|
Іудейський пророк Ісаія жив у VIII ст. до н. е., походив з аристократичної родини. Він є автором окремих глав книги Старого заповіту, названої його ім'ям. Глава 35 присвячена пророцтву про щасливе життя, яке колись настане для людей. Її Т. Шевченко використав, щоб написати своєрідний гімн вільним людям на вільній землі. Нагадаємо, що мотив щасливого майбутнього звучав у таких творах, як «Заповіт», «На панщині пшеницю жала...», «І Архімед, і Галілей...». У них згадано «сім'ю вольну, нову», власне «веселе поле», «оновлену землю». Це, за уявою поета, маркери нового життя. Вірш має підзаголовок «подражаніє», тобто наслідування біблійного пророцтва. Проте в ньому відсутній викривальний пафос. Натомість утверджується всезагальна радість людей, звільнених від пут рабства. Розпочинається твір зверненням до землі «неполитої», «не повитої квітчастим злаком» — ідеться, як і в біблійному тексті, про пустелю. Ліричний герой хоче бачити її перетворення на квітучий рай, сповнений зелені, рожевих квітів, а, головне, осяяний Божим омофором. Цей образ у цій строфі визначальний. У прямому значенні омофор — це назва частини одягу священика. У переносному — символ піклування Христа, його апостолів, мучеників, усіх святих про спасіння людей. У Т. Шевченка ці значення переплітаються. Омофор «дорогий», «золототканий», «хитрошитий» нагадує одяг. Омофор «добром та волею підбитий» — це вже символічний образ опіки Божої, яка разом з честю і славою мають огорнути землю. Так постає викінчений образ оновленого квітучого краю, у якому «...люде темнії, незрячі, / дива Господнії побачать»....
|