Українські народні думи

Кожний народ пишається своїм героїчним епосом: греки — «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера, ісландці — сагами, французи — «Піснею про Роланда», а ми, українці, — «Словом про похід Ігорів» і народними думами.

І. Їжакевич. Пісня кобзаря. 1950 р.

Українські народні думи з’явилися в XV ст. — у час виникнення козацтва. Згадайте, що саме в цей період виникли й історичні пісні. Думи створювали здебільшого безпосередньо після важливих історичних подій, їхня тематика широка. Вони з’явилися у зв’язку із жорстокими нападами турецько-татарських орд, названі кобзарями невільничими плачами. У них оспівано страждання полонених, їхні муки на каторгах. Саме тоді й виникли думи про боротьбу українців проти турецько-татарських загарбників і неволю — «Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Утеча трьох братів із города Азова», «Самійло Кішка» та ін.

До нашого часу дійшло чимало дум про боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського поневолення — «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога», у яких уславлено подвиги народних героїв, зокрема гетьмана Б. Хмельницького.

Також відомі соціально-побутові думи, у них оспівано родинні взаємини — між батьками і дітьми, сестрами та братами — «Дума про сестру та брата», «Бідна мати і три сини» та ін.

Велику роль у становленні та розвитку дум відіграли народні професійні співці — кобзарі, які виконували пісні й думи в супроводі кобзи, бандури чи ліри. Вони передавали наступним поколінням знання про минуле та світогляд предків у доступній формі. Такі співці існували в усіх народів: у вікінгів Скандинавії — скальди, у Стародавній Греції — поети-кіфареди, у середньовічній Франції — трубадури. У ті часи народні співці відігравали роль новинарів (тоді ще не було газет, журналів і мережі «Інтернет»). Постійно подорожуючи, кобзарі знали найсвіжіші новини, вони ділилися ними, попереджали людей про небезпеку, можливий напад чужинців. Бувало й так, що влада намагалася обмежити їхній вплив, аби тримати під контролем інформацію на своїх територіях.

З покоління в покоління кобзарі своєю творчістю виховували високу духовність, почуття національної гідності й патріотизм. Т. Шевченко зростав на кобзарських піснях і думах. З поваги до народних співців він назвав збірку своїх творів «Кобзар», а в одній зі своїх повістей зауважив: «...коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоча б одну думу у виконанні українського сліпого співця, то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до найбіднішого нашого лірника».

Тяжкі умови кобзарського життя змушували цих незрячих людей об’єднуватися в братства, у яких вони передавали свій досвід учням. Вони не були жебраками, а заробляли собі на життя професійною грою на бандурі та співом. Одні з них виконували думи так, як їх навчили, інші імпровізували, змінюючи твір. А були й такі, що самі створювали пісні й думи. До нас дійшли імена лише кількох авторів, а саме: Михайла Кравченка. Петра Ткаченка, Євгена Мовчана, Павла Носача, Євгена Адамцевича.

Неперевершеним бандуристом, якого високо цінувала Леся Українка, був Гнат Гончаренко. Поетеса залишила про нього спогад: «Гончаренко грає ліпше, ніж співає: у музиці він віртуоз межи простими бандуристами». Улюблена бандура Г. Гончаренка нині зберігається в Музеї Миколи Лисенка (м. Київ).

Остап Вересай Фото. 1873 р.

А. Михалюк. Бандурист і дівчина. 1954 р.

Блискучим імпровізатором був Остап Вересай. Яскравою гранню індивідуальності цього співця було виконання гумористичних і сатиричних пісень. Неймовірного ефекту він досягав за допомогою грайливості мелодії, жвавості ритму, своєрідної міміки й пританцьовування в такт пісні. Він був ніби театром одного актора. Понад 70 років бандурист мандрував від села до села — і його ім’я стало легендою. Співом українського Гомера захоплювалися композитори М. Лисенко та П. Чайковський. Сенсацією стали виступи О. Вересая 1875 р. в Петербурзі перед ученими й діячами культури. Тоді в пресі писали, що «сліпий сімдесятилітній співець наділений величезним талантом, у його думах, як жива, постає Україна, сповнена спогадів про минуле». Професор Л. Леже під впливом виконаних О. Вереснем пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. У с. Сокиринцях, що на Чернігівщині, створено Музей-кімнату О. Вересая, а з 1988 р. тут проводять фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаеве свято».

Нині кобзарські традиції продовжують різні творчі колективи. Основне завдання сучасних співців-бандуристів — популяризація словесно-музичної культури українців. Один із найвідоміших професійних музичних колективів нашої країни — Національна заслужена академічна капела1 бандуристів України імені Г. Майбороди, створена ще в 1918 р. У колективі працює понад 50 співаків-музикантів. Сучасні кобзарі Василь і Микола Литвини створили кобзарську школу в с. Стрітівці, що на Київщині. Тут учнів навчають мистецтва гри та співу. Одним із професійних кобзарів сучасності є Василь Нечепа. Нині він єдиний представник чернігівської кобзарської школи. Вражає дивовижне виконання ним народних пісень і старовинний репертуар митця.

Теорія літератури

Дума

Думи належать до героїчного епосу. Згадаймо, що за основу епічних творів узято розповідь про події. Які жанрові особливості дум?

• 1. Це твори героїчного або соціально-побутового змісту.
• 2. За обсягом думи більші від історичних пісень, вони складаються з трьох частин: заспів, або зачин (заплачка), основна розповідь і закінчення (славословіє).
• 3. У думах немає поділу на строфи, як в історичних піснях; рядки найчастіше поєднані дієслівною римою.
• 4. Думи виконують речитативом — протяжним проказуванням, подібним до співу, супроводжуючи грою на бандурі, кобзі чи лірі.
• 5. Урочистий стиль посилюється за допомогою прийому ретардації — хаотичного повторення частин тексту з метою уповільнення розповіді.

Отже, можна сформулювати визначення.

Дума — це ліро-епічний віршований твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри.

1 Капела (з іт. каплиця) — хор церковних півчих; хор узагалі.

1. Установіть відповідність.

2. Українським Гомером називають

• А Остапа Вересая
• Б Василя Литвина
• В Євгена Мовчана
• Г Михайла Кравченка

3. Протяжне проказування, подібне до співу, називають

• А строфою
• Б ретардацією
• В речитативом
• Г славословієм

4. Що таке героїчний епос? Коли виникли думи?

5. Назвіть жанрові особливості думи.

6. Розкажіть, що ви знаєте про народних співців — кобзарів.

7. Назвіть імена відомих вам кобзарів.

8. У яких раніше прочитаних творах є образ кобзаря?

9. Знайдіть і прочитайте рядки Т. Шевченка, у яких він згадує українських народних співців і Гомера. Як ви розумієте ці слова?

10. Чому виступи О. Вересая в Петербурзі стали сенсацією?

11. Поміркуйте, чому на звороті банкноти (номіналом 100 гривень) з портретом Т. Шевченка зображено саме кобзаря із хлопчиком-поводирем на тлі Чернечої гори в Каневі. Опишіть цю картину (усно).

Фрагмент звороту 100-гривневої купюри

12. Намалюйте в зошиті перетнуті кола. Упишіть у них ознаки дум та історичних пісень, а на перетині кіл — спільні особливості цих жанрів.

До речі...

2014 р. вийшов кінофільм «Поводир» режисера й сценариста О. Саніна, за основу сюжету якого взято мандри Україною в 1932-1933 рр. американського хлопчика й українського кобзаря напередодні та під час Голодомору. Ця стрічка здобула гран-прі на Варшавському міжнародному кінофестивалі. Радимо вам переглянути цей кінофільм.

• 1. Прочитайте матеріал «Маруся Богуславка — легендарна героїня» і навчіться його переказувати.
• 2. Знайдіть в інтернеті матеріал про відмінності між кобзою, бандурою та лірою. Підготуйте невелику мультимедійну презентацію про ці музичні інструменти (за бажанням).

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА - ЛЕГЕНДАРНА ГЕРОЇНЯ

Маруся Богуславка — цілком реальна особа, проте документальних свідчень про це немає. Літописи, легенди й перекази розповідають нам про українок-полонянок, які вимушені були стати дружинами турецьких багатіїв і навіть султанів. Деякі із цих жінок допомагали своїм землякам на чужині.

Ф. Гуменюк. Маруся Богуславка. 1997 р.

З усних і писемних джерел вимальовується узагальнений образ дівчини-бранки, створений народною фантазією. Маруся Богуславка — дочка священника, яка жила приблизно в XVI-XVII ст. в м. Богуславі. Її взяли в полон ординці й віддали до гарему турецького хана. Він настільки закохався в Марусю, шанував її, що довірив ключі від замку й темниці на час, поки поїхав до мечеті. Відважна українка, скориставшись такою можливістю, звільнила з тридцятирічного полону сімсот козаків-невільників — своїх дорогих земляків. Дівчина просить визволених земляків передати батькам вітання та сказати, аби вони її не чекали, бо вона вже «...потурчилась, побусурменилась / Для розкоші турецької, / Для лакомства нещасного».

Ця смілива дівчина символізує тих українок, котрі з примусу залишили рідний край, але любили його всім серцем і дбали про своїх земляків, які потрапили в полон.

Маруся — один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття. Українські письменники М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, П. Куліш написали художні твори про Марусю Богуславку з однойменною назвою, а вдячне земляцтво в м. Богуславі, що на Київщині, звело пам’ятник легендарній героїні.

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невільників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Приходжає,

Словами промовляє:

«Гей, козаки,

Ви, біднії невільники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невільники зачували,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

По річах познавали,

Словами промовляли:

«Гей, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко!

М. Дерегус. Ілюстрація до думи «Маруся Богуславка». 1940-ві роки

Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

То ми не можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:

«Ой козаки,

Ви, біднії невільники!

Що сьогодні у нашій землі християнській Великодняя субота,

А завтра святий празник, роковий день Великдень».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

Кляли-проклинали:

«Та бодай ти, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам про святий празник, роковий день Великдень сказала!»

То тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачувала,

Словами промовляла:

«Ой козаки,

Ви, біднії невільники!

Та не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,

То буде мені, дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати;

То буду я до темниці приходжати,

Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невільників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати,

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

М. Дерегус. Ілюстрація до думи «Маруся Богуславка». 1940-ві роки

Добре дбає, —

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невільників,

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой козаки,

Ви, біднії невільники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте,

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невільників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!

Вислухай, Боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах

Нас, бідних невільників!

1. Слова «Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка...» є

• А зачином
• Б строфою
• В ретардацією
• Г славословієм

2. У думі «Маруся Богуславка» згадано свято

• А Водохреще
• Б Великдень
• В Трійця
• Г Різдво

3. Прокльони «Та бодай ти... щастя й долі собі не мала» належать

• А турецькому панові
• Б попові з Богуслава
• В Марусі Богуславці
• Г козакам-невільникам

4. Який період історії України зображено в думі «Маруся Богуславка»? Що ви про нього знаєте?

5. Чому Марусю Богуславку називають легендарною героїнею?

6. Доведіть на конкретних прикладах із тексту, що твір «Маруся Богуславка» за жанром — дума.

7. Які епізоди зображено на ілюстраціях картин М. Дерегуса до думи «Маруся Богуславка» (с. 34, 36)?

8. Прочитайте й прокоментуйте останні слова Марусі Богуславки про «розкіш турецьку» і «лакомства нещасні». У чому виявляється душевна роздвоєність героїні?

9. Кого символізує образ Марусі Богуславки?

10. Яке враження справила на вас дума «Маруся Богуславка»?

11. Перекажіть зміст думи «Маруся Богуславка».

12. Поділіть текст на частини за змістом, доберіть до них заголовки й запишіть їх у зошит.

• 1. Випишіть із думи «Маруся Богуславка» приклади епітетів.
• 2. Намалюйте ілюстрацію до думи «Маруся Богуславка» (за бажанням).

КОЗАК ГОЛОТА

У «Думі про козака Голоту» зображено події наприкінці XVI ст. — заселення козаками земель у гирлі Дунаю. Поле Киліїмське не абстрактна назва, а степовий острів у гирлі Дунаю, де нині розташоване місто Стара Килія, яке існувало в часи, коли було створено думу.

Козак Голота — особа не історична. З його фольклорного образу стає зрозуміло, що він належить до козацької черні, це засвідчує прізвисько козака (Голота) та його портрет: на ньому «...Три семирязі1 лихії: / Одна недобра, друга негожа, / А третя й на хлів не згожа», «...шапка-бирка2 — / Зверху дірка, / Травою пошита, / Вітром підбита». А ось портрет татарина, навпаки, підкреслює риси зажерливого загарбника, заможної людини. Козак сміливо виходить із ним на поєдинок, бо його основним обов’язком є оборона рідної землі. Голота «...Не боїться ні огня, ні меча...», тобто він людина хоробра. Татарин же зовсім інший: для нього головне — нажива, корисливість, підлість. Його мрія — заволодіти свободою українського воїна, тому він нападає першим, мов хижий шуліка. Голота дає гідну відсіч супротивникові, доводячи цим, що український народ назавжди залишиться вільним.

Г. Якутович. Козак Голота. 2010 р.

«Думу про козака Голоту» прикрашає типовий набір фольклорних засобів: постійні епітети (кінь вороний, ясненька зброя), порівняння (на татарина, як вовк, поглядає), риторичні оклики та ін.

ДУМА ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ

Ой полем Киліїмським,

То шляхом битим Гординським,

Ой там гуляв козак Голота,

Не боїться він ні огня, ні меча, ні третього болота.

Правда, на козакові шати дорогії —

Три семирязі лихії:

Одна недобра, друга негожа,

А третя й на хлів не згожа.

А ще, правда, на козакові Постоли в’язові,

А онучі китайчані —

Щирі жіноцькі рядняні;

Волоки шовкові —

Удвоє жіноцькі щирі валові.

Правда, на козакові шапка-бирка —

Зверху дірка,

Травою пошита, Вітром підбита.

Куди віє, туди й провіває,

Козака молодого прохолоджає.

То гуляє козак Голота, погуляє,

1 Семиряга — верхній селянський одяг із грубого нефарбованого сукна.

2 Бирка — смушева шапка.

Hi города, ні села не займає,

На город Килію поглядає.

У городі Килії татарин сидить бородатий,

По горницях походжає,

До татарки словами промовляє:

«Татарко, татарко!

Ой чи ти думаєш те, що я думаю?

Ой чи ти бачиш те, що я бачу?»

Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!

Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,

А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».

Каже: «Татарко!

Я те бачу: в чистім полі не орел літає —

То козак Голота добрим конем гуляє.

Я його хочу живцем у руки взяти

Да в город Килію запродати,

Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,

За його много червоних, не лічачи, брати,

Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».

То теє промовляє,

Дороге плаття надіває,

Дивіться також:

Чоботи обуває,

Шлик бархатний на свою голову надіває,

На коня сідає,

Безпечно за козаком Голотою ганяє.

То козак Голота добре козацький звичай знає,

Ой на татарина скрива поглядає.

Каже: «Татарине, татарине!

Навіщо ж ти важиш:

Чи на мою ясненькую зброю,

Чи на мого коня вороного,

Чи на мене, козака молодого?»

«Я, — каже, — важу на твою ясненькую зброю,

А ще лучче на твого коня вороного,

А ще лучче на тебе, козака молодого.

Я тебе хочу живцем у руки взяти,

В город Килію запродати,

Перед великими панами-башами вихваляти

І много червоних, не лічачи, набрати,

Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».

То козак Голота добре звичай козацький знає,

Ой на татарина скрива поглядає.

«Ой, — каже, — татарине, ой сідий же ти, бородатий!

Либонь же, ти на розум небагатий:

Ще ти козака у руки не взяв,

А вже за його й гроші пощитав.

А ще ж ти між козаками не бував,

Козацької каші не їдав

І козацьких звичаїв не знаєш».

То теє промовляв,

На присішках став.

Без міри пороху підсипає,

Татарину гостинця у груди посилає.

Ой ще козак не примірився,

А татарин з коня покотився!

Він йому віри не донімає,

До його прибуває,

Келепом межи плечі гримає,

Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.

Він тоді добре дбав,

Чоботи татарські істягав,

На свої козацькі ноги обував;

Одежу істягав,

На свої козацькі плечі надівав;

Бархатний шлик іздіймає,

На свою козацьку голову надіває;

Коня татарського за поводи взяв,

У город Січі припав,

Там собі п’є-гуляє,

Поле Киліїмське хвалить-вихваляє:

«Ой поле Киліїмське!

Бодай же ти літо й зиму зеленіло,

Як ти мене при нещасливій годині сподобило!

Дай же, боже, щоб козаки пили да гуляли,

Хорошії мислі мали,

Од мене більшу добичу брали

І неприятеля під нозі топтали!»

Слава не вмре, не поляже

Однині до віка!

Даруй, боже, на многії літа!

ІВАН БОГУН - ТАЛАНОВИТИЙ ВАТАЖОК

У думі «Іван Богун» змальовано оборону Вінниці в лютому-березні 1651 р. Разом із селянськими повстанськими загонами й військовими частинами полтавського полковника Мартина Пушкаря та уманського полковника Осипа Глуха, надісланими на допомогу Богданом Хмельницьким, Іван Богун змусив польські війська в паніці тікати.

А. Орльонов. Гетьман Іван Богун. 2008 р.

І. Богун — народний герой, один із найвидатніших ватажків Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Він характеризувався винятковою сміливістю та винахідливістю, завдяки чому йому вдавалося перемагати меншими силами значно потужніші армії ворогів.

Український народ увіковічнив ім’я І. Богуна в однойменній думі.

ІВАН БОГУН

На Вінниці на границі,

Під могилою над Бугом-рікою —

Там стояв Іван Богун вільницький

Під обителем-монастирем Кальницьким.

Під Кальницькою обителлю

Богун стояв,

Із турками-пашами,

Крулевськими ляхами,

Калмицькими князями

Богун воював!

Силу він ляхів-турків стріляв

І шабельками рубав,

На аркан забирав,

В річку Буг їх утопляв.

А лядський круль

І турецький коноїд-паша,

Нехрещена душа,

Силу війська збирали,

Івана Богуна та його військо

Хмарою бусурманською обступали.

Веселились ляхи-турки,

Круль і князь раділи,

Що обложили Богуна

На довгі неділі.

Обступили ляхи-турки,

Кругом обложили,

Козаченьків Богунових голодом морили.

Три тяжкі неділі

Богун з військом

У тяжкій облозі бував...

Од свого ума білими руками

Хмельницькому листа писав,

Богун у Хмельницького батьківської поради питав

Та собі підмоги з Чигирина прохав:

«Просю Бога й тебе,

Дай помочі, порадь і повесели нас!..

Бо вже нас ляхи й турки обступають,

Кругом знаменами своїми обкидають,

І кругом нас облягають,

І дуже сильно побіждають».

Як Хмельницький цеє зачуває,

До Вінниці за штири доби прибуває,

Його військо гетьманськеє морем нахлинає,

Турецько-польське крульське військо зничтожає,

Богуна з козаками з неволі визволяє.

А сам Хмельницький

До Богуна під’їжджає

І словами промовляє:

«Не сам Бог вас спасав —

І я не менше помагав!»

Іван Богун відмовляє:

«Слава Богу і хвала гетьману,

Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!»

Все козацтво

І вояцтво

У ряди ставало,

На всі голоси кричало,

Промовляло.

А кобзарі грали,

В струни дотинали

Та Богдана із Богуном

Піснями вихваляли!

1. У думі козакові Голоті протистоїть

• А турецький султан
• Б заможний татарин
• В полонені бусурмани
• Г польські загарбники

2. Славословієм є фрагмент із думи «Іван Богун»

А «Не сам Бог вас спасав —

І я не менше помагав!»

Б «Силу він ляхів-турків стріляв,

І шабельками рубав...»

В «А кобзарі грали,

В струни дотинали...»

Г «Просю Бога й тебе,

Дай помочі, порадь і повесели нас!..»

3. Увідповідніть назви творів із місцем подій.

4. Перекажіть сюжет «Думи про козака Голоту», приділивши увагу опису зовнішності головного героя.

5. Коли відбуваються події в «Думі про козака Голоту»? Покажіть на карті місце подій.

6. Чи відомий прототип козака Голоти? Які риси вдачі він має?

7. Знайдіть і прочитайте портретні характеристики козака Голоти й татарина. Яку роль відіграють портрети в думі?

8. Поділіть «Думу про козака Голоту» на традиційні для цього жанру частини: зачин, основну частину й славословіє.

9. Що ви знаєте про подвиги Івана Богуна? Яку подію описано в однойменній думі?

10. Покажіть на карті місце подій, зображених у думі «Іван Богун».

11. Розгляньте репродукцію картини А. Орльонова й опишіть портрет Івана Богуна (с. 41).

12. Випишіть із «Думи про козака Голоту» приклади таких художніх засобів: епітет, порівняння, повтор, гіпербола, риторичний оклик.

• 1. Напишіть есе на тему «Мій герой» (на прикладі одного з героїв вивчених історичних пісень і дум).
• 2. Дослідивши думу «Іван Богун», визначте, що в ній — правдиве, а що — вигадане.
• 3. Підготуйте мультимедійну презентацію про уславлених у народних піснях і думах українських козаків (за бажанням).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 8 клас Авраменко (поглиблене вивчення філології) 2021", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)