Володимир Самійленко (1864-1925)
- 10-01-2023, 00:13
- 474
8 Клас , Українська література 8 клас Авраменко (поглиблене вивчення філології) 2021
Володимир Самійленко
(1864-1925)
Український поет, сатирик, драматург і перекладач.
Найвідоміші твори: поезії «На печі», «Щасливий край», («Ельдорадо»), «Українська мова», «Патріоти»; драми «Дядькова хвороба», «Маруся Чураївна».
Володимир Самійленко народився 3 лютого 1864 р. в с. Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Мати письменника походила з кріпацької родини, батько був поміщиком. Багатій хоч і не одружився з матір’ю, проте від сина не відмовився. Після смерті поміщика мати Володимира отримала в спадок землю, чималу суму грошей і пенсію на виховання сина. Завдяки спадку Володимир навчався в Полтавській гімназії, де й почав писати свої перші вірші. Навчання продовжив на історико-філологічному факультеті Київського університету. У Києві В. Самійленко познайомився з І. Нечуєм-Левицьким і Лесею Українкою. Вивчення французької, італійської, іспанської та польської мов, поглиблення знань із давньогрецької і латини сприяли формуванню В. Самійленка як майбутнього перекладача творів світової літератури.
За характером він був людиною незібраною і надзвичайно добродушною. Словом безодня він називав будь-яке місце, де складав якісь речі, бо там здебільшого панував безлад, тому щось потрібне було важко знайти. До «безодні» належали редакційна шафа в управі (у ній були книжки та журнали), домашня етажерка й кишені одягу, у яких зберігалося багато зайвого. Письменник міг годинами шукати потрібний документ і жартувати при цьому так, що ніхто й не думав на нього ображатися. Почуття гумору В. Самійленка позначилося і на його творчості: значну частину літературного доробку письменника становлять гумористичні й сатиричні твори. Життя митця було пов’язане із Чернігівщиною, Вінниччиною, Галичиною та Києвом.
В. Самійленко помер 12 серпня 1925 р. Його поховали за козацьким звичаєм: з козацьким поясом попереду, із червоною китайкою на домовині та березовим хрестом.
Теорія літератури
Гумор. Сатира
Словники літературознавчих термінів подають два визначення терміна «гумор».
- 1. Художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті людей зображено в доброзичливому та жартівливому тоні.
- 2. Різновид комічного; відображення смішного в доброзичливому тоні.
На перший погляд, ці два визначення подібні, проте є між ними й відмінність: перше визначення є вужчим і стосується безпосередньо літературних творів (на це вказує наявність словосполучення художні твори різних жанрів), а друге — загальне, воно стосується не лише літератури як мистецтва слова, а й будь-якої життєвої ситуації. Тож будемо послуговуватися на уроках літератури словом гумор у першому значенні.
Засоби гумористичного зображення:
- використання слова в тому самому реченні одночасно в прямому й переносному значенні;
- згрубілі коментарі;
- прагнення героя показати себе не тим, ким він є насправді;
- надання предмету зображення невластивих йому ознак;
- вживання жартівливих прислів’їв;
- урочистий тон у зображенні буденного;
- змішування різних стилів та ін.
Ці засоби гумористичного зображення часто використовують і в сатиричних творах.
Термін «сатира» у спеціальній літературі теж має два значення.
- 1. Особливий спосіб відображення дійсності, що полягає в гострому, осудливому осміюванні негативного.
- 2. Твори викривального характеру (здебільшого вірші).
Як бачимо, обидва визначення подібні, причому друге має вужче значення.
У чому ж полягає відмінність між гумором і сатирою? З’ясуймо це, уважно розглянувши схему.
Потрібно також звернути увагу й на те, що гумористичні й сатиричні твори мають різні об’єкти зображення. Гумор піддає осміюванню здебільшого часткові недоліки в цілому позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини, а сатира спрямована проти життєво шкідливих явищ, що гальмують розвиток суспільства. Об’єктом сатири є пристосуванці, лицеміри й зрадники, явища, що не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах широко використовують іронію як художній засіб
Іронія — це художній троп1, що виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; це насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формою (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення). У вірші «Діяч» кожний непарний рядок набуває іронічного забарвлення після прочитання коментарів у дужках:
На війні ж я сміліший за Ґонту2
(Тільки б далі від фронту...)
У гумористичних і сатиричних творах також використовують антитезу як засіб творення комічного.
Антитеза — зіставлення протилежних явищ, понять, характерів для посилення враження. Простежте, як у вірші «На печі» внаслідок протиставлення перших двох рядків наступним виникає комічний ефект: ліричний герой В. Самійленка викриває свій псевдопатріотизм і лінощі:
Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі.
- Прочитайте вірші В. Самійленка та знайдіть у них іронію, антитезу й інші засоби творення комічного.
НА ПЕЧІ
(Українська патріотична дума)
Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом, —
1 Троп — слово чи вислів, вжиті в переносному, образному значенні (епітет, порівняння, метафора, уособлення, символ).
2 Іван Ґонта — ватажок українського гайдамацького руху, один з очільників Коліївщини — повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що вибухнуло 1768 р. на землях Правобережної України.
За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі,
Моє серце сповнялось клопотом.
Бо та піч — не чужа, українська то піч,
І думки надиха мені рідні;
То мій Луг дорогий. Запорозька то Січ,
Тільки в форми прибрались вигідні.
Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі.
Еволюція значна зайшла від часів,
Як батьки боронились війною, —
Замість куль і шабель у нових діячів
Стало слово гаряче за зброю.
Може, зброя така оборонить наш край,
Але з нею прекепська робота:
Ще підслухає слово якесь поліцай
І в холодну завдасть патріота.
Та мене почуття обов’язків своїх
Потягає служити народу;
Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх,
Я знайшов собі добру методу.
Так нехай же працюють словами й пером
Ті, що мають дві шкури в запасі...
І, розваживши так, я віддався цілком
Праці тій, що єдина на часі.
На таємних думках та на мріях палких
Я роботу народну обмежу;
Та зате ж для добра земляків дорогих
Я без мрій і хвилини не влежу.
І у мріях скликаю численні полки
З тих, що стати за край свій охочі,
Слово ж маю на те, щоб ховати думки,
Якщо зраджують їх мої очі.
До письменства я кличу, — звичайно, в думках,
Щоб світило над нашою ніччю,
Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках
Я признав небезпечною річчю.
О країно моя! Я зв’язав свій язик,
Щоб кохати безпечно ідею;
Але в грудях не можу я здержати крик
У годину твого ювілею.
«Ще стоїть Україна! Не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти».
Слава ж нам! Бо коли б дух народу погас,
Не стерпівши свого лихоліття,
То по йому хоч зо два примірники з нас
Дочекають нового століття.
Слава нам! Хоч би вмерла Вкраїна колись,
Її слід буде легко шукати:
А щоб краще навік ті сліди збереглись,
Буде зроблено з нас препарати.
СМІЛИВИЙ ЧОЛОВІК
Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
Слабого;
За правду битися готов я до загину
З-за тину.
Недавно я почав писать у всі газети
Памфлети1.
Я лаю сміло в них, не жалуючи шкури,
Турнюри2.
Я сміло всім кажу, що нам пора усім старатись
Навчатись.
Що навіть темному народу просвітиться
Годиться.
1 Памфлет — публіцистичний твір сатиричного характеру, спрямований проти якого-небудь політичного або суспільного явища чи окремої особи.
2 Турнюр (заст.) — модна наприкінці XIX ст. частина жіночого туалету у вигляді подушечки, яку підкладали під сукню нижче талії для надання фігурі пишності; широка жіноча спідниця, призначена для того, щоб ходити з такою подушечкою.
Оце я помістив новий трактат чималий
В журналі.
Там я доказую, що ми живем неладно —
Докладно.
Що вже нездатний той, що нам дійшовсь
у спадок,
Порядок.
Я так сказав: «Тепер потрібне нам, панове,
Щось нове...»
В трактаті тім я говорив хоча не ясно,
Та красно,
І сміливо я підписав під оним
Псевдонім.
ДІЯЧ
Я працюю ввесь вік для народу
(Якщо маю вигоду).
Полягти я для його готовий
(На перині пуховій).
Я — підпора громадського ладу
(Поки маю я владу).
Людям силу даю тільки певним
(Небожатам і кревним).