Біблія в житті Тараса Шевченка

Біблія супроводжувала Т. Шевченка протягом усього його життя. Із цією Вічною книгою він познайомився ще в дитинстві: слухав біблійні легенди, пісні, житія святих, розглядав ікони. Уже в зрілому віці поет звертався до Біблії, щоб знайти відповіді на питання, які хвилювали його. З неї він запозичував сюжети, образи, мотиви, котрі переплавлялися завдяки його таланту в оригінальні твори. Так народилися «Псалми Давидові», «Ісаія. Глава 35», «Царі», «Подражаніє 11 псалму», «Во Іудеї во дні они», «Марія», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осії глава XIV», «Саул». З Біблії узяв Т. Шевченко епіграфи до таких творів, як «Тризна», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Неофіти». А, як відомо, епіграф — своєрідний компас у розумінні художнього твору, його основної думки.

Поет знав напам'ять частину Біблії, Псалтир. Він — свідомий християнин — вважав Бога всюдисущим і милосердним, оплотом духовності людини. Т. Шевченко звертався до Нього зі щирою молитвою, прохаючи про долю-талан, про натхнення, а найбільше — про любов («Молитва»):

Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай!

Поет глибоко вірив, що Христос навчає людину, як жити на світі, любові й добру. Тому в укладений поетом «Буквар» включено уривки із Псалтиря та молитов.

Т. Шевченко схилявся перед подвигом Христа, у якому він убачав ідеальне втілення людини. Водночас поет сумнівався в тому, чи гідне людство такої самопожертви. Більше того, Т. Шевченко був переконаний, що з іменем Христа діялося у світі не лише добро, а й зло. Його обуренню не було меж, коли він спостерігав, як можновладці паразитували на Божому вченні, прикривали ним ниці вчинки й негідні думки. Не можна не погодитися із твердженням І. Дзюби, який писав: «...Тарас Шевченко був чи не перший, хто в Російській імперії на весь голос сказав про блюзнірство офіційного православ'я, що благословляло вбивство людей і нищення цілих народів».

І як приклад — рядки з поеми «Кавказ»:

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мирри дим,

І перед образом Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров!

А яку громадянську сміливість треба було мати, щоб у поемі «Юродивий» так гнівно й сатирично-викривально звернутися до імператора: «Безбожний царю, творче зла, / Правди гонителю жестокий! / Чого накоїв на землі!»

Тому так щиро звучить заклик Т. Шевченка в поемі «Неофіти»:

Молітесь Богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь. Все брехня —

Попи й царі...

Т. Шевченко розрізняв віру в Бога й офіційне православ'я, яке було ідеологічною основою царизму. Релігію влада використовувала для духовного пригнічення народу та виправдання своєї колоніальної політики.

У світовій поезії існувала традиція — звертатися до Бога з питанням, чому Він дозволяє на грішній землі процвітати кривді й неправді. Український поет також її порушує. Т. Шевченко картає Всевишнього за несправедливість, яка панує між людьми. В останній період творчості він сатирично змальовував біблійних царів як земних, викриваючи їхній деспотизм, тиранію, нелюдяність. Натомість рисами справжніх християн наділені образи простих людей, які жили за істинними, а не фальшивими приписами християнської моралі. Наприклад, Ганна з поеми «Наймичка». Тому що Бог для Т. Шевченка — це правда, добро, любов.

Так само, як Бог, у серці поета — Україна. У своєму бажанні бачити її вільною та щасливою він — глибоко віруюча людина — кидає виклик навіть Богу:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

Отож любов до України, розтерзаної, уярмленої, ніби штовхає поета посягнути на найсвятіше — милосердного Бога, захисника всіх скривджених і зневажених. Насправді — це крик душі, вболівання за долю рідного краю, висловлені з великим болем і стражданням. Водночас це й можливість привернути увагу Бога (такими не властивими християнину, гріховними думками) до долі України, змінити її на краще.

Для творчості Т. Шевченка притаманна актуалізація біблійної тематики, тобто її спрямованість у поетову сучасність.

Володимир Гарбуз. Стежками до світів

Першим переспівом біблійних текстів Т. Шевченком стали «Псалми Давидові» (1845). Нагадаємо, що псалми — це молитовні пісні, у яких прославляється Бог. Іудейському царю Давиду (він відомий і як поет-гусляр) належить 73 псалми із 150, хоча, за традицією, говориться про Давидові псалми. Український поет вибрав для переспіву десять із них. Вони були співзвучні мотивам його поезії періоду «трьох літ» — громадянським пафосом, закликом до боротьби за краще майбутнє рідного народу. Дуже слушно із цього приводу сказав І. Дзюба: у псалмах Т. Шевченко «немовби шукав підтвердження своєї правоти і свого права говорити з Богом про долю свого народу, як це робили біблійні псалмоспівці». Тому псалми Кобзаря позначені українськими реаліями, які художньо осмислюються як всесвітнє протистояння добра й зла. Поет згадує (картає) неправду, здирство, нелюдяність і лукавство багатих. Їхній світ він називає «беззаконієм», а сильних світу цього — «пребезумними», бо творять не боголюбні справи:

Пребезумний в серці скаже,

Що Бога немає,

В беззаконії мерзіє,

Не творить благая.

У псаломі першому він оспівує віру в «закон Господній», а це є запорукою того, що «Діла добрих обновляться, / Діла злих загинуть». Для Т. Шевченка важливо наголосити, що «Царі, раби — однакові / Сини перед Богом...» Проте «земні владики» не живуть за Божими законами, тому поет звертається до Всевишнього погубити «кровавих, лукавих». Він вірить у перемогу правди та добра, втіленням яких є Бог:

Окують царей неситих

В залізнії пута,

І їх, славних, оковами

Ручними окрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим...

Вустами поета промовляв сам народ: «...Жить тяжко в оковах! / Встань же, Боже, поможи нам / Встать на ката знову».

Отож Т. Шевченко використав біблійні псалми для рішучих закликів повалити самодержавний устрій. Написані в 1845 р., вони були опубліковані в «Кобзарі» 1860 р. Цей факт засвідчує, що форма релігійних піснеспівів допомогла обійти недремне око царської цензури.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно