Тестові завдання до розділу «Із пісенних скарбів»
- 10-01-2023, 00:36
- 232
| ... |
Коломийки
- 10-01-2023, 00:36
- 218
| Ці запальні, жартівливі пісеньки, що можуть не лише виступати супроводом до танцю, але й існувати як окремий жанр, давно здобули в народі заслужену шану й любов. Дійшли вони до нас із глибини віків, але й донині є одним з найпоширеніших фольклорних жанрів в Україні. Об’єднуючись у цикли, які прийнято називати в’язанками, вони мандрують і досі від краю до краю, несучи в степову Україну відгомін бистрих карпатських річок. Коломийки — величезний масив інформації про людей, що їх виконують, про світ, у якому вони живуть, про те, що вони люблять і ненавидять, за чим сумують і чого прагнуть. Ці пісні неповторні за щирістю висловлених у них почуттів, за влучністю сатиричних і гумористичних деталей. Надзвичайно гарно сказав про коломийки Іван Франко, назвавши їх «розсипаним намистом з перлів», і підкресливши, що «...вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози й радощі, і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі й жарти нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські й етичні ідеали».... |
Суспільно-побутові пісні
- 10-01-2023, 00:35
- 285
| Лірично-побутова пісня - це словесно-музичний твір, призначений для співу, що відтворює настрої, почуття, мрії людини в певній ситуації, розкриває її внутрішній світ. Виділяють дві великі групи цих пісень: родинно-побутові та суспільно-побутові. Найбільш потужна група - суспільно-побутова. До неї належать козацькі, чумацькі, заробітчанські, рекрутські, солдатські, кріпацькі, бурлацькі, наймитські пісні. У них віддзеркалено важливі соціальні явища, які хвилюють більшість людей, настрої, думки та переживання, пов’язані з працею та діяльністю. Поміркуйте і скажіть: про що саме може йтися в названих різновидах суспільно-побутових пісень? КОЗАЦЬКІ ПІСНІ Найбільш цікаві, проникнуті могутнім пафосом, - пісні козацькі. У них навіки закарбувалися славні сторінки національної історії, пов’язані з подвигами козацького лицарського війська. Це одна з найвідоміших козацьких пісень, у ній відбилися найхарактерніші мотиви цього фольклорного жанру: і патріотичні почуття, і готовність захищати Батьківщину, і безмежна материнська любов, і сестринська підтримка, і туга за козаком. Бо все те, що відбувається в житті людини, що складає його сутність, починає жити в пісні, а пісня передається від серця до серця. Справді, навіть не можна собі уявити, що українці не співали б, не складали б пісень!... |
Діамантові розсипи українських народних пісень
- 10-01-2023, 00:35
- 190
| Разом із легендами, міфами і казками українські пісні є неперевершеними взірцями народної творчості. Маючи свої витоки з давнини, з початків діяльності людської, пісня супроводжує людину будь-якої пори року, під час праці й відпочинку, у народно-визвольних змаганнях, у випробуваннях, на зламі епох. Вона, весела й сумна, грайлива й запальна, - своєрідний місток між минулим і сучасним. А в нашій країні народні пісні - чи не найпопулярніший жанр фольклору, бо звучать вони в містах і селах, на півночі й півдні, на заході й сході. Є люди, які професійно займаються вивченням народних пісень, збирають їх, записують, укладають і видають окремими збірочками. Вони називаються фольклористами, етнографами. Серед цих людей багато письменників, що не здається дивним: адже чия ще душа зможе так щиро захоплюватися ліризмом пісенної мелодики? Скільки в дитинстві ввібрали життєдайної сили материнських пісень Тарас Шевченко та Іван Франко, Олександр Довженко і Василь Симоненко! Скільки зібрала й записала пісенних рядків Леся Українка з уст простих селян! І в своїй творчості всі вони уславили неповторну українську народну пісню. «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине» - такими пророчими виявилися слова Тараса Шевченка.... |
Вступ. Найбільше диво з див, створених людством
- 10-01-2023, 00:34
- 195
| Освітлені м’яким розсіяним світлом, на полицях поблискують тьмяно-золотаві корінці сотень книг. Вони розташувалися на стелажах довгими, стрункими рядами. У кожної - своя історія, своя доля, своя мета. Є серед них книги, що стають всесвітньо відомими і авторитет яких із часом не зменшується. Є й менш значущі, ті, що вершать тихі й непомітні щоденні подвиги. Адже всі разом вони - «німі вчителі», як висловився про книги давньогрецький філософ Платон. Література - мистецтво Слова. Саме такий глибинний зміст вклало людство в це поняття. Справді, якщо інші види мистецтва (живопис, музика, кіно) мають предметно-чуттєве вираження (фарба, звук, рух), то літературні твори усвідомлюються нами за допомогою розуму. Об’єктом мистецтва є життя, світ матеріальний і духовний. «Оволодіти всім світом і знайти йому вираження» - такою є мета письменника, на думку німецького мислителя Й.В. Гете. Тому ми з вами, починаючи розмову про сутність і природу мистецького твору, повинні серйозно задуматись над тим, що таке «весь світ», який він, чи можна знайти йому вираження і художньо його відтворити.... |
Літературознавчий словник 8 клас Авраменко (поглиблене вивчення філології) 2021
- 10-01-2023, 00:17
- 251
| Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі. Антитеза — зіставлення протилежних явищ, понять і характерів для посилення враження. Громадянська лірика — твори, у яких думки й переживання викликані суспільно-політичними подіями. Гумор — відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому та жартівливому тоні. Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі. Драматичний твір — літературний твір, побудований на основі вчинків персонажів та їхніх висловлювань, дія в якому показана в діалогах, монологах, полілогах героїв безпосередньо перед глядачами (або читачами) у теперішньому часі. Драматург — письменник, який створює драматичні твори для постановки на сцені. Дума — віршований ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Епічний твір — розповідний твір, у якому життя змальовано у формі авторської розповіді про людей і їхні вчинки. Імпровізація — процес одночасного складання та виконання якогось твору. Інтимна лірика — вірші, у яких настрій ліричного героя викликаний особистими переживаннями. Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формою (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення). Історична поема — поема, у якій зображено героїчні постаті й події минулого. Історичні пісні — народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб. Кобзарі (лірники, бандуристи) — українські народні співці, творці й виконавці історичних пісень і дум, які супроводжували спів грою на кобзі, бандурі чи лірі. Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири відображено смішне, висміяно негативні явища, риси вдачі людей.... |
Олег Чорногуз (Народився 1936 р.)
- 10-01-2023, 00:17
- 262
| Олег Чорногуз народився 15 квітня 1936 р. в с. Іванові, що на Вінниччині. Про своє дитинство та юність письменник пише так: «Батько мій був лікарем-ветеринаром, а мама — домогосподаркою. Сім’я в нас була велика: я — тринадцята дитина. Навчався в Іванівській середній школі, але десять класів там не закінчив, бо мене виключили за перші сатиричні вірші на високопоставлених осіб, до яких належали вчителі й директор школи. У школі створив разом із товаришами свою першу сатиричну стінгазету. Продовжив навчання в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ). Після закінчення десятирічки вирішив піти у військове училище. Навчався добре, та через деякий час усе ж проміняв автомат Калашникова на перо сатирика». О. Чорногуз навчався на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Понад 20 років працював у журналі «Перець». Написав багато сатиричних і гумористичних творів. У збірці «Веселі поради» автор дає настанови, як розгадувати сни, як поводити себе в кінотеатрі, як вибирати імена — і все це він робить у гумористичному стилі на «живих прикладах». До речі... Гумор є невід’ємною частиною життя О. Чорногуза. Він любить жартувати із себе: «Народився я, як ви вже здогадалися, у гнізді чорногуза, й оскільки чорногузи, які сиділи в гнізді на нашій хаті, приносили господарям тільки щастя, то ніхто з моїх дідусів, бабусь, батьків їх зі стріхи не зганяв і гнізд не руйнував. Може, саме тому я народився щасливим. Хоча свого часу моє прізвище в УРЕ ("Українська радянська енциклопедія”) написали з малої літери, ще й латинкою пояснили: "будує хатку, з родини журавлиних". Я про те при нагоді сказав Бажану1. На що Микола Платонович мені відповів: "Я знав, що ти великий гуморист, але не знав, що такий колючий. Не можна, щоб в УРЕ не було такого гумориста”. І справді, у наступному перевиданні я побачив своє прізвище з великої літери».... |
Валентин Чемерис (1936-2016)
- 10-01-2023, 00:16
- 284
| Валентин Чемерис народився 8 липня 1936 р. в с. Заїчинцях Полтавської області. Потім родина переїхала до м. Дніпропетровська (нині м. Дніпро), де майбутній письменник закінчив школу. Саме тут розпочалася творчість митця. Навчався в Літературному інституті імені О. М. Горького (м. Москва). Багато років працював у редакції газети «Літературна Україна». Свій творчий шлях В. Чемерис розпочав як сатирик-гуморист, хоча в його творчому доробку є історичні твори, багато з яких перекладено іноземними мовами. П. Глазовий назвав його «добрим вигадьком і штукарем», адже читати ці твори — це задоволення. Письменник видав багато веселих збірок із гуморесками, пародіями й повістями. В. Чемерис помер 4 грудня 2016 р. в м. Києві. Сьогодні ви почнете читати одну з гумористичних повістей письменника. Ви станете свідками подій, що розгортаються в селі Великі Чаплі: дружба й перше кохання, зрада, дуель і перше побачення. Усе це В. Чемерис приправив гумористичним соусом у повісті «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». ВІТЬКА + ГАЛЯ, АБО ПОВІСТЬ ПРО ПЕРШЕ КОХАННЯ Повість (Скорочено) Частина перша. ДУЕЛЬ Ех, Вітько, Вітько!.. 25 липня 1964 року в селі Великі Чаплі мала відбутися незвичайна подія: о сьомій годині ранку Вітька Горобець буде стріляти ся на дуелі з Петром Білим за селом, біля третього колгоспного ставка. Якраз отам, де три плакучі верби до самої води схилили свої довгі, гнучкі віти, де колись Вітька потай від рибника витяг на вудку отакезного дзеркального коропа, котрого в нього потім украв кіт Васька...... |
Остап Вишня (1889-1956)
- 10-01-2023, 00:14
- 229
| Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва, що на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області). Батьки були простими селянами, про них письменник так писав у гуморесці «Моя автобіографія»: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитися Милосердному». Майбутній письменник навчався в сільській школі, потім — у повітовій. Заповітною мрією хлопця було стати вчителем, проте на здобуття освіти в Глухівській учительській семінарії в родини грошей не було. Тож батько віддав Павла на навчання до військової фельдшерської1 школи (м. Київ), оскільки мав пільгу (як колишній солдат) на безкоштовне навчання сина у військовому закладі. 1917 р. юнак вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, проте через події громадянської війни змушений був покинути навчання. П. Губенко поринув у вир київського бурхливого життя: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав із Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, зі св. Софії до "Просвіти”, з "Просвіти” на мітинг, з мітингу на збори, із зборів у Центральну раду, із Центральної ради на з’їзд, із з’їзду на конференцію, з конференції в Центральну раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати... Державний муж, одне слово». П. Губенко працював перекладачем, був редактором журналу «Червоний перець», виконував обов’язки секретаря в редакції газети «Селянська правда». Саме в ній 1921 р. була надрукована усмішка «Чудака, їй-богу!» під псевдонімом Остап Вишня. Гуморист стає популярним, його твори друкують багато газет і журналів по всій Україні. Пише нариси, фейлетони, створює новий жанр гумористичної прози — усмішки. Протягом 1920-х років із-під пера Остапа Вишні вийшли 23 книжки. Твори гумориста були опубліковані стотисячними накладами — ось чому митця називають «королем українського тиражу».... |
Володимир Самійленко (1864-1925)
- 10-01-2023, 00:13
- 430
| Володимир Самійленко народився 3 лютого 1864 р. в с. Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Мати письменника походила з кріпацької родини, батько був поміщиком. Багатій хоч і не одружився з матір’ю, проте від сина не відмовився. Після смерті поміщика мати Володимира отримала в спадок землю, чималу суму грошей і пенсію на виховання сина. Завдяки спадку Володимир навчався в Полтавській гімназії, де й почав писати свої перші вірші. Навчання продовжив на історико-філологічному факультеті Київського університету. У Києві В. Самійленко познайомився з І. Нечуєм-Левицьким і Лесею Українкою. Вивчення французької, італійської, іспанської та польської мов, поглиблення знань із давньогрецької і латини сприяли формуванню В. Самійленка як майбутнього перекладача творів світової літератури. За характером він був людиною незібраною і надзвичайно добродушною. Словом безодня він називав будь-яке місце, де складав якісь речі, бо там здебільшого панував безлад, тому щось потрібне було важко знайти. До «безодні» належали редакційна шафа в управі (у ній були книжки та журнали), домашня етажерка й кишені одягу, у яких зберігалося багато зайвого. Письменник міг годинами шукати потрібний документ і жартувати при цьому так, що ніхто й не думав на нього ображатися. Почуття гумору В. Самійленка позначилося і на його творчості: значну частину літературного доробку письменника становлять гумористичні й сатиричні твори. Життя митця було пов’язане із Чернігівщиною, Вінниччиною, Галичиною та Києвом. В. Самійленко помер 12 серпня 1925 р. Його поховали за козацьким звичаєм: з козацьким поясом попереду, із червоною китайкою на домовині та березовим хрестом.... |