Володимир Підпалий народився 9 травня 1936 р. в с. Лазірках на Полтавщині в сім’ї залізничника. Коли хлопчику було сім років, батько загинув під час форсування Дніпра. Поет гірко зізнавався: «Дитинство... украла війна в мого покоління». У школі дуже багато читав, любив літературу й історію.

Володимир працював у тракторній бригаді, служив на флоті, а після демобілізації закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Упродовж подальшого життя був редактором у різних видавництвах. У царині художньої літератури прославився як поет.

В. Підпалий помер 24 листопада 1973 р. в м. Києві від невиліковної хвороби.

Прочитавши подані нижче уривки з «Автобіографії» В. Підпалого, ви дізнаєтеся про дитинство поета.

«У травні 1939 року в дитячих яслах, що містилися в обійсті тодішнього голови сільської ради, робили уколи. Загледівши небезпеку від жінки в білому халаті, я заховався під ліжко, а коли вона хотіла витягти мене, я направив на неї важезного нагана, якого надибав під подушкою. Був переполох, цукерки; нагана я віддав, за що відразу був покараний: окрім уколу, щеміли днів зо два вуха.

На четвертому році життя батько дозволив мені посидіти на коні. Уже дорослим я кілька разів убивався з коней до смерті, але в серці разом із страхом падіння посилилася любов до гриви й вітру від швидкого галопу.

Із тварин найбільше жалію собак і волів. Перших, що все розуміють, а сказати не вміють. Волів — що терплять, хоча могли б і не терпіти, — силу яку ж мають, але чого варте їхнє терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі».

БЕРЕЖЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ

Ми приходимо в цей світ, щоб зростати, допомагати, дарувати, насолоджуватися, творити, любити... Але люди бувають різними: щедрими і скупими, добрими і злими, милосердними і байдужими...

Одне із завдань мистецтва — прищеплювати любов до людей, природи, до краси як такої. В. Підпалий у своїх поезіях культивує ідею людяності, любові до свого краю, бережливого ставлення до природи. Ліричний герой віршів «...Бачиш: між трав зелених...» і «Зимовий етюд» настільки щирий та переконливий, що навіть будь-який читач змушений буде впустити у своє серце любов і тепло. Прочитайте ці вірші й переконайтеся в цьому.

С. Сидоров. Соняшники. 2011 р.

* * *

...Бачиш: