Українська барокова література

У XVІІ—XVІІІ ст. в Україні розвивається барокова проза. Письменники опановують нові літературні прийоми, розробляють нові теми й жанри. Усі прозові твори можна поділити на дві частини. Перша, більша кількісно, — це твори релігійного характеру. Як і в попередні століття, процвітає проповідь, житійна література, що виконує не тільки суто церковні, а й просвітницькі завдання.

Розвивається також література світського характеру. Це і новели, і легендарні повісті, лицарська література, щоденники — так звані діаріуші. Особливе зацікавлення в читачів викликає історіографічна література. Найвизначнішими були літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка, за якими в літературі закріпилося визначення «козацькі літописи». Вони продовжили ще києворуську традицію літописання, а безпосереднім поштовхом до їх створення стало пожвавлення національно-визвольного руху на українських землях у другій половині XVII - на початку XVIII ст. Створюють їх представники козацької старшини, освічені канцеляристи, вихованці Києво-Могилянської академії. Автори літописів систематизували історичні події, дали їм власне тлумачення та на прикладах вітчизняної історії виховували національно-патріотичні почуття у співвітчизників. Високо оцінюючи козацькі літописи, Іван Франко писав: «З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу; аж у XIX віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів...».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно