Названо жанр за початком фрази: «В літо [...]». У літературному українському Середньовіччі укладено кілька літописів, першим серед яких є «Повість минулих літ» - пам’ятка, створена під впливом візантійських хронік. Укладена «Повість...» на основі літописних зведень і редакцій, що існували раніше; вона увібрала документи, перекази, легенди, повісті, дружинний (героїчний) епос, свідчення сучасників.

«Повість минулих літ»

Василь Яременко - один із українських дослідників «Повісті минулих літ» - підкреслював, що численні літописці саме цим високохудожнім текстом створили «для свого народу власну Біблію - священні книги русько-українського народу, що ввібрали в себе багатовіковий досвід слова. Це й дзеркало історичного життя, і збірник дидактичних повчань і настанов, і звід звичаїв і заповітів пращурів своїм ненародженим праправнукам».

Іван Еггінк. Великий князь Володимир обирає віру (1822)

Факт прийняття Руссю християнства в літописі «Повість минулих літ» оцінений дуже високо. В «Оповіданні про благословення апостола Андрія і заснування Києва» йдеться навіть про віще передбачення особливої благодаті Господньої Києву й народу, що на берегах Дніпра жити буде: «Понад морем Руським учив святий апостол Андрій, брат Петрів, і коли прийшов у Корсунь і побачив близько устя Дніпрове, і пішов по Дніпру вгору, і по замислу Божому прийшов і зупинився під горами на березі. І зранку вставши, рече учням своїм, з ним подорожуючим: "Видите гори сії? Як на сих горах возсіяє благодать Господня, Божа, має і город великий тут бути, і церкви многі має Бог воздвигнути”. І вийшов на гори сії, і благословив їх, і поставив хрест, і помолився Богу, і зліз з гори сієї, де опісля постав Київ, і пішов по Дніпру вгору».

Сергій Іванов. Християни і язичники, 1074 р. (1909)

Точно встановити авторство «Повісті минулих літ» неможливо. Дослідники серед його співавторів називають ченця-літописця Нестора, переписувачів Йоана, Никона, Сильвестра. Оригінал «Повісті минулих літ» у першій редакції, зроблений Нестором Літописцем, не зберігся; до нашого часу дійшли численні списки, серед яких сьогодні найбільш відомі Лаврентіївський та Іпатіївський.

«Повість...» мала три редакції:

• 1) редакція Нестора; розповідь доведена до 1113 р.;
• 2) редакція, здійснена ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром за дорученням князя Володимира Мономаха; події доведено до 1116 р.;
• 3) редакція невідомого літописця, також здійснена у Видубицькому монастирі; події доведено до 1118 р.

Композиція «Повісті минулих літ» - мозаїчна: твір складається з річних записів, поетичних оповідань, історичних описів і уривчастих відомостей та різних повідомлень. Літописна пам’ятка містить значний історичний матеріал про східних слов’ян, політико-економічний і культурний розвиток Київської держави, її зв’язки зі світовою цивілізацією. Твір має особливу цілісність: його об’єднує ідея любові до рідної землі та ідея єдності держави.

Літописна легенда про заснування Києва повідомляє про трьох братів - Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Ця оповідь містить початкові відомості про те, яким був суспільний устрій наших предків, подає імена легендарних засновників Києва, змальовує дику місцевість, багату на дичину, встановлює первісну назву племені, яке жило на берегах Дніпра, де тепер Київ, - поляни.

В оповіді про напад хозарів уже докладніше, в особах, подаються відомості про стосунки наших предків із войовничими племенами, що їх оточували: обрами, деревлянами, хозарами.

Оповідь про помсту княгині Ольги деревлянам змальовує події, охоплені 945-946 рр. Ця розповідь значно відрізняється від багатьох інших обсягом, докладністю, художніми особливостями, діалогами героїв, чіткою позицією автора щодо вчинків княжого подружжя Ігоря та Ольги, підтримкою централізації княжої влади. Твір не позбавлений легендарно-казкових фрагментів (наприклад, данина Іскоростеня птахами від кожного двору і роль цих птахів у знищенні міста), він має яскраво дидактичну мораль: княжа влада недоторканна, об’єднання Русі навколо єдиного центру - обов’язкове й необхідне.

Князь Володимир згаданий у літописі як мудрий правитель, хреститель Русі. Саме він, прийнявши булгар-мусульман, хозарів-юдеїв, римлян і греків, розглядав особливості кожної релігії, але вирішив прийняти християнство візантійського обряду. Князь Ярослав постає переможцем печенігів.

Також тут можна виділити кілька уривків історико-літературного значення. З-поміж них оповідання про братів-мучеників Бориса і Гліба (запис 1015 р.), повість про битву Мстислава зі Святополком (запис 1019 р.), монастирське сказання «Чего ради прозвася Печерьский манастырь» (запис 1051 р.), про похід руських князів проти половців (запис 1107 р.), оповідь про князівський з’їзд у Любечі (1097), на якому Володимир Мономах домігся миру між князями, а також його «Повчання дітям».

Літопис «Повість минулих літ» має і літературне, й історичне значення. Він подає зразки художніх творів, які не збереглися самостійно, окремі фольклорні пам’ятки; твір сповнений духу патріотизму й високої моральності.