Войти
Закрыть

Літературознавчий словничок

9 Клас

Автологічний вірш - поезія, у якій усі слова вжито поетом тільки в прямому значенні, тому художні засоби, зокрема епітети й метафори, практично відсутні (наприклад, «Садок вишневий коло хати...» Т. Шевченка). Авторський відступ - позасюжетний елемент, яким переривається розгортання сюжету й подається авторський коментар або роздум щодо якоїсь події чи явища (наприклад, роздум автора про долю сироти у «Причинній» Т. Шевченка). Акропоезії - вірші, перші букви в рядках яких творили певне слово (переважно ім'я автора чи його коханої) або й цілу фразу (цитату з Біблії, освідчення в коханні). Наприклад, Йосип Обонкіон-Батя у вірші, який згодом став відомою піснею «Ой під вишнею, під черешнею...», зашифрував своє ім'я та подвійне прізвище. Алегорія - іншомовлення, двоплановість художнього зображення, коли під одним узагальненим образом угадується інший, подібний до нього певними рисами. Наприклад, Ведмідь, Вовки та Лисиця, представлені в байці Є. Гребінки «Ведмежий суд», є алегорією царських судових урядовців, а в образі Вола зображено людей-трудівників. Алітерація - фонетичний прийом, який полягає в повторенні співзвучних приголосних для підвищення інтонаційної виразності вірша, емоційного поглиблення його смислового зв'язку. Наприклад, у поемі Т. Шевченка «Утоплена» за допомогою алітерації передано нічні звуки й містичні шелести: «Хто се, хто се по сім боці / Чеше косу? Хто се?.. / Хто се, хто се по тім боці / Рве на собі коси?..». Алюзія - важливий підтекстовий натяк, своєрідне відсилання читача до певної події, документа. Алюзія розрахована насамперед на те, що ерудований читач здатний самостійно розгадати прихований зміст сказа ного. Так, «Енеїда» І. Котляревського рясніє алюзіями на українську історію, зокрема, в образах троянців упізнаємо козаків, а в образі Венери й частково - Цирцеї вгадуємо російську царицю Катерину ІІ....
0 Переглянути

Підсумковий урок

9 Клас

Цього навчального року ви осилили надзвичайно складний і великий пласт української літератури й переконалися, що йдеться про одну з найдавніших літератур світу. Фольклор, безцінні літописи Київської Русі, «Слово о полку Ігоревім...», козацькі літописи, література українського Бароко й Ренесансу - все це вагомі докази високої культури на теренах України. Нічого дивного в тому немає, що за наказом російських царів Івана Грозного, Петра І та Катерини II спеціально надіслані агенти або й створені для таких злочинів комісії вивозили з України, щоб привласнити, власне, приписати Російській імперії, найкращі старовинні рукописні твори. Таким чином за межами України опинилася безцінна пам’ятка українського Середньовіччя - «Слово о полку Ігоревім...». А скільки шедеврів було зумисно знищено, бо вони суперечили ідеології Російської імперії! Дивом уціліли козацькі літописи, але в деяких із них (наприклад, «Історії русів») з метою збереження життя творця так утаїли ім’я автора, що й досі він остаточно не встановлений. Часи Ренесансу й Бароко ознаменувалися в давній Україні великим культурним зрушенням, нечуваним прогресом. Архітектура козацького бароко, дивовижні храми Йогана Пінзеля, великі українці Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Дмитро Туптало і несть їм числа, проте їх поіменно пам’ятає цивілізований світ і має за честь причисляти до когорти власних світочів, - це закономірні наслідки високого рівня освіти в Україні, коли Острозька, а особливо Києво-Могилянська академія, давали кращі знання, ніж найдавніші університети Європи. Поява на українських теренах мандрівного мудреця Григорія Сковороди, його вірші, які випереджували свою добу, адже були написані за законами силабо-тонічної системи віршування й порушували питання людської гідності й честі, його передові філософські ідеї і чудові прозові байки розбудили найкращих представників українського народу того часу й спонукали добитися відкриття Харківського університету. Бурлескно-травестійною і нібито пародійною «Енеїдою» І. Котляревський воскресив козацький дух українців у часи «гравця в солдатики», ненависника всього українського - Миколи І й став зачинателем нової української літератури. Селяни Г. Квітки-Основ'яненка задали відповідний тон українській літературі майже на ціле століття: високоморальні хлібороби, вони свято сповідують народну мораль, намагаються дати освіту дітям, беруть участь у визвольних змаганнях, що показали Тарас Шевченко у всій своїй...
0 Переглянути

Марко Вовчок (1833—1907). Повість «Інститутка»

9 Клас

Своєрідним продовженням «Народних оповідань» стала соціально-побутова повість «Інститутка». Марко Вовчок почала її писати в 1859 р. у Немирові. Спочатку твір називався «Панночка», проте письменниця змінила назву, таким чином підкреслюючи абсурдність суспільства, де часто неосвічені кріпаки морально вищі за своїх освічених панів. У 1860 р. «Інститутка» була надрукована російською мовою в перекладі Івана Тургенева на сторінках журналу «Отечественные записки». Українською мовою повість вийшла з присвятою Т. Г. Шевченку в журналі «Основа» 1862 р. Жанр соціально-побутової повісті дав змогу письменниці ширше, ніж у «Народних оповіданнях», висвітлити проблему кріпацтва. Соціально-побутова повість - це порівняно невеликий за обсягом твір (але значно більший за оповідання) з однією головною сюжетною лінією і двома-трьома другорядними; невеликою кількістю персонажів (до двадцяти) різного соціального стану, змальованих у типових умовах звичного їм побуту; події у соціально-побутовій повісті можуть тривати навіть до двадцяти п’яти років, як, наприклад, у «Миколі Джері» І. Нечуя-Левицького. У повісті «Інститутка» зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Пани, як і кріпаки, - генетичні українці, тож стара пані, очевидно, пам’ятає із розповідей своїх старших родичів про те, як вільні люди ставали рабами інших вільних людей, ще донедавна рівних із ними перед законом і народною мораллю, тому й не особливо гнобить дівчат-кріпачок. Вихована в інституті благородних дівчат, який у ті часи був прогресивним навчальним закладом для жінок, панночка від своїх заможних подруг ще в роки навчання наслухалася, як можна змусити кріпаків ставати покірними, чому треба вважати їх за справжніх рабів, тож безцеремонно втілює в життя програму дій типової майбутньої поміщиці, яка відзначатиметься жорстокістю. Поміщиця-внучка - типовий образ покруча й нікчеми, волею випадку вознесеного до рівня примітивного вершителя людських доль. Характер безіменної інститутки подано всебічно й виразно, але ні талантом, ні доброю вдачею, ні потребою поважати бодай рівних собі людей молода дворянка не наділена. Її краса - це, образно кажучи, краса мухомора, крокодила чи кобри, адже на жодну добру справу дворянка-інститутка не здатна. Вона - невичерпне джерело зла й несправедливості. Навіть у коханні панночка не проявляє найкращих людських рис, а лише егоїзм і самодурство....
0 Переглянути

Марко Вовчок (1833—1907). Життя й особливості творчості

9 Клас

Народилася Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім - Марко Вовчок) 22 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії (Російська імперія) в збіднілій дворянській сім’ї. У родині розмовляли французькою мовою. Коли помер батько Олександр Вілінський, мати вийшла заміж удруге. Щоб уберегти дочку від переживань і стресів, мати час від часу відвозила її до своєї двоюрідної сестри Варвари Писарєвої, де Марія потоваришувала зі своїм братом Дмитром Писарєвим, який захоплював її розумом і кмітливістю. Тож не дивно, що в дорослому віці вони покохали одне одного. Після закінчення пансіону в Харкові Марію взяла до себе в Орел як виховательку власних дітей тітка Катерина Мордовіна. Марія почувалася «бідною родичкою», адже в будинку для неї не знайшлося навіть вільної кімнати, лише куточок, куди поставили ліжко, приховане від цікавих очей ширмою. Зрозуміло, що дівчина намагалася будь-якою ціною вирватися з таких умов. За свідченнями письменниці, з цієї причини вона й вийшла заміж у 17 років. Її чоловіком став засланий в Орел за участь у Кирило-Мефодіївському братстві Опанас Маркович (Маркевич). У 1851 р. подружжя виїхало в Україну. Спочатку сім’я мешкала в Чернігові, де Опанас Маркович працював у редакції місцевої газети, а водночас збирав матеріали з народного життя. Марія теж записувала й вивчала українські народні пісні, казки, легенди. У збірці «Народные южнорусские песни», виданій Амвросієм Метлицьким у 1854 р., були вміщені пісні, записані Марією. Будучи за походженням росіянкою, майбутня письменниця на той час уже досконало вивчила українську мову....
0 Переглянути

Пантелеймон Куліш (1819—1897). Роман «Чорна рада»

9 Клас

П. Куліш уперше висвітлив історичне минуле України в російськомовному романі «Михайло Чарнышенко, или Малороссия 80 лет назад» (1843). Уже в цьому ранньому творі прозаїка виявилися принципи вальтерскоттівської побудови сюжету: його «Михайло Чарнишенко...» виразно нагадує «Уеверлі, або Шістдесят років тому» англійського автора. І хоча деякі дослідники вважають цей роман скоріше українізованою інтерпретацією біблійної історії про блудного сина, все-таки це був упевнений крок талановитого прозаїка до створення першого українського історичного роману — «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Митець невипадково писав роман одразу в двох редакціях: російською та українською мовами (рукописи датовані 1846 р.). Працював над ним довго, оскільки виданню повного тексту твору завадили арешт і заслання. Протягом цього часу встигли змінитися морально-етичні ідеали «гарячого Панька» та його погляди на козацьку минувшину. Тому 1856 р. письменник повертається до тексту і створює другу редакцію роману. У 1857 р. «Чорна рада» виходить друком паралельно українською та російською мовами, після чого авторитет П. Куліша значно зріс. У «Чорній раді» П. Куліш творчо використав започаткований шотландським романтиком Вальтером Скоттом естетичний підхід до зображення історичного минулого, який полягав насамперед у прагненні відтворити конкретно-історичну картину епохи за допомогою творчої уяви, спертої на документальні матеріали. Для прихильників іншого підходу, серед яких - і Микола Гоголь, важливішим було вираження авторських поглядів і почуттів, власного переосмислення історії. Написати роман на історичному матеріалі доби козацтва П. Куліша спонукала повість «Тарас Бульба» Миколи Гоголя - твір, яким він захоплювався і водночас вважав «недосконалим із позицій жанру», а самому авторові закидав, що той «виявив украй недостатню обізнаність із малоросійською старовиною», змалював не реальні історичні події й осіб, а вигадані, тому брак історичної правди породив вузькість правди художньої. Натомість автор «Чорної ради» пішов шляхом вальтерскоттівського відображення історії: у відтворенні минулого дотримувався максимальної точності історичних фактів та колориту епохи, принципу критичного підходу до минувшини. Однак це зовсім не ознака того, що роман П. Куліша наслідувальний: «Чорна рада» - оригінальний твір, сюжет якого ґрунтується на реальних подіях української історії....
0 Переглянути

Пантелеймон Куліш (1819—1897). Життєвий і творчий шлях

9 Клас

Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 7 серпня 1819 р. у містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської (нині Сумської) області. Досить рідкісне навіть на ті часи ім’я було пов’язане із церковним календарем і упованням батьків на святого Пантелеймона з надією, що хоч ця дитина виживе, адже шестеро чи семеро, народжені до нього, не прожили й кількох днів. Походив письменник з козацької, цілком імовірно - навіть дворянської родини. Батько Пантелеймона Куліша був досить заможною людиною, тож одружився з дочкою сотника Івана Гладкого - Катериною. Цікаво знати! У зрілі роки Пантелеймон Куліш намагався реконструювати свій родовід аж до княжих часів і припускав, що його предки походили від руських князів Олельковичів, тому й підписувався Пантелеймон Олелькович. Мати майбутнього письменника, на жаль, померла дуже рано. Вимогливий батько годинами змушував сина розв’язувати задачі або вчити вірші російських поетів-класицистів напам’ять. «Духовна мати» малого Панька, сусідка-поміщиця Уляна Мужиловська, з домашньої бібліотеки якої юний читач мало не щодня брав книги, помітила в дитині великий талант і переконала хлопчикового батька віддати Панька в науку. Про Новгород-Сіверську гімназію Пантелеймон згадував неодноразово, навіть своє навчання описав у повістях російською мовою «Феклуша» та «Воспоминания детства». Першим оповіданням майбутнього письменника було перероблене з почутої в дитинстві з уст матері казки - «Циган», яке було надруковано в альманасі «Ластівка» в 1841 р. Учитися малому Панькові було дуже важко. Дисципліна в навчальному закладі підтримувалася фізичними покараннями. У третьому класі хлопець твердо вирішив, що стане письменником. Але завершити навчання в гімназії не вдалося через конфлікт з учителем алгебри, і Панько покинув навчальний заклад. Правда, повернутися додому не міг: жорстокий батько не простив би відрахування з гімназії і змусив би Панька виконувати найтяжчу сільськогосподарську роботу. Довелося вчити поміщицьких дітей, працювати в канцелярії Ніжинського ліцею, а ночами готуватися до іспитів в омріяний Київський університет. Із другої спроби Пантелеймон Куліш таки вступив і спочатку дуже успішно вчився на словесному, а потім - на юридичному факультеті. Однак був відрахований через драконівський царський закон про «кухарчиних дітей» (студенти, чиї батьки не мали дворянських прав, втрачали шанс здобувати вищу освіту). Батько ж Пантелеймона Куліша саме в цей час судився із сусідом...
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Світова велич українського поета

9 Клас

Знакові, епохальні митці завжди творять філософію національної ідеї, залишаються в «силовому полі» духовності нації, її історії. Україна, наче фенікс із попелища, духовно відродилась із руїни петровсько-катеринських каральних акцій саме завдяки творчості Т. Шевченка, у якій пульсує український космос. «Богом даний тайнопис його слова» визначає таємницю непроминальної значущості цієї поезії, наснаженої активністю волелюбного духу, що ніколи ніяким «золотим тільцям», ніяким земним ідолам і кумирам не поклониться. Його «животворче, терпке й гаряче слово» вчить нас бути людьми, жити, звіряючись на Христову науку, сповідуючи в думках і вчинках щирість, любов, правду, волю, гідність, милосердя. І ця вертикаль «Кобзаря», органічно поєднана з ідеєю нації, в ім’я якої «Шевченко горів і згорів, залишивши, як фізично згасла зоря, своє світло вікам потомним» (Дмитро Донцов), виструнчує духовний хребет нації, дає наснагу до дії великого народу під знаком високої мети й віру в справді європейське майбутнє України, здійснення українцями свого покликання на землі. Отже, стисло підсумуємо значення життя і творчості Тараса Шевченка. Своєю творчістю Тарас Шевченко заклав фундаментальні підвалини національної ідеї. Він завжди «давав і дає почуття Вітчизни». Саме Шевченко завершив процес формування нової української літератури, став її основоположником. Він збагатив нашу літературу новими темами, мотивами, жанрами, розкрив космічну глибину почуттів людського серця. Його естетика - глибоко гуманістична: Т. Шевченко утвердив демократичні засади української літератури, розкривши глибину й багатство душі простої людини. Поетична творчість Кобзаря - неперехідне явище. Кожним наступним поколінням українців вона відчитується й навіть дешифрується все більше, як це притаманно хіба що тексту Біблії....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Біблія в житті Т. Шевченка

9 Клас

Дослідники творчості Шевченка зробили підрахунки: в його поезіях слова Україна і український вжито 269 разів. Але слова Бог, Божий, Господь, Господній, Ісус, Христос та Христів - 1281 раз! Шевченків імператив «Молітесь Богові одному, / Молітесь правді на землі, / А більш нікому...» походить із глибин народного світосприйняття. Своє знайомство з біблійними текстами він почав у ранньому дитинстві. За традицією, яка тоді була в нашому народі, життя українського села узгоджувалося з календарем церковних свят. «Псалтир» (книга псалмів із Біблії) у дяківській школі був навчальною книгою: використовувався і як буквар, і як читанка. Малий Тарас знав багато уривків із цієї книги напам’ять. Навчаючись в Академії мистецтв, Тарас опрацьовував біблійні сюжети й мотиви для ескізів, картин (це входило до обов’язкової програми навчання). У «Кобзарі» значна частина творів мають епіграфи, узяті з Біблії. Святе Письмо стає не тільки джерелом, з якого поет черпає мотиви й образи. Високою ідеєю любові наснажена вся творчість Т. Шевченка. З біблійними пророцтвами перегукується настанова про те, що «вражий», демонічний антисвіт буде подолано світлом божественної Любові, Правди, Добра, і «на оновленій землі» «врага не буде супостата...». І «Щоденник», і листи Шевченка із заслання свідчать про те, наскільки важливою для нього була Біблія та християнський твір «Наслідування Христа» Томи Кемпійського - саме ці книги давали йому духовну поживу в тяжких життєвих випробуваннях. «Жоден із великих поетів не жив у повсякчасному діалозі з Богом, як Шевченко». Євген Сверстюк «Шевченко не любить московське попівство не лише за похмурий рабський дух "візантійщини”, ...тримання народу в духовній темряві. Адже це вже не була релігія його козацьких предків - із підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату живий дух народної віри поступово втрачався, елементи демократичності в церковному устрої були витіснені бюрократичною централізацією церковного життя»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 99 100 101 102 103 104 105 106 107 ... 229
Назад

Навігація