Войти
Закрыть

Богдан Лепкий (1872—1941). Романна епопея про Івана Мазепу

10 Клас

Богдан Лепкий (повне ім'я — Богдан Теодор Нестор Лепкий) народився 9 листопада 1872 року в селі Кривенькому на Тернопільщині в сім’ї священика. Початкову освіту здобув удома, згодом навчався в школі та в гімназії в Бережанах. Навчаючись у гімназії, написав перші літературні твори, захопився малярством. Після гімназії вступив до Віденської академії мистецтв, але невдовзі перейшов на філософський факультет Віденського університету, вивчав мовознавство та історію літератури. Після другого курсу продовжив студії у Львівському університеті. Саме тоді перші твори Богдана Лепкого з'явилися в періодичних виданнях. Закінчивши в 1895 році університет, Богдан Лепкий працював учителем у Бережанській гімназії, активно займався громадськими справами. Багато часу приділяв і творчості: за чотири роки він написав чимало прозових, поетичних та драматичних творів. У 1899 році Богдана Лепкого запросили до Ягеллонського університету в Кракові. Там він викладав українську мову і літературу, одночасно був учителем у міській гімназії. Мав творчі контакти з відомими польськими авторами, співпрацював з літературним об'єднанням «Молода Польща». Краківський період став чи не найбільш плідним у творчому зростанні письменника. Тоді вийшли збірки оповідань «З села», «Щаслива година», «В глухім куті», «По дорозі життя», «Кидаю слова», а також поетичні книжки «Стрічки», «Листки падуть», «Осінь», «На чужині», «Для ідеї», «З-над моря». Твори Богдана Лепкого перекладали польською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами....

Павло Тичина (1891—1967). Поема-симфонія «Сковорода»

10 Клас

Симфонія — жанр оркестрової музики із чотирьох частин, кожна з яких має свою тональність. Поема П. Тичини теж складається з таких частин: Allegro giocoso (весело, грайливо), Grave (поважно, урочисто), Risoluto (твердо, рішучо), Finale. Це новаторська поетична форма, що поєднує виражальні можливості слова і звуку. Внутрішні монологи, діалоги й полілоги разом нагадують хор голосів — так у межах літературного жанру вирізняються риси хорової симфонії. Над першим варіантом твору П. Тичина працював у 1920—1922 роках. У подальшому автор уносив до поеми зміни, не раз повертався до неї, але так остаточно й не завершив. Поет багато читав про Григорія Сковороду й добре знав його філософію, однак при цьому переосмислив образ славетного мислителя, фактично запропонував альтернативну версію його духовного профілю. Існує поняття альтернативної історії. Цей жанр зображує те, що могло статися, коли б історія в один зі своїх переломних моментів пішла іншим шляхом. Схожим чином можна визначити й альтернативну біографію — індивідуальну історію особистості. У поемі П. Тичини Сковорода зображений у дусі альтернативної біографи: автор наблизив давнього мислителя до ідеологічних шукань своєї доби. У першій частині поеми переважає весела, оптимістична тональність. Мудрець декілька місяців гостює в Китаєвій пустині — милується красою природи, переживає внутрішню гармонію, «і мир, і злагоду, й любов». Та цю гармонію порушує зустріч з Маринкою, звичайною дівчинкою-пастушкою. Вона чимось нагадала Сковороді колишню ученицю Марію, яку й досі він не може забути. Пастушка зі сльозами на очах розповіла про своє тяжке нужденне животіння. А ще й убили її брата-повстанця. Саме тоді філософа й огортають сумніви: «Чи справжня була моя проповідь, яку я підносив?». Сковорода переживає щось схоже на прозріння: чи варті чогось його слова про мир і гармонію, коли вони не допомагають простим людям....

Павло Тичина (1891—1967). Поетична епітафія («Пам'яті тридцяти»)

10 Клас

Поезію «Пам'яті тридцяти» визначають як вірш-реквієм або епітафію — текст на честь померлих героїв. Це зразок громадянської лірики, твір, у якому поєдналися різні емоції — жалоба за загиблими та уславлення їхнього патріотизму. Вірш присвячено молодим захисникам України, студентам і гімназистам, які загинули в січні 1918 року поблизу селища Крути на Чернігівщині. Вони стримали наступ російських військ та полягли в нерівному бою із загарбниками. У березні 1918 року відбулося їхнє перепоховання в Києві на цвинтарі, що на Аскольдовій могилі (урочище на правому березі Дніпра). П. Тичину глибоко вразила смерть молодих людей, цвіту української нації. Загиблі для нього — мученики, які віддали життя за вільне майбуття свого народу. Недарма поет пояснив їхній подвиг як самовіддану боротьбу зі злом {«Вмерли в Новім Заповіті / З славою святих. Вони пожертвували життям, захищаючи свій народ та його національні ідеали. Виклад урочистий і піднесений, сповнений емоцій. А серед почуттів панують скорбота та праведний гнів супроти ворогів-убивць («боже, покарай!»), але аж ніяк не зневіра і відчай. Цей твір звеличує героїзм, подвиг славних синів українського народу....

Павло Тичина (1891—1967). Спогади про кохання («О панно Інно...»)

10 Клас

Лірична поезія не любить прямого слова, а тим паче коли це поезія інтимна. Над усе важливі натяки, умовчання, що допомагають зберегти загадку кохання. Та чи й узагалі можливо емоції закоханої людини підпорядкувати законам логіки? Вірш «О панно Інно...» важко пояснити самим лише розумом. Автор розраховує на здатність співпереживання, емоційний досвід читачів, котрим знайомий стан закоханості, що надовго залишає свій слід у людській душі. Його ліричний герой, занурившись у спогади, якраз і розмірковує над складністю, навіть парадоксальністю людських емоцій. Дослідники вказували, що ця поезія має й біографічну основу. Ще за часів свого чернігівського побуту П. Тичина був безнадійно закоханий у Поліну Коновал та одночасно симпатизував її сестрі Інні. Через роки він створив поетичний твір про ті давні й дивні почуття. Здається, саме самотність підштовхнула ліричного героя до сповіді («Я — сам. Вікно. Сніги...»). Подумки із засніженої зими сьогодення він переноситься до весни й кохання («Давно. Цвіли луги...»). Та й не одразу говорить те, що хотів насправді сказати. Адже від згадки про одну сестру, яку любив «дитинно, злотоцінно», майже непомітно переходить до відвертої й інтимної розмови з іншою («О люба Інно, ніжна Інно...»). А тут ще й пам'ять заплутує — сама пропонує спогади про «іншу сестру» («Зимовий вечір. Тиша. Ми».). І далі все розвивається майже поза волею героя («А хтось кричить: ти рідну стрів!»)....

Павло Тичина (1891—1967). Дивні малюнки словом («Пастелі»)

10 Клас

Використання виражальних можливостей різних видів мистецтва — одна з ознак індивідуального стилю П. Тичини. Не лише музика, а й живопис стають йому в пригоді. Це переконливо засвідчує цикл із чотирьох віршів «Пастелі». Певно, кожному з нас доводилося чути вислів «пастельні тони». Так говорять про кольори м'яких і ніжних відтінків. А власне пастелями називають твори в певній живописній техніці. Вони виконуються за допомогою спеціальних кольорових олівців, зроблених зі спресованої фарби. Автор не випадково назвав свої вірші пастелями. Кожен із творів — окремий малюнок якоїсь частини добового циклу. Строфічне кільце (повтор рядків на початку і в кінці тексту) надає всім поезіям композиційної стрункості. Дуже незвичний ефект створюється за допомогою численних персоніфікованих образів. Ромашки вранці розплющують очі, день випиває доброго вина, вечір приходить навшпиньки і вкладається спати, «на вуста поклавши палець», а буркотлива старенька ніч просить укрити її, бо нездужає....

Павло Тичина (1891—1967). Молодість і кохання («Ви знаєте, як липа шелестить...»)

10 Клас

Мотиви весни, молодості й кохання складають основу вірша Олександра Олеся «Чари ночі». У П. Тичини є чимало спільного із цим відомим символістом. Весна, ніч, місяць, зорі і, звичайно ж, солов'ї — що ще треба натхненному українському авторові, щоб розповісти про щастя закоханої людини?! Молодь не завжди стримує емоцій, бо сприймає все без тих обмежень, що їх з віком накладає на людську душу життєвий досвід. А коли перша закоханість поєднується з радісним весняним настроєм, як у ліричного героя поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...», то хочеться поділитися своїми почуттями з усім великим світом. Однак твір П. Тичини не лише про кохання, а й про молодість і щастя, пережите в молоді літа. В українському мистецтві таке поєднання мотивів (весна, молодість, щастя) є традиційним. Із найближчих попередників Олександра Олеся і П. Тичини згадаймо Л. Глібова з його ліричною перлиною «Стоїть гора високая» («А молодість не вернеться, / Не вернеться вона!...»). Ті самі мотиви були доволі популярними в романтизмі й сягають вони народного джерела — у народній ліриці «літа молодії» є одним із поширених і знакових образів....

Павло Тичина (1891—1967). У єдності з природою («Арфами, арфами...»)

10 Клас

У «Сонячних кларнетах» мотив єдності з природою чи не основний. І природа тут не декоративний малюнок довкілля, а могутня жива стихія, до якої належить і сама людина. Відповідно весняне оновлення в поезії «Арфами, арфами...» поширюється й на людину, бо людське «я» ліричного героя цілком занурюється в загальний плин природних процесів. Не лише тематично, а й за способом відтворення дійсності та емоційним наповненням вірш П. Тичини перегукується з поезією М. Вороного «Блакитна Панна». Усього лише перегукується, а не є наслідуванням. Обидва автори — символісти, обидва експериментують зі словом, однак при цьому кожен зберігає свій оригінальний погляд на світ. У спогляданні природи ліричний герой покладається на інтуїцію. Наперед висуваються слухові та зорові враження. Переважають образи символічні — вони не вказують, а натякають, їхня смислова багатозначність просто унеможливлює буквалістське сприйняття. Образи частіше незвичні, яскраві й навіть подекуди екзотичні. А поєднання цих образів навіть парадоксальне. Гаї — ці природні арфи — своїм гомоном «обзиваються», повідомляючи про урочисту ходу весни, що, немов дівчина у святковому вбранні — «квітами-перлами закосичена». Молодість і краса, буяння весняної енергії та радісне передчуття змін: не лише «бій вогневий», а й сміх та плач «перламутровий». Буде життя, нова й світла його сторінка, і вже панує це відчуття в душі ліричного героя, залученого до виру весняних змін. І як же тут без «любої-милої», котрій усього лише варто відкрити «колос вій», щоб так само доєднатися до цього чудесного світу оновлення і ясної небесної блакиті?...

Павло Тичина (1891—1967). Рання творчість П. Тичини

10 Клас

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в сім'ї церковнослужителя. Освіту здобув у початковій школі та в духовній семінарії в Чернігові. Під час навчання співав у семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність — важлива риса особистості П. Тичини — набула яскравого вияву в його поетичній творчості. За часів чернігівського побуту П. Тичина дебютував як поет — перші твори написав у 1906 році. А з 1912 року публікував поезії на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата» та ін. У 1913 році Тичина переїхав до Києва, вступив до Комерційного інституту. Навчання поєднував з працею в театрі М. Садовського, у якому виконував обов'язки помічника хормейстера. Літературні інтереси зумовили співробітництво П. Тичини з газетою «Рада» (пізніше — «Нова рада»). Тоді й познайомився з відомими українськими критиками А. Ніковським та С. Єфремовим. На творчість П. Тичини вплинули події 1917 року, пов'язані з боротьбою українців за незалежність. Поет підтримав народний рух за національну свободу. Дебютна збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» (1918) стала помітною подією в українській літературі. Вона засвідчила появу талановитого поета європейського рівня. Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями визвольних змагань. Суперечливі настрої тих часів віддзеркалились у збірках «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України»....

Олександр Олесь (1878—1944). Поезія «О слово рідне! Орле скутий!..»

10 Клас

Твір «О слово рідне! Орле скутий!..» належить до громадянської лірики. Автор у ньому осмислив тему рідного слова в народному житті. Для повнішого розуміння поезії слід урахувати історико-культурний контекст. Твір був написаний у 1907 році, після кількох десятиліть переслідування українського слова. Валуєвський циркуляр та Емський акт забороняли повноцінне використання української мови, і лише після революції 1905 року заборони поступово відходили в минуле. Зрозуміло, чому саме поет використав на позначення рідного слова образ «скутого орла». Він символізує волелюбність і великі, ще не задіяні повною мірою потенційні можливості мови в розбудові національного життя. У часи випробувань саме мова допомагала українцям опиратися поневоленню. Вона й досі залишається ефективною духовною зброєю в боротьбі за свободу й незалежність. У першій строфі автор указав не лише на загрозу з боку чужинців-поневолювачів. Він порушив важливе питання внутрішньої несвободи та пов'язав його з проблемою батьків і дітей. Слово — це ще й «співочий грім батьків», «дітьми безпам'ятно забутий». Не в останню чергу байдужість і забуття самих українців спричинилися до обмеження можливостей рідного слова....

Олександр Олесь (1878—1944). Поезія «Чари ночі»

10 Клас

«Чари ночі» представляють інтимну лірику Олександра Олеся. У творі поєдналися традиційні для інтимної поезії мотиви кохання, молодості, щастя. Образність не надто складна і теж традиційна: весна, солов'ї, пісні, верби й квітки... Настрій піднесений, тон урочистий, а емоції переливаються через край. Автор чи не навмисно вдається до спрощення, щоб відтворити оптимізм і безапеляційність молодості, щиро переконаної у своїй правоті. Та й сама природа в солов'їному співі промовляє: «Цілуй, цілуй, цілуй її — / Знов молодість не буде». Паралелізм відіграє важливу роль у художній організації твору. Він допомагає підтримувати загальне відчуття гармонії й рівноваги між людиною і довкіллям. Весняний солов'їний спів викликає в уяві читачів усталену асоціацію: весна — пора кохання. Одухотворена природа представлена відповідними образами: «Поглянь, уся земля тремтить / В палких обіймах ночі...». Та й весь твір організовано так, що немов сама природа «промовляє» до читача: у солов'їному співі «оприявнюється» монолог-звернення до уявного адресата. Це звернення передусім до молодої людини, і містить воно хай, на перший погляд, і не надто складну, але й незаперечну життєву філософію: цінуй молодість — весну свого життя, не марнуй її можливостей і потенційно щасливих днів, «лови летючу мить життя»....

Навігація