Життєвий і творчий шлях письменника

Протягом майже півтора століття триває затята українсько-російська боротьба за генія Миколу Гоголя. Народжений у центральній частині України, на Полтавщині, він писав свої твори лише російською мовою; люблячи свою батьківщину, став ідеологом Російської імперії. У чому ж його феномен як письменника?

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня (20 березня) 1809 р. в селі Василівці на Полтавщині в родовому помісті дворян Гоголів-Яновських. Батьки «Ніколи», як називали сина в родині, з гордістю носили подвійне прізвище як пам'ять про славних предків. Натомість Микола вже в юнацькі роки відмовився він польського за походженням прізвища Яновський на користь козацького Гоголя.

У батьковому роду були представники заможної козацької старшини. Найвідоміший із них — полковник козацького війська часів Богдана Хмельницького Остап Гоголь, який отримав шляхетський титул від польського короля за заслуги у війні проти Московії. Миколина мати походила з українсько-польського аристократичного роду.

Як і багато дітей українських дворян першої половини ХІХ ст., хлопчик виховувався в змішаному українсько-російському середовищі. Батьки розмовляли між собою й листувалися переважно російською зі значними домішками українських слів, із селянами та деякими знайомими дворянами — українською. У родині також знали польську й передплачували польські літературні журнали. Тому малий Нікола змалку засвоїв три мови.

Роки дитинства хлопчика були багаті на театрально-музичні враження. Батько майбутнього письменника служив у багатого аристократа й свого далекого родича Д. Трощинського. У його маєтку в селі Кибинці він часто організовував театральні вистави, на які з'їжджалися знатні поміщики з усієї округи. Василь Афанасійович Гоголь не лише здійснював постановки, а й сам писав для них драматичні твори українською мовою. У маєтку Д. Трощинського часто гостювали відомі українські аристократи, які були активними учасниками таємних політичних організацій та виступали за автономію України. На формування образу України в майбутнього письменника вплинули також твори українських письменників, у першу чергу, визначного земляка-полтавця Івана Котляревського, знайомство з українськими народними піснями й баладами. Вони формували в юного Гоголя шанобливе ставлення до українського народу, виховували патріотичні почуття. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...»

Початкову освіту М. Гоголь здобув удома, потім продовжив навчання в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук. Хоч головним завданням гімназії була підготовка дітей аристократів до державної служби в імперії, серед викладачів і студентів панував дух вільнолюбства, захоплення й вивчення історії та культури українського народу. На цій патріотичній хвилі юний Гоголь почав вести записну книжку під назвою «Книга всякой всячины, или Подручная энциклопедия». У неї він занотовував уривки з «Граматики» О. Павловського, фольклорних збірок М. Цертелєва та М. Максимовича, лексикографічний, етнографічний і фольклорний матеріали. Сюди ж він включив цитати з поеми «Енеїда» І. Котляревського.

У ніжинський період М. Гоголь збирає відомості для українсько-російського словника, починає сам писати твори й занотовує їх у гімназійний рукописний журнал. Зокрема, юнак створює повість за вальтерскоттівським зразком на українську історичну тему «Гетьман», яка, щоправда, не збереглася.

У гімназії М. Гоголь бере активну участь у постановці театралізованих вистав, виконуючи обов'язки і режисера, і декоратора, й актора. Особливо запам'яталися ніжинським студентам його комічні ролі, зокрема в «Недоростку» Фонвізіна. Учителі й учні одностайно пророкують М. Гоголеві блискучу акторську кар'єру в столиці. Але юнак щиро прагне присвятити себе громадянському служінню країні: «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага».

У першій половині ХІХ ст. українська інтелігенція була поставлена в умови вибору між українським патріотизмом і російськими привілеями й безпекою. Тому батьки Гоголя розуміють, що життєвий успіх сина може забезпечити лише віддане служіння імперії. Закінчивши Ніжинську гімназію, у 1828 р. М. Гоголь переїжджає до Санкт-Петербурга і влаштовується на державну службу. Але омріяна російська столиця розчарувала молодого провінціала. Він сумує за Україною, та й кар'єра службовця вже мало приваблює амбітного юнака. У 1831 р. він полишає службу і влаштовується працювати вчителем історії в школі для молодих дворянок. Розробляючи лекції, М. Гоголь заглиблюється в історію. Саме в цей час він усвідомлює велику національну й культурну відмінність між українцями та росіянами. У Петербурзі до М. Гоголя приходить розуміння своєї національної ідентичності. Його ностальгійні1 почуття роздмухували також патріотично налаштовані співвітчизники Петербурга і мода в північній столиці на все українське. На цій хвилі юнак починає писати твори на українську тематику. Двотомник М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831-1832) російськомовна читацька аудиторія сприйняла прихильно. Легкий стиль оповіді, захопливі сюжети, поєднання реального й фантастичного, тонкий гумор, зрештою, простакуватий, але такий симпатичний оповідач-малорос Рудий Панько, — усе приваблювало російського читача. Але російський читач не знайшов у творах великоросійського національного пафосу. Зі сторінок двотомника до нього зверталася... Україна. Автор опоетизовував її, у романтичних традиціях змальовував її народ, ідеалізував українське життя, виявляв велику любов до своєї батьківщини. У повістях М. Гоголь зобразив український народ як літературного героя, причому героя позитивного. У численних народних характерах автор утілив такі прекрасні його якості, як розум, кмітливість, духовну силу, вільнолюбність, шляхетність.

1 Ностальгія — почуття суму за батьківщиною.