Сон («У всякого своя доля...») (1844)

1. Опрацюйте літературно-критичний матеріал до поеми «Сон» («У всякого своя доля...»).

На початку 1844 р. в Москві, повертаючись з України до Петербурга з метою закінчити Академію мистецтв, Т. Шевченко написав вірш «Чигрине, Чигрине...». Проте вражень і висновків від побаченого в поета було стільки, що він вирішив написати великий твір-узагальнення, що викриває політичний устрій царської Росії. Так з'явився шедевр світової політичної сатири — поема «Сон» («У всякого своя доля...»). До речі, саме Т. Шевченко започаткував цей різновид ліро-епосу у світовій літературі. Авторський підзаголовок — комедія — указує не стільки на жанр твору, скільки на спосіб відображення дійсності в ньому.

Тема поеми — зображення справжньої суті російського імперського режиму. Щоб художньо висловити в поемі багатогранну проблематику — засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів, Т. Шевченко використав прийом сну (фрескова будова). Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії. В основі композиції поеми — 4 частини (хоча на розділи автор твір не поділяє): вступ і 3 частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.

Перші два рядки вступу звучать іронічно (пригадайте, що таке іронія, цей сатиричний засіб ви вивчали у 8 класі): «У всякого своя доля / І свій шлях широкий...», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з таких рядків:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Не лише початок, а й майже вся вступна частина пронизана тонкою іронією, вона звучить чи не в кожному художньому засобі (епітет, метафора, анафора):

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А ось останній рядок звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!..»

Якщо у вірші «Чигрине, Чигрине...» Т. Шевченко вводить образ юродивого, то в поемі «Сон» ліричний герой постає в іншій іпостасі — у бурлескній масці простака. Пригадайте цей образ у вступі до «Гайдамаків», періодично автор одягає маску селянина-простака й у поемі «Сон»: у вступі, потім у петербурзькому епізоді — звідси й селянська манера оповіді (Петербург — город на болоті, у царя Петра І «якимсь листом / Голова повита»). Саме простакові вдається осягнути істину, яку не здатні побачити вчені й царські вельможі.

Маскування та форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України в Сибір, а звідти — до Петербурга. Здавна наш народ сприймає сову як віщого птаха, який накликає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість й естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей:

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

(...) бо нічим обуть

Княжат недорослих (...).

А найбільш трагічно й контрастно звучать рядки про багату й розкішну картину української природи:

(...) під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

У поемі «Сон» Т. Шевченко використав прийом контрасту (різкого протиставлення рис характеру, властивостей предметів чи явищ): чарівний пейзаж і страхітливі картини злигоднів покріпаченого народу; дитина хлібороба, яка не має й шматка хліба, хоча навколо неозорі поля пшениці.

К. Штанко. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»)

Далі спостерігаємо не літній, а зимовий пейзаж, який уже не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним з ним: на тлі холодної пустелі чути гул кайданів багатьох тисяч людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий цар волі, про якого урочисто говорить оповідач?

А меж ними, запеклими,

В кайдани убраний

Цар всесвітній! Цар волі, цар,

Штемпом увінчаний!

В муці, в каторзі не просить,

Не плаче, не стогне!

Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне!

Дослідник творчості Т. Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ царя волі вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенатської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: адже відомо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі (...), / Штемпом увінчаний...». Цей образ ототожнений із Христом, розіп'ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом.

У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого дуже поважав Т. Шевченко.

Автор поеми піддає різкому висміюванню свого земляка, якого зустрів перед царським палацом. Цей дрібний чиновник-хабарник відцурався рідної мови, так і не навчившись літературної російської — тут суржик є засобом характеристики героя, глузування з нього:

(...) «Так як же ти

Й говорить не вмієш

По-здешнему?» (...)

Нищівній критиці підлягають у Т. Шевченка й інші українці-запроданці, яких у Петербурзі багато:

Україно! Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі.

Московською блекотою

В німецьких теплицях

Заглушені!.. (...)

Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сарказм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами — пикаті, пузаті, порівнянням — мов кабани годовані, називає їх блюдолизами. Їхню суть розкриває гротескна картина. У цьому епізоді узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальним є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її цяцею, він розчарований, бо раніше повірив її віршемазам, описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога...» З осудом ставиться оповідач до Петра І та Катерини ІІ, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво:

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доканала

Вдову сиротину.

Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.

І. Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».

2. Прочитайте відомості з теорії літератури й запишіть у робочий зошит визначення нових для вас термінів.

Теорія літератури

Сарказм, гротеск, карикатура — це засоби сатири.

Сарказм (від грецьк. sarkasmos — терзання) — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм, на відміну від іронії, виражається прямо й не має подвійного, прихованого значення. Саркастично звучать такі рядки поеми:

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. «Нехай, — каже, —

Може, так і треба».

На рабську заяву «братії»ліричний герой, сповнений обурення, саркас

тично відповідає: «Так і треба!»

Гротеск (від італ. grotta — печера, грот) — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Перечитайте сцену «генерального мордобитія» (так назвав її І. Франко), яку вважають класичним зразком гротеску, адже в ній зображено й перебільшення, і контраст трагічного та комічного.

Карикатура (від італ. caricare — перебільшувати) — сатиричний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. Отже, карикатура пов'язана із зоровими образами:

А в городах, мов журавлі,

Замоштрували москалі;

Нагодовані, обуті

І кайданами окуті,

Моштруються...

По-особливому карикатурно зображена в поемі цариця:

Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще, на лихо, сердешне,

Хита головою.

Зверніть увагу, аби підсилити негатив у змалюванні цариці, автор використовує прийом, що полягає в порушенні узгодження іменника з прикметником за родовою ознакою: цариця-небога — тонка, довгонога, але сердешне.

У поемі «Сон» («У всякого своя доля...») Т. Шевченко вдається до умовності. У літературі умовність — це нетотожність образу відповідному об'єкту зображення, характерна для іншої дійсності, сформованої в процесі творчості. Цей прийом полягає у свідомому порушенні правдоподібності з метою зробити зримим те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо. Зображення побаченого як сну і є художньою умовністю в поемі Т. Шевченка.

Контраст — протиставлення або зіставлення явищ чи понять, наприклад: розкішна природа України й жахливе життя покріпаченого народу.

3. Виконайте завдання.

1. За родовою характеристикою твір Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»)

• А епічний
• Б ліричний
• В ліро-епічний
• Г драматичний

2. Установіть відповідність.

3. Установіть відповідність.

4. Доведіть, що перші два рядки поеми звучать іронічно.

5. Що символізує в поемі сова?

6. Прочитайте уривок, у якому зображено український пейзаж. Які фольклорні елементи автор використав у ньому?

7. Розтлумачте образ царя волі.

8. Знайдіть і прочитайте епізод, у якому ліричний герой не лише оповідає про побачене, а й безпосередньо бере участь у подіях. Охарактеризуйте його поведінку.

9. Як називають різновид лексики, до якого належать такі слова: пелька, недобиток, пузатий, блюдолизи, дурний, тупорилий, пикатий, пика? З якою метою їх використовує автор?

10. Чому І. Франко назвав поему «Сон» («У всякого своя доля...») «сміливим маніфестом слова проти темного царства»?

11. Поміркуйте, чому на роль ліричного героя Т. Шевченко обрав селянина-простака.

12. Поділіть поему «Сон» («У всякого своя доля...») на частини й доберіть до кожної з них заголовок.

4. Виконайте домашнє завдання.

Вивчіть напам'ять уривок із поеми Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») (не менше 40 рядків).

1. Прочитайте поему Т. Шевченка «Кавказ».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Авраменко 2017", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)