Володимир Самійленко (1864-1925)
- 10-01-2023, 00:13
- 429
8 Клас , Українська література 8 клас Авраменко (поглиблене вивчення філології) 2021
Володимир Самійленко
(1864-1925)
Український поет, сатирик, драматург і перекладач.
Найвідоміші твори: поезії «На печі», «Щасливий край», («Ельдорадо»), «Українська мова», «Патріоти»; драми «Дядькова хвороба», «Маруся Чураївна».
Володимир Самійленко народився 3 лютого 1864 р. в с. Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Мати письменника походила з кріпацької родини, батько був поміщиком. Багатій хоч і не одружився з матір’ю, проте від сина не відмовився. Після смерті поміщика мати Володимира отримала в спадок землю, чималу суму грошей і пенсію на виховання сина. Завдяки спадку Володимир навчався в Полтавській гімназії, де й почав писати свої перші вірші. Навчання продовжив на історико-філологічному факультеті Київського університету. У Києві В. Самійленко познайомився з І. Нечуєм-Левицьким і Лесею Українкою. Вивчення французької, італійської, іспанської та польської мов, поглиблення знань із давньогрецької і латини сприяли формуванню В. Самійленка як майбутнього перекладача творів світової літератури.
За характером він був людиною незібраною і надзвичайно добродушною. Словом безодня він називав будь-яке місце, де складав якісь речі, бо там здебільшого панував безлад, тому щось потрібне було важко знайти. До «безодні» належали редакційна шафа в управі (у ній були книжки та журнали), домашня етажерка й кишені одягу, у яких зберігалося багато зайвого. Письменник міг годинами шукати потрібний документ і жартувати при цьому так, що ніхто й не думав на нього ображатися. Почуття гумору В. Самійленка позначилося і на його творчості: значну частину літературного доробку письменника становлять гумористичні й сатиричні твори. Життя митця було пов’язане із Чернігівщиною, Вінниччиною, Галичиною та Києвом.
В. Самійленко помер 12 серпня 1925 р. Його поховали за козацьким звичаєм: з козацьким поясом попереду, із червоною китайкою на домовині та березовим хрестом.
Теорія літератури
Гумор. Сатира
Словники літературознавчих термінів подають два визначення терміна «гумор».
- 1. Художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті людей зображено в доброзичливому та жартівливому тоні.
- 2. Різновид комічного; відображення смішного в доброзичливому тоні.
На перший погляд, ці два визначення подібні, проте є між ними й відмінність: перше визначення є вужчим і стосується безпосередньо літературних творів (на це вказує наявність словосполучення художні твори різних жанрів), а друге — загальне, воно стосується не лише літератури як мистецтва слова, а й будь-якої життєвої ситуації. Тож будемо послуговуватися на уроках літератури словом гумор у першому значенні.
Засоби гумористичного зображення:
- використання слова в тому самому реченні одночасно в прямому й переносному значенні;
- згрубілі коментарі;
- прагнення героя показати себе не тим, ким він є насправді;
- надання предмету зображення невластивих йому ознак;
- вживання жартівливих прислів’їв;
- урочистий тон у зображенні буденного;
- змішування різних стилів та ін.
Ці засоби гумористичного зображення часто використовують і в сатиричних творах.
Термін «сатира» у спеціальній літературі теж має два значення.
- 1. Особливий спосіб відображення дійсності, що полягає в гострому, осудливому осміюванні негативного.
- 2. Твори викривального характеру (здебільшого вірші).
Як бачимо, обидва визначення подібні, причому друге має вужче значення.
У чому ж полягає відмінність між гумором і сатирою? З’ясуймо це, уважно розглянувши схему.
Потрібно також звернути увагу й на те, що гумористичні й сатиричні твори мають різні об’єкти зображення. Гумор піддає осміюванню здебільшого часткові недоліки в цілому позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини, а сатира спрямована проти життєво шкідливих явищ, що гальмують розвиток суспільства. Об’єктом сатири є пристосуванці, лицеміри й зрадники, явища, що не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах широко використовують іронію як художній засіб
Іронія — це художній троп1, що виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; це насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формою (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення). У вірші «Діяч» кожний непарний рядок набуває іронічного забарвлення після прочитання коментарів у дужках:
На війні ж я сміліший за Ґонту2
(Тільки б далі від фронту...)
У гумористичних і сатиричних творах також використовують антитезу як засіб творення комічного.
Антитеза — зіставлення протилежних явищ, понять, характерів для посилення враження. Простежте, як у вірші «На печі» внаслідок протиставлення перших двох рядків наступним виникає комічний ефект: ліричний герой В. Самійленка викриває свій псевдопатріотизм і лінощі:
Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі.
- Прочитайте вірші В. Самійленка та знайдіть у них іронію, антитезу й інші засоби творення комічного.
НА ПЕЧІ
(Українська патріотична дума)
Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом, —
1 Троп — слово чи вислів, вжиті в переносному, образному значенні (епітет, порівняння, метафора, уособлення, символ).
2 Іван Ґонта — ватажок українського гайдамацького руху, один з очільників Коліївщини — повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що вибухнуло 1768 р. на землях Правобережної України.
За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі,
Моє серце сповнялось клопотом.
Бо та піч — не чужа, українська то піч,
І думки надиха мені рідні;
То мій Луг дорогий. Запорозька то Січ,
Тільки в форми прибрались вигідні.
Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі.
Еволюція значна зайшла від часів,
Як батьки боронились війною, —
Замість куль і шабель у нових діячів
Стало слово гаряче за зброю.
Може, зброя така оборонить наш край,
Але з нею прекепська робота:
Ще підслухає слово якесь поліцай
І в холодну завдасть патріота.
Та мене почуття обов’язків своїх
Потягає служити народу;
Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх,
Я знайшов собі добру методу.
Так нехай же працюють словами й пером
Ті, що мають дві шкури в запасі...
І, розваживши так, я віддався цілком
Праці тій, що єдина на часі.
На таємних думках та на мріях палких
Я роботу народну обмежу;
Та зате ж для добра земляків дорогих
Я без мрій і хвилини не влежу.
І у мріях скликаю численні полки
З тих, що стати за край свій охочі,
Слово ж маю на те, щоб ховати думки,
Якщо зраджують їх мої очі.
До письменства я кличу, — звичайно, в думках,
Щоб світило над нашою ніччю,
Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках
Я признав небезпечною річчю.
О країно моя! Я зв’язав свій язик,
Щоб кохати безпечно ідею;
Але в грудях не можу я здержати крик
У годину твого ювілею.
«Ще стоїть Україна! Не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти».
Слава ж нам! Бо коли б дух народу погас,
Не стерпівши свого лихоліття,
То по йому хоч зо два примірники з нас
Дочекають нового століття.
Слава нам! Хоч би вмерла Вкраїна колись,
Її слід буде легко шукати:
А щоб краще навік ті сліди збереглись,
Буде зроблено з нас препарати.
СМІЛИВИЙ ЧОЛОВІК
Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
Слабого;
За правду битися готов я до загину
З-за тину.
Недавно я почав писать у всі газети
Памфлети1.
Я лаю сміло в них, не жалуючи шкури,
Турнюри2.
Я сміло всім кажу, що нам пора усім старатись
Навчатись.
Що навіть темному народу просвітиться
Годиться.
1 Памфлет — публіцистичний твір сатиричного характеру, спрямований проти якого-небудь політичного або суспільного явища чи окремої особи.
2 Турнюр (заст.) — модна наприкінці XIX ст. частина жіночого туалету у вигляді подушечки, яку підкладали під сукню нижче талії для надання фігурі пишності; широка жіноча спідниця, призначена для того, щоб ходити з такою подушечкою.
Оце я помістив новий трактат чималий
В журналі.
Там я доказую, що ми живем неладно —
Докладно.
Що вже нездатний той, що нам дійшовсь
у спадок,
Порядок.
Я так сказав: «Тепер потрібне нам, панове,
Щось нове...»
В трактаті тім я говорив хоча не ясно,
Та красно,
І сміливо я підписав під оним
Псевдонім.
ДІЯЧ
Я працюю ввесь вік для народу
(Якщо маю вигоду).
Полягти я для його готовий
(На перині пуховій).
Я — підпора громадського ладу
(Поки маю я владу).
Людям силу даю тільки певним
(Небожатам і кревним).
Всіх караю лихих і нечистих
(Ворогів особистих).
Я митець на закони державні
(Переписую давні).
Для проектів меткі в мене руки
(Без помоги науки).
На війні ж я сміліший за Ґонту
(Тільки б далі від фронту...).
НЕВДЯЧНИЙ КІНЬ
Хто в воза коней запряга,
То ґречно їх не просить.
Та добрий пан сказав, що вже
Того порядку досить.
І, загнуздавши раз коня,
Він став питати в його:
— Чи Вас у корінь запрягти,
Чи з боку — і з якого?
Коштовні віжки почепить
Чи з простої сириці?
У голу руку взять батіг
Чи брати й рукавиці?
Та, мабуть, кінь невдячний був,
А то й дурненький, може,
Бо на ласкаві ці слова
Він одповів негоже:
Р. Сандерсон. Кінь. Друга половина XX ст.
— Язик Ваш любо так бринить,
Як добрії цимбали,
Але було б мене спитать,
Як ще не загнуздали.
Я знаю — віжки всі цупкі,
Чи з шовку, чи з ременю.
Батіг усякий дошкуля,
Як Вам попався в жменю.
Та й ще скажу: як чортзна-що
Я тут возити маю,
То краще б я не запрягавсь
Ні в корінь, ані скраю.
1. У вірші «Сміливий чоловік» висміяно
- А псевдопатріота
- Б державного діяча
- В військовослужбовця
- Г боязкого письменника
2. Підзаголовок «Українська патріотична дума» має вірш
- А «Діяч»
- Б «На печі»
- В «Невдячний кінь»
- Г «Сміливий чоловік»
3. Установіть відповідність.
4. Яким ви побачили ліричного героя вірша В. Самійленка «На печі»?
5. Доведіть, що вірш В. Самійленка «На печі» сатиричний, а не гумористичний твір.
6. Згадайте, що таке композиція художнього твору. За яким принципом В. Самійленко ділить текст вірша «Сміливий чоловік» на окремі рядки? Якого ефекту він досягає завдяки такому поділу?
7. Доведіть, що назва вірша В. Самійленка «Сміливий чоловік» має іронічне забарвлення.
8. Яку композиційну особливість використав В. Самійленко у вірші «Діяч»? З якою інтонацією треба читати слова в дужках? Чому?
9. Побудувавши схему перших чотирьох рядків вірша «Діяч», визначте віршовий розмір.
10. Кого осміяно у вірші «Невдячний кінь»? Охарактеризуйте цю людину. Як ви розумієте образ коня?
11. Які засоби гумористичного й сатиричного зображення, що перелічені на с. 231-232, наявні у віршах В. Самійленка? Знайдіть приклади та зачитайте їх.
12. Знайдіть приклади антитези й іронії у віршах В. Самійленка, випишіть їх.
- 1. Підготуйтеся до виразного читання віршів В. Самійленка.
- 2. Поміркуйте, що висміяно у віршах В. Самійленка та чого вони навчають. Заповніть таблицю в зошиті.
- 3. Напишіть есе на тему «Роль гумору в моєму житті».
Коментарі (0)