Фольклор
- 9-12-2022, 11:11
- 243
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
ФОЛЬКЛОР
Процес виникнення фольклору. Термін «фольклор» (від англ. народна мудрість, знання) уживається в широкому й вузькому значенні. У широкому — це художнє відображення дійсності в • словесних, • музичних, хореографічних і • драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом. Синонімічний термін тут — «народна творчість».
У вузькому значенні «фольклор» іменує словесну творчість народу. Її ще називають «усна словесність», «народна словесність», «усна народна творчість», «народнопоетична творчість». Ми будемо вживати термін «фольклор» саме у вузькому значенні.
Фольклор — це перший напрям в історії українського мистецтва слова. У літературному процесі він займає окреме місце як цілісний, своєрідний художній організм.
• Завдання основного рівня
1. Пригадайте першу у вашому житті народну казку. Хто вам її розказав? Про що вона?
2. Які улюблені народні пісні вашої родини?
3. У чому відмінність між фольклором і літературою?
4. Які жанри народної творчості вам відомі?
5. Які тематичні групи народних історичних пісень ви знаєте?
6. Що ви знаєте про народну поетесу-піснярку Марусю Чурай?
7. Назвіть основні художні особливості народних дум.
Підсумовуючи вивчене раніше, наголосимо, що усна народна творчість і писемна, авторська, література є двома стадіями та двома формами словесного мистецтва. У ході духовного розвитку людства з міфології виокремився фольклор, а згодом із фольклору — література (це — стадії). Далі фольклор і письменство розвиваються паралельно, впливаючи одне на одного, а часом і переплітаючись (є формами).
Ці дві форми словесної творчості багато в чому відмінні, зокрема:
• фольклор твориться й передається усно, література — письмово;
• літературний текст творить конкретний автор, цей текст існує в єдиному варіанті, фольклорний текст може змінювати кожен виконавець, тому він має колективне (народне) авторство й нерідко існує в багатьох варіантах.
• Завдання основного рівня. Поміркуйте, чи можна вважати ужиткові речі наших пращурів — одяг, меблі, рушники, килими, скатертини, мисники, а також будівлі, писанки — витворами мистецтва. Чому?
З розвитком цивілізації фольклор поступово занепадає. У цій ситуації особливо важливо зберегти й передати нащадкам народні казки, легенди, прислів’я, загадки, думи, пісні й обряди. Адже все це — несказанна краса, невичерпна мудрість, жива пам’ять наших пращурів.
Розділіться на групи й підготуйте для однокласників відеопрезентації на такі теми: «Рушник — полотняний літопис України»; «Прадавня символіка писанок»; «Майстерність української народної картини»; «Різноманітність українського народного вбрання».
Світ української пісні. Багатьма скарбами — матеріальними й духовними — обдарована Україна, проте насамперед три набутки прославили її на весь світ: навдивовижу родючі чорноземи, надзвичайно працьовиті й привітні люди та невимовно красиві народні пісні.
Одна з найдавніших українських пісень-балад «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» колись потрапила до Венеції, а звідти — до Моравії, де на початку другої половини XVI ст. була опублікована в «Граматиці чеській». У багатьох арміях Європи солдати співали аранжовану композиторами К. М. фон Вебером, Л. ван Бетховеном українську пісню «їхав козак за Дунай». А мелодію нашого популярного танцю «Козачок» Л. ван Бетховен увів у свою славетну «Апассіонату». Мотив пісні Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки» використав В. А. Моцарт. Українські пісні й мелодії надихали також багатьох інших видатних зарубіжних композиторів — Й. С. Баха, Й. Брамса, Й. Гайдна, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, А. Дворжака, П. Чайковського, М. Глинку.
Теорія літератури
Пісня — невеликий поетичний твір, призначений для співу. Пісні бувають народні й літературні. Народні пісні творилися в усі епохи розвитку нації та зберігаються в народній пам’яті й передаються з вуст в уста.
Пісня має куплетну будову. Куплет складається з двох або чотирьох рядків, які між собою римуються. Пісні з куплетною будовою часто мають приспіви, або рефрени (це рядки, що повторюються після кожного куплета).
Найхарактерніша особливість пісні — єдність слів і мелодії. Мелодія залежить від змісту, настрою пісні. Якщо йдеться про щось радісне, жартівливе, то й мелодія весела, пришвидшена; коли ж передається людське горе, тяжкі переживання, мелодія сумовита, сповнена болю. У бойових — козацьких чи стрілецьких — піснях мелодія енергійна, підкреслено ритмічна (під стукіт копит), уривчаста.
Писанка з трипільським орнаментом. Середня Наддніпрянщина
Скільки пісень створили українці? Достеменно на це запитання не відповість ніхто. Записано близько 500 тисяч (!) пісень. А скільки їх залишилося невідомими для збирачів, фольклористів!
А. Ждаха. Козак. Листівка. 1912 р.
На думку дослідників, жодна нація за всю історію не створила такої кількості пісень, як українці. У фондах ЮНЕСКО1 зібрана дивовижна фонотека2 народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тис. аудіозаписів. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тис. записів.
З піснею українці народжувалися (колискові), виростали (дитячий фольклор), кохали (пісні про кохання), одружувалися (весільні), працювали (жниварські, кріпацькі, чумацькі тощо), святкували (колядки, щедрівки, веснянки), відпочивали (жартівливі), воювали (козацькі), умирали (голосіння).
З народної пісні буквально випромінюється енергія краси, добра, людинолюбства й пам’яті. Споконвіків українці, співаючи пісень, зцілювалися духовно, очищалися від усього потворного й дріб’язкового, осягали свою національну душу.
Гійом де Боплан (французький мандрівник): «Ця нація співає плачучи. Так чинять на планеті лише українці».
Микола Гоголь (видатний український і російський письменник): «Моя радість, життя моє, пісні! Як я вас люблю! Чого варті всі холодні літописи... перед цими дзвінкими, живими літописами! Пісня для України — усе: і поезія, й історія, і батьківська могила. Покажіть мені народ, у якого б було більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями. Я не можу жити без пісень».
Юліуш Словацький (видатний польський поет): «Українські пісні будуть покладені в основу літератури майбутнього».
Фрідріх Боденштедт (німецький поет, професор): «У жодній країні світу дерево народної поезії не зродило таких величавих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо й правдиво, як серед українців».
Олександр Довженко (видатний український письменник): «Українська пісня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте дитинство... Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, її чарівною силою, що викликає в душі людській найтонші й найглибші почуття, думки й прагнення... Українська пісня — геніальна поетична біографія українського народу. Безсмертна українська пісня — це бездонна душа України, її слава. Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно й голосно, як у нас в Україні».
Павло Загребельний (видатний український письменник): «Людині не досить просто жити. Щоб жити, потрібні Вітчизна, свобода й пісня».
Фольклорні твори (як і власне літературні) поділяють на три роди: епос (казки, легенди, перекази, бувальщини, прислів’я, приказки, загадки); лірика (ліричні пісні); драма (весілля, вертеп, зажинки, обжинки, обрядові ігри: «Ляля», «Воротар», «Просо», «Коза», «Меланка» тощо). Існують і суміжні міжродові форми (думи, історичні пісні, балади).
1 ЮНЕСКО — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка сприяє підготовці національних кадрів, розвитку культури, охороні пам’яток тощо.
2 Фонотека — це заклад, що збирає та зберігає інформацію на звукових носіях (музику, пісні, усні виступи тощо).
Дуже різноманітними за жанровими формами й тематикою, особливо вишуканими, тонкопоетичними є ліричні пісні — народні пісні про почуття, переживання людини. Жанрову систему народної лірики подано в схемі.
Народні пісні зробили величезний вплив на розвиток авторської літератури, насамперед української. Мотиви, сюжети, образи й мовне багатство цих фольклорних перлин стали потужним джерелом для творчості Г. Сковороди, І. Котляревського, М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка, М. Старицького, Лесі Українки, О. Олеся, В. Сосюри, Д. Павличка, Л. Костенко, В. Симоненка. Вони збагатили творчу палітру й митців інших народів — поляків А. Міцкевича, Ю. Словацького, С. Гощинського, Ю.-Б. Залеського; росіян О. Пушкіна, О. Толстого, А. Фета, В. Маяковського, І. Буніна; білорусів Я. Купали, Я. Коласа, М. Багдановича та ін.
В. Маковський. Дівич-вечір. 1883 р.
Коментарі (0)