Войти
Закрыть

Осип Турянський (1880—1933)

11 Клас

Осип Васильович Турянський (псевдонім Іван Думка) народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядові на Львівщині. Навчався у Львівській українській гімназії, закінчив філософський факультет Віденського університету, згодом захистив докторську дисертацію. В університеті захопився літературою, писав новели. Декілька років був учителем у Перемишлянській гімназії. Восени 1914 року письменника мобілізували до війська й відправили на сербсько-австрійський фронт. Наступного року він потрапив до сербського полону. Був у таборі інтернованих осіб в Італії. Після Першої світової війни жив у Відні, викладав в університеті. 1923 року письменник повернувся до Галичини й розгорнув активну літературну діяльність. Разом із М. Угрин-Безгрішним та А. Лотоцьким брав участь у заснуванні видавництва «Журавлі», у якому друкував свої твори. Не полишав викладацької праці: учителював у Яворівській та Дрогобицькій гімназіях, у державній польській школі Львова. У його літературній спадщині переважає проза, зокрема повість-поема «Поза межами болю» (1917—1921), повісті «Дума пралісу» й «Син землі», збірник оповідань «Боротьба за великість»....
0 Переглянути

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937). Різдвяна казка («Різдво», «Коляда»)

11 Клас

У літературі використовується художній прийом очуднення, або одивнення. Він полягає у формуванні автором несподіваного погляду на світ з метою вразити читачів. Цей погляд дещо казковий, адже виводить нас поза межі буденності, викликає подив і вражає свіжістю та новизною. У вірші «Різдво» диво стається у звичайному містечку Дуклі. Саме там здійснюється різдвяна містерія, перетинаються реальний лемківський простір і священний час звершення дива! Сани замість вертепу, а лемки в ролі волхвів. Ось вони вже перед новонародженим зі своїм дарунком. Це перша картина. А в другій композиція змінюється: вона стає стилізовано іконописною, хай і не в канонічному дусі. На тлі нічного містечка у «сніговій завії» — Марія зі світлим дарунком на долоні... Поезія асоціативна й багатозначна, у ній розкрито переживання свята, що стає органічною часткою людського буття. У поезії «Коляда» спостерігаємо дещо подібне. Ясна Пані й Дитя, а попереду — дорога в «синь незнану». Ще зима, а вже «сняться веснянії сни». Зі сходом сонця розпочинається мандрівка — «снігом стелиться життя». Усе це символічні образи, тлумачення яких залежить від конкретних читацьких асоціацій. І, можливо, ця химерна «коляда» не лише про Різдво, а й про початок будь-якого людського життя?...
0 Переглянути

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937). Добра новина («Зелена Євангелія»)

11 Клас

Ця поезія — радісний і піднесений, стилізований під євангельську «добру звістку» гімн «воскресінню», у якому органічно злилися мотиви весни й кола як універсальних символів. Погляд ліричного героя на світ вітаїстичний, як, приміром, у творах П. Тичини або Є. Плужника. У першому катрені поет вибудовує панорамну картину весняної ночі. Асоціативно поєднуються яскраві образи: рух «білих коней» навколо гірського села, що потопає у квітучих садах, і червоний місяць — «мов тюльпан». А в другому катрені картина звужується до ритуального столу для звершення особливої, язичницької «літургії» (літургія — один із різновидів богослужіння в християнській церкві). Світлий настрій передається через образи поклоніння «стобарвній» землі й «доброї новини» весняного оновлення. Творчість Б.-І. Антонича міфологічна й асоціативна. Вона розрахована на ерудицію та інтуїтивне сприйняття. Міфологізм передбачає художнє переосмислення давніх міфів, як у цій поезії, що синтезує християнські та язичницькі уявлення в один образний комплекс. А досягається цей синтез шляхом асоціативності — несподіваного поєднання різних образів, що сприймаються головним чином за допомогою інтуїції, а не логіки. Так, приміром, символіка образу «білих коней» на «каруселі» не потребує буквального потрактування. Поезії Б.-І. Антонича багатозначні, адже сприйняття їх залежить і від асоціацій, ерудиції та культурного досвіду читача....
0 Переглянути

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937)

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиці на Лемківщині в сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, вступив на філософський факультет Львівського університету. Студіював польську філологію. Був членом україністів при Товаристві прихильників освіти. Цікавився сучасною літературою, зокрема й українською. Добре знав і цінував поезію П. Тичини, М. Рильського, Є. Плужника. Віршувати почав у гімназії, тоді ще польською мовою. В університеті почав писати українською. Уперше опублікував свою поезію 1931 року в журналі «Вогні». Тоді ж захопився музикою й малярством. По закінченні університету, окрім поезії, писав ще й статті про літературу, фейлетони, працював над художніми перекладами. Свої твори друкував у виданнях «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми». Деякий час був співредактором журналів «Дажбог» і «Карби». Випробував сили в прозі та драматургії (збереглись незакінчена новела «Три мандоліни», фрагмент повісті «На другому березі», лібрето до опери «Довбуш»). Головним набутком Б.-І. Антонича є поезія. Він видав збірки «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). А «Зелена Євангелія» (1938) й «Ротації» (1938) побачили світ уже після його смерті. Критики називали Б.-І. Антонича «найбільшим після Франка національним поетом». Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937 року на двадцять восьмому році життя....
0 Переглянути

Літературне життя Західної України

11 Клас

До початку ХХ століття західні українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття — входили до складу Австро-Угорської імперії. По завершенні Першої світової війни імперія припинила своє існування. Натомість 1918 року постали нові держави, серед яких була й Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) зі столицею у Львові. Унаслідок агресії польського війська ця Українська держава 1919 року припинила своє існування. Східна Галичина потрапила до складу Польщі, Північну Буковину окупувала Румунія, а Чехословаччина захопила Закарпаття. Перед українським населенням постала загроза культурної асиміляції. Українські школи було перетворено на польсько-українські, а у Львівському університеті припинено роботу українських кафедр. Польська адміністрація всіляко придушувала український визвольний рух, що був природною реакцією на національні обмеження й переслідування. За цих умов громадська роль літератури відчутно зросла. Письменники сприяли піднесенню національної самосвідомості. Не обмежуючись ідейними пошуками, вони збагатили літературу новими художніми знахідками: сміливо сприймали зарубіжні традиції, зокрема такі мистецькі напрями, як імпресіонізм, символізм, експресіонізм, сюрреалізм....
0 Переглянути

Володимир Свідзинський (1885—1941). Магія спогадів («Прозорий січень небо розтворив...»)

11 Клас

Важливу роль у творчості В. Свідзинського відіграє мотив пам'яті, що зазвичай поєднується з гострим емоційним переживанням непоправної втрати. Багатьом людям властиво бачити минуле в узагальненому образі «щасливих днів» (на противагу безрадісному теперішньому й невизначеному майбутньому). Вірш «Прозорий місяць небо розтворив...» саме такий: картина зимової природи навіює ліричному героєві світлі спогади про колишнє — безнадійно втрачене. У спогадах ліричного героя виокремлюється мотив кохання — його «первісна затаєна любов». А «мляве серце» і «плач» загострюють загальне драматичне переживання змарнованих можливостей. Поезія набуває філософічності завдяки залученню фольклорного образу «Дунай-ріки». Це поетичний символ, який у народній творчості може позначати умовний кордон: межу між батьківщиною і чужиною, світом живих і померлих тощо. А в поета образ Дунаю символізує межу між теперішнім і минулим — тими недосяжними «щасливими днями», до яких у спогадах лине душа ліричного героя. У цій поезії втілено важливі риси творчості В. Свідзинського, а саме властиві їй художній міфологізм і фольклоризм. Митець не просто залучав до своїх текстів міфологічні й фольклорні образи, а й переосмислював їх відповідно до власних творчих задумів....
0 Переглянути

Володимир Свідзинський (1885—1941). З надією на відновлення («Холодна тиша. Місяцю надламаний...»)

11 Клас

Недарма Василь Стус назвав творчість В. Свідзинського засобом «шляхетної герметизації власного духу». Із цим пов'язана й «несучасна сучасність» поета: у добу зростання ідеологічного тиску на мистецтво він обрав позицію невтручання, свідомої самоізоляції від бурхливих суспільних дискусій та злободенних проблем. В. Свідзинського найбільше цікавила людська душа у її складній взаємодії зі світом. Тож над усе він прагнув розібратися в самому собі: у нього навіть філософські роздуми мають дуже особистий характер, ось як у поезії «Холодна тиша. Місяцю надламаний...». Цей ліричний вірш, датований 1932 роком, розповідає про відновлення втраченої душевної рівноваги, і він, імовірно, навіяний особистою драмою: саме тоді поет розлучився з дружиною, яка забрала дочку й оселилась у родичів. Тому й образи у творі зустрічаємо відповідні: «холодна тиша», печаль, «як сніг на вітах»... І туга зрештою долається вольовим зусиллям — самозаглибленням і зосередженням на «трьох радощах». «Самотність, труд, мовчання». Саме вони й складають основу життєвої філософії ліричного героя, наповнюючи сенсом його існування. Символічний характер мають завершальні рядки поезії. Вони позначають надію ліричного героя на внутрішнє, душевне й духовне відродження, адже саме виноград у світовій міфології символізує відновлення життєвих сил людини....
0 Переглянути

Володимир Свідзинський (1885—1941)

11 Клас

Завершивши навчання, В. Свідзинський повернувся на Поділля, працював на різних посадах. Під час Першої світової війни близько двох років провів у війську. З осені 1918 року жив у Кам'янці-Подільському, був літературним редактором, архіваріусом, займався науковою діяльністю. 1925 року В. Свідзинський переїхав до Харкова, де працював у журналі «Червоний шлях», співпрацював із різними газетами й видавництвами. Восени 1941 року за сфабрикованим обвинуваченням поет був заарештований і невдовзі трагічно загинув. Літературна спадщина В. Свідзинського відносно невелика. 1912 року з віршем «Давно, давно тебе я жду...» він дебютував у київському журналі «Українська хата». Лише через десять років видав збірку «Ліричні поезії» (1922). За життя автора вийшли ще дві його книжки — «Вересень» (1927) і «Поезії» (1940). Книжка «Медобір» побачила світ 1975 року. Поет уславився своїми перекладами — з іспанської, французької, швейцарської, грузинської, вірменської, білоруської, російської літератур. Перекладав і твори античних авторів: Гесіода, Езопа, Арістофана, Овідія. А ще йому належить перший повний поетичний переклад «Слова про похід Ігорів, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» сучасною українською мовою....
0 Переглянути

Євген Плужник (1898—1936). Осінні роздуми («Вчись у природи творчого спокою...»)

11 Клас

Вірш «Вчись у природи творчого спокою...» увійшов до другої збірки Є. Плужника «Рання осінь» (1927). Зміст твору перегукується з назвою збірки, бо розкриваються в ньому емоції, що викликають «вересневі дні». Стриманість і виваженість — характерні ознаки цієї поезії. Вона має форму монологу, зверненого до уявного співрозмовника. Хто він, цей «ти», до якого звертається ліричний герой твору? Можливо, кожен, хто читає поезію. Можливо, близька поетові конкретна людина, яка збилася «на манівці». А, можливо, і сам поет, який у звичній картині ранньої осені здатен побачити мудрість природи, таїни буття. У творі розвивається мотив гармонії, універсального усталеного ритму. Внутрішній стан героя — спокій і рівновага. Такого стану він досягає завдяки спогляданню вересневої природи. Герой усвідомлює просту мудрість «певного шляху», до якої приходить людина, уже поблукавши життєвими манівцями. Можливо, поза цим — авторська вітаїстична віра в могутній природний плин усього сущого, часткою якого є й людина з її творчими амбіціями?...
0 Переглянути

Євген Плужник (1898—1936). Захоплений світом («Ніч... а човен — як срібний птах!..»)

11 Клас

Лірична поезія «Ніч... а човен — як срібний птах!..» увійшла до збірки «Рівновага», що її автор не встиг видати, бо був заарештований. Невеличкий вірш і лише декілька образів. Ніч і човен... А ще місяць — силует човна у світлі місяця нагадує срібного птаха. Які найперші асоціації може викликати ця картина? Які спогади вона навіює? Можна пригадати народну ліричну пісню «Місяць на небі, зіроньки сяють...», адже в ній теж є ніч, місяць і човен. А можна й твір Михайла Старицького «Виклик» («Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...»). А ще відомі рядки з «Причинної» Тараса Шевченка: «І блідий місяць на ту пору / Із хмари де-де виглядав, / Неначе човен в синім морі, / То виринав, то потопав». Ці образи є традиційними в мистецькому досвіді українців. Звичайно, Євген Плужник, пишучи твір, спирався на рідний культурний досвід, який єднав його із читачами й читачками. Однак поет ним не обмежився, а пішов далі — поза традицію, розвинув її, ускладнив і збагатив. Це надало твору філософської місткості й глибини. Традиційний образ човна набуває символічного значення й уподібнюється до особистості, що перебуває в стихійному світовому русі. А ліричний герой поезії постає як вдумливий спостерігач, котрий немовби відкриває в собі доти незнану рису — здатність інтуїтивно проникати в сутність буття. Це окрилений, охоплений радісним передчуттям дива оптиміст із щирим серцем, що сповнене світлих емоцій....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 204 205 206 207 208 209 210 211 212 ... 229
Назад

Навігація