Войти
Закрыть

Ратай на ниві української культури: Пантелеймон Куліш (1819—1897). «Чорна рада»

9 Клас

У більшості європейських літератур роман утверджується в кінці XVIII ст. Його трактують як вільний жанр без суворих правил, зорієнтований на змалювання приватної людини, у центрі якого, як правило, — любовна історія. Невипадково довгий час роман вважають спорідненим з романсом — ліричним твором про вічне кохання та незвичайні події, з ним пов'язані. Найвищого розквіту цей жанр досяг у ХІХ ст. Основоположником історичного роману був Вальтер Скотт, твори якого, присвячені переважно подіям шотландського Середньовіччя, стали відомі всій Європі («Айвенго», «Талісман», «Пуритани»). Але особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля («Червоне і чорне»), О. де Бальзака («Батько Горіо», «Євгенія Гранде»), Г. Флобера («Мадам Боварі»), Е. Золя (цикл романів «Ругон-Маккари»), Ч. Діккенса («Домбі і син»), Ф. Достоєвського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»). У них письменники художньо осмислювали суспільні конфлікти, питання моралі, відтворювали найтонші й найскладніші порухи душі, характери в їх формуванні, становленні та розвитку. Кращі зразки цього жанру стали скарбницею світової літератури, без знайомства з якими не можна уявити сучасну освічену людину. Хронологічно першим в історії української романістики є твір Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (1857). Закономірно виникає питання: чому так запізно, порівняно з іншими європейськими літературами, виникає український роман? Відповідь на поверхні: драматичні зовнішні обставини, найперше, соціально-політичні, не сприяли появі книг великого формату, до яких належить роман. Це й заборона української мови, і цензурні перешкоди, і навіть відсутність типографських можливостей — невеличку поетичну збірочку ще можна було випустити у світ, а от кількасотсторінковий роман — майже неможливо! Уже в 90-х роках ХІХ ст. І. Нечуй-Левицький з болем писав про ці проблеми, отже, вони тривали й далі: «...ходить така чутка, що є приказ цензорам не пускати українських книжок, здорових та показних, а тільки дрібненькі та маленькі казки, водевілі тощо, задля того, щоб українська література була непримітна і не мала впливової та ще й культурної сили і вартості»....
0 Переглянути

Ратай на ниві української культури: Пантелеймон Куліш (1819—1897)

9 Клас

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району Сумської області). Його ім'я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв'язок свого імені з вогнем, полум'ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного. Полюбляв він, і коли його кликали «Паньком Олельковичем», — це підкреслювало зв'язок по батьковій лінії з київськими князями Олельковичами. Деякі зі своїх творів він підписував псевдонімом Пантелеймон Олелькович. Насправді ж найближчі родинні корені письменника — козацькі. Його батько походив з козацької старшини, а мати — з родини сотника. Дитинство хлопчика овіяне народними піснями, переказами про козацьке минуле, які він чув від матері й сестри, котрих рано втратив. Азам грамоти його навчила сестра, а далі — навчання в Новгород-Сіверській гімназії, у стінах якої П. Куліш знайомиться зі збірником українських народних пісень, виданих М. Максимовичем, першим ректором Київського університету Святого Володимира. Захоплений красою народного слова гімназист сам починає записувати народні пісні, а також читає твори П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка. У гімназії він пише і своє перше оповідання «Циган», яке стало літературною обробкою почутої від матері казки. Саме фольклор, українська книга визначили його захоплення літературою, його українську ідею....
0 Переглянути

Біблія в житті Тараса Шевченка. Творчість Тараса Шевченка і її роль в історії української літератури

9 Клас

Ушанування пам'яті поета в Україні й за кордоном. Твори Т. Шевченка перекладені більш ніж 130-ма мовами народів світу. Сотні перекладачів у різних країнах зверталися до Шевченкового слова, чимало з них спеціально вивчали українську мову, щоб читати поетові твори в оригіналі. Крім перекладів, друкуються наукові розвідки про життя і творчість українського поета в Болгарії, Німеччині, Канаді, США, Польщі, Англії, Франції, Італії. Інтерес до творчості Т. Шевченка зростає в Японії, Китаї, країнах Латинської Америки, Африки, в Австралії. З 1962 р. щорічно присуджується премія імені Т Г. Шевченка за найвидатніші досягнення в літературі й мистецтві. На тексти й мотиви творів Т. Шевченка створено близько 500 музичних творів (хорових, оперних, сольних, хореографічних та інших). Всесвітня слава Кобзаря засвідчена численними пам'ятниками, установленими і в Україні (на рідній землі Кобзаря їх налічується 1256), так і в різних куточках світу. Перше погруддя поета було встановлене ще наприкінці ХІХ ст. на півострові Мангишлак, у форті Олександрівському (колишньому Новопетрівському укріпленні, де служив Т. Шевченко). Кошти на його спорудження збирали офіцери-демократи. Цей пам'ятник проіснував до 1920 р. Уже у ХХ ст. з'явилися монументи Кобзареві в Канаді, США, Румунії, Франції. Скажімо, відкриття пам'ятника у Вашингтоні в 1964 р. перетворилося на урочисте свято, на якому з промовою виступив екс-президент США Дуайт Ейзенхауер. І сьогодні в різних куточках світу пам'ятають про великого українського поета, віддають йому шану. Так, у 2008 р. в Пекіні відкрито єдиний не лише в Китаї, а й у всьому азіатському регіоні пам'ятник Т. Шевченку. У 2010 р. в столиці Данського королівства з'явився монумент українському поету, який є першим і поки що єдиним у Скандинавії. Усього в світі налічується близько 500 пам'ятників Кобзареві....
0 Переглянути

Біблія в житті Тараса Шевченка. Світова велич Тараса Шевченка

9 Клас

Справді геніальним поетом називають того, хто, пишучи про національні проблеми, зумів піднятися до їхнього загальнолюдського потрактування. Світова велич письменника визначається і його внеском у світовий літературний процес, і впливом на читача, і новаторськими пошуками ідей та оригінальних мистецьких засобів. Т. Шевченко силою свого полум'яного й художньо довершеного слова, силою своєї загальнолюдської правди переступив кордони рідної України. Він оспівав багатостраждальний український народ, український світ так пронизливо тонко, так влучно, так щиро, як міг це зробити справжній син. Поет безмежно любив свій народ, вірив у нього, вбирав у своє велике синівське серце всі його проблеми, біди, бо сам вийшов з народу. Він відтворив кріпаччину як світове зло. Мистецтвознавець Вадим Скуратівський з приводу цього зазначив: «Саме Шевченко вперше в історії (і не літератури, а людства) порушив... тисячолітню німоту...» соціальних низів. Так само потужно поет писав про національне поневолення рідного народу. Водночас осердям його творчості є загальнолюдські моральні й духовні цінності, так звані «вічні» теми й мотиви — Бог, правда, добро, воля, справедливість, любов, доля, материнство....
0 Переглянути

Біблія в житті Тараса Шевченка. Молитва як жанр у творчості Тараса Шевченка: «Злоначинающих спини...»

9 Клас

Протягом травня 1860 року Т. Шевченко написав кілька поезій, об'єднаних жанром молитви. Одна із них — «Злоначинающих спини...». Літературознавчі координати Молитва — літургійний жанр, який передбачає прославлення Бога, звернення до Його милості з проханням про допомогу, прихильність, захист. Водночас це і ліричний жанр, який нагадує медитацію. В українській поезії ХІХ століття до нього зверталися Т Шевченко, П. Куліш, О. Кониський. Поезія Т. Шевченка «Злоначинающих спини...» складається із чотирьох строф. Цей невеликий за обсягом текст несе в собі великий емоційний заряд любові — почуття, яке, без перебільшення, перемагає життєві негаразди і суспільні катаклізми. Композиційно вірш побудовано за принципом звертання — спочатку до «злоначинающих», потім — до «доброзиждущим», «чистих серцем», як завершальний акорд — до всіх:...
0 Переглянути

Біблія в житті Тараса Шевченка. «Ісаія. Глава 35»

9 Клас

Іудейський пророк Ісаія жив у VIII ст. до н. е., походив з аристократичної родини. Він є автором окремих глав книги Старого заповіту, названої його ім'ям. Глава 35 присвячена пророцтву про щасливе життя, яке колись настане для людей. Її Т. Шевченко використав, щоб написати своєрідний гімн вільним людям на вільній землі. Нагадаємо, що мотив щасливого майбутнього звучав у таких творах, як «Заповіт», «На панщині пшеницю жала...», «І Архімед, і Галілей...». У них згадано «сім'ю вольну, нову», власне «веселе поле», «оновлену землю». Це, за уявою поета, маркери нового життя. Вірш має підзаголовок «подражаніє», тобто наслідування біблійного пророцтва. Проте в ньому відсутній викривальний пафос. Натомість утверджується всезагальна радість людей, звільнених від пут рабства. Розпочинається твір зверненням до землі «неполитої», «не повитої квітчастим злаком» — ідеться, як і в біблійному тексті, про пустелю. Ліричний герой хоче бачити її перетворення на квітучий рай, сповнений зелені, рожевих квітів, а, головне, осяяний Божим омофором. Цей образ у цій строфі визначальний. У прямому значенні омофор — це назва частини одягу священика. У переносному — символ піклування Христа, його апостолів, мучеників, усіх святих про спасіння людей. У Т. Шевченка ці значення переплітаються. Омофор «дорогий», «золототканий», «хитрошитий» нагадує одяг. Омофор «добром та волею підбитий» — це вже символічний образ опіки Божої, яка разом з честю і славою мають огорнути землю. Так постає викінчений образ оновленого квітучого краю, у якому «...люде темнії, незрячі, / дива Господнії побачать»....
0 Переглянути

Біблія в житті Тараса Шевченка

9 Клас

Біблія супроводжувала Т. Шевченка протягом усього його життя. Із цією Вічною книгою він познайомився ще в дитинстві: слухав біблійні легенди, пісні, житія святих, розглядав ікони. Уже в зрілому віці поет звертався до Біблії, щоб знайти відповіді на питання, які хвилювали його. З неї він запозичував сюжети, образи, мотиви, котрі переплавлялися завдяки його таланту в оригінальні твори. Так народилися «Псалми Давидові», «Ісаія. Глава 35», «Царі», «Подражаніє 11 псалму», «Во Іудеї во дні они», «Марія», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осії глава XIV», «Саул». З Біблії узяв Т. Шевченко епіграфи до таких творів, як «Тризна», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Неофіти». А, як відомо, епіграф — своєрідний компас у розумінні художнього твору, його основної думки. Поет знав напам'ять частину Біблії, Псалтир. Він — свідомий християнин — вважав Бога всюдисущим і милосердним, оплотом духовності людини. Т. Шевченко звертався до Нього зі щирою молитвою, прохаючи про долю-талан, про натхнення, а найбільше — про любов («Молитва»):...
0 Переглянути

Тема жіночої долі у творчості Тараса Шевченка. «Марія»

9 Клас

Історія створення. В одному з листів у 1850 р. Т. Шевченко писав: «Новый Завет я читаю с благоговейным трепетом. Вследствие этого чтения во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы, матери Спасителя». Отож задум поеми виник у поета в період заслання, а реалізувався в 1859 р., коли твір було написано. Уперше його надруковано в 1876 р. у празькому виданні «Кобзаря». Ідейно-тематичний зміст. У поемі « Марія» наскрізна у творчості Т. Шевченка тема материнства досягла найвищої точки розвитку. Якщо Катерина не змогла пережити свою ганьбу, то вже наймичка Ганна знаходить у собі сили й мудрість зробити свого сина щасливим. Досягає вона цього завдяки саможертовному вчинку — відмові від визнання власного материнства. У поемі «Марія», створеній за біблійною історією, мати Боголюдини думає лише про одне — про долю сина, заради якого вона живе, якого виховує та навчає добра й любові до всіх людей. Власне, цей образ — головний у творі. Це засвідчує й назва поеми. Марія — сирота, вона розцвіла «рожевим квітом» у Йосипа-тесляра, який усім серцем полюбив цю красиву і скромну дівчину. Вона працьовита, весела, жвава, проте із сумом і тривогою думає про своє майбутнє. Дівчина дуже чутлива до краси природи, уважна до старого Йосипа. Вона піклується про нього, готова стати йому за дитину, аби полегшити життя цього хоч убогого, але доброго й щирого чоловіка. Проте в долю цієї родини втручається випадок. Візит несподіваного гостя — апостола, котрий проголошував народові прихід Месії й за те був убитий, настільки вражає дівчину, що...
0 Переглянути

Тема жіночої долі у творчості Тараса Шевченка. Особистісна лірика Тараса Шевченка (1847—1861)

9 Клас

Досі йшлося про Т. Шевченка як поета — виразника дум, мрій і прагнень свого покріпаченого, багатостраждального народу. Вони художньо втілилися в темах філософських, історичних, соціальних, побутових. Проте поет не залишався пасивним спостерігачем, не просто фіксував певні події, навіть найтрагічніші, а й висловлював до них своє ставлення, виливав свою душу. Мається на увазі глибинний ліризм поета, який ще більше виявився в його особистісній ліриці. Вона писалася в найскладніші періоди життя Т. Шевченка — арешт, заслання, заборона жити в Україні. Але в ній нема ані крихти зневіри, жалю, нарікань. Натомість з'являються автобіографічні мотиви — спогади про дитинство, мрії про власну родину, згадки про самотність. Наприклад, автобіографічний вірш «І виріс я на чужині...» (1848) написано на засланні, в Кос-Аралі. Його задум виник від згадок про першу подорож до України в 1843 р., зокрема про перебування в рідному селі. Розпочинається цей твір пронизливим зізнанням ліричного героя, голос якого зливається з думками самого поета й нагадує про його долю: «І виріс я на чужині, / І сивію в чужому краї...». Ці рядки позначені сумом. Проте ліричного героя зігрівають спогади про Дніпро, про далекий рідний край, про «найкраще» село, про матір, яка просила в Бога добра для своєї дитини. Але про свій «талан» насильно відірваної від домівки людини ліричний герой уже сказав. Тому він окреслює долю його рідного села: «..Аж страх погано / У тім хорошому селі...», адже воно перетворилося на пустку, руїну, згарище. Найстрашніше ж, що люди в ньому нагадують примар, вони...
0 Переглянути

Тема жіночої долі у творчості Тараса Шевченка. «На панщині пшеницю жала...»

9 Клас

Ідейно-тематичний зміст. Ця лірична поезія має ще одну назву — «Сон», яка підказує читачеві: йтиметься про те, що наснилося. А наснилася матері-кріпачці щаслива доля її сина, відтворена Т. Шевченком як ідилія. Уже в самому цьому задумові поет протиставив жорстоку реальність підневільного життя світлій мрії всіх матерів — бачити свою дитину щасливою. Уже в перших рядках поезії вимальовується образ жінки, яка змушена важко працювати. Вона втомлена від роботи настільки, що до немовляти «пошкандибала», тобто ледве йшла, ледве піднімала ноги. Але її турбота про сина простежується в усьому. Так, мати змушена брати дитину із собою на поле, щоб годувати. Водночас вона ховає сина «у холодочку за снопом», пестить. У цьому виявляється її безмірна любов до своєї дитини, відповідальність за неї. Зморена жінка засинає на хвилину над немовлям. Вона бачить сон-мрію: її син і вродливий, і багатий, й одружений. А головне — вільний і сам, і його сім'я, яка, за моральними приписами українців, щаслива передусім у праці:...
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 50
Назад

Навігація