Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а Ви ховайте своє.
Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемося, а решту — через год.
Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилася, поки це діло скінчилося, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав Вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю Вас добре, бачу, куди Ви гнете, але гляньте сюди! (Вийма ніж із-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут Вам і амінь, коли почнете крутить.
Герасим (вийма із-за халяви ніж). А Ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ніж.) Це я для дороги мав... здіймайте лиш свиту, закривайте вікно, та будемо ділиться...
Закривають вікна свитами.
Я хотів як краще, бо у Вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... а коли Ви так боїтеся, то беріть собі, бог із Вами.
Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка.)
Герасим. То Вам п’ять тисяч?
Савка. Десять... десять... кажу Вам, десять... не розпалюйте мене!
Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік). Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляда.) Оце одна, а це друга, а це третя...
Савка. Стривайте... куме, гляньте...
Герасим. А що?
Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага.
Герасим. Як?!
Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.
Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знову бумажки, розрива й кида.) Сама бумага... чистісенька бумага!.. (Несамовито.) Ха-ха-ха!.. Сто тисяч! Ха-ха-ха!
Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтеся; що з воза впало, те пропало.
Герасим озирається, хватає пояс на лаві й біжить із хати.
Куме, куме! Куди Ви? Господь із Вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.
Входе Параска.
ЯВА XI
Савка і Параска.
Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув.
Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.
Параска. Як?
Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась у жида й отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.
Параска. Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлося; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?
Савка. Я і сам до пам’яті ніяк не прийду, усередині все колотиться.
Голос копача: «Поможіть, рятуйте!»
Чуєте? Хтось кричить!..
Параска. Ох, куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять — ходім.
ЯВА XII
Тіж, копач і Герасим.
Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо!
Помагають і кладуть Герасима на ліжко.
Параска. Що з ним, що з ним? Скажіть на милость божу.
Копач. Це, я вам скажу, реприманд1! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима.) Ну, реприманд!
1 Реприманд — тут: короткий вставний номер у цирку.
Параска. Та що воно? Що? Ради бога, скажіть, що то за болість така.
Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислухається до серця.) Тріть, тріть, тріть... Опит — велікоє діло... Серце наче ворушиться... A-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимовичу, мало не вмер від страху, ну і йому б не жить на світі, якби не мій опит.
Савка. Кажіть, що трапилося.
Копач. Усе по порядку — коло одного центра. Ножа!
Дають ножа.
Івановно, лийте йому воду ложкою в рот.
Наливають воду.
Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг у клуні спать... Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я і задрімав із думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам’яні. Пам’ятаєте? Я вам розказував! Що на Боковеньці! Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув угору, піймав за ногу, нога гойднулася, задригала й вирвалася, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся — і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.
Параска. Боже мій, боже, яке тяжке нещастя!
Копач. Но! Опит — велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояс... — і Никодимович упав на землю. Гляньте — дише.
Герасим поворушився і спазматично в себе потягнув воздух.
Підводьте, підводьте.
Підводять Герасима, він ще потягнув у себе воздух і ніби позіхає, дрижить і витирає піт.
Параска (плаче). Старий, старий!
Герасим. Де я? (Спазми.)
Копач. Пийте воду. (Подає.)
Герасим п’є.
Що з Вами? Що це Ви вигадали?
Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи у світі не буду хотіть більше, ніж бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.
Копач. Які гроші?
Савка. Он гляньте, як нас обманили.
Копач. A-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?
Савка. П’ять тисяч...
Герасим (захльобується воздухом). Ой... ой!..
Копач. Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим піднімається.
Та годі Вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтеся нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил — так і копил — так, а посередині — кам’яна фигура... не я буду...
Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо Ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)
Завіса.
Зауважте!
В античній літературі драматичним творам була властива така ознака: єдність місця, часу й дії. І. Карпенко-Карий дотримується цієї єдності, щоправда, розширюючи часові рамки. Ви, напевно, помітили, що події відбуваються протягом кількох днів і в одному місці — у хаті Герасима Калитки. Це пояснюється тим, що під час вистави часто змінювати декорації на сцені немає можливості, хіба що під час антракту.
Тестові завдання
1. Слова «Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала» Герасим Калитка промовляє на адресу
- А Пузиря
- Б Гершка
- В Жолудя
- Г Бонавентури
2. Вислів «Що з воза впало — то пропало» належить
- А Герасимові
- Б Гершкові
- В Романові
- Г Савці
3. Установіть відповідність.
Завдання до художнього тексту
- 4. Чому в драматичних творах події здебільшого відбуваються в одному місці? Доведіть це на прикладі трагікомедії «Сто тисяч».
- 5. Чому Калитка різко змінив свою думку щодо вибору нареченої для свого сина?
- 6. Чи вдалося Калитці насправді обманути Невідомого під час обміну фальшивих грошей у вагоні? Обґрунтуйте свою думку.
- 7. Яких скупих героїв із творів зарубіжної літератури нагадує вам Герасим Калитка?
- 8. Які слова героя дають надію на те, що він усвідомив свою найбільшу помилку й зробив відповідний висновок? Знайдіть і прочитайте ці слова.
- 9. Який момент у творі кульмінаційний?
- 10. Які проблеми І. Карпенко-Карий порушив у трагікомедії «Сто тисяч»?
Творче завдання
- 11. Чи випадковими іменами І. Карпенко-Карий наділив Калитку (гаманець із грошима), Пузиря (виріб із тонкої гуми, який може луснути під час надування) і Бонавентуру (античний філософ, який вирізнявся красномовністю)? Обґрунтуйте свою думку.
- 12. Складіть і запишіть план характеристики Герасима Калитки.
Домашнє завдання
- Заповніть літературний паспорт трагікомедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».
До речі
1958 р. на Київській кіностудії ім. О. Довженка було екранізовано п’єсу І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» (реж. Г. Юра та В. Іванов).
1992 р. в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави «Сто тисяч» (реж. В. Опанасенко).
Коментарі (0)