|
Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хворіти та мерти. В тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Удова без води захворіла, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі зустріла одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі зустріла вона другого, такого ж само; потім третього, четвертого і, нарешті, сьомого. Всім давала пити і всіх врятувала од смерті. Води залишилось у неї тільки на самому дні. Йшла вона, йшла та по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувсь, то з нього вилетіло сім великих зірок і восьма маленька та й поставали вони на небі....
|
