Тема жіночої долі у творчості Тараса Шевченка

У кожного поета є своє коло улюблених тем. У Шевченка їх дві — це Україна та жінка-мати. У художньому розкритті цих тем талант Кобзаря сягнув найвищих вершин, бо вони пройшли крізь його серце як згусток найщирішої любові й неймовірного суму, як сплав ліричного почуття й довершеної форми, втілених у художньому творі.

Дуже слушну думку висловив Максим Рильський: «Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». Сам поет сказав про це афористично:

У нашім раї на землі...

...Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Проте кріпаччина нівечила людські долі, й жінка, здається, у стократ більше страждала, бо вона несла на своїх плечах увесь тягар відповідальності за родину, дітей, за їхнє життя й виховання. Образ жінки-кріпачки у творах поета завжди трагічний. Тарас Шевченко був глибоко переконаний, що неволя штовхала її в провалля горя, сліз, навіть передчасної смерті. Поет пережив й особисту трагедію: його мати передчасно померла через «нужду та працю», поетові сестри, «голубки молодії», посивіли в наймах. Тож цілком логічно численні дослідники творчості Т. Шевченка стверджують, що образ України й образ жінки-матері в його творах злиті, неподільні: через неймовірно трагічну жіночу долю глибше розкривається трагізм покріпаченої України, з одного боку, а з іншого, — віра, безмежна віра поета в рай земний, осердя якого — мати й дитя.

Тарас Шевченко. Катерина

скачать dle 11.0фильмы бесплатно